Молотоголов

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Jump to navigation Jump to search
Молотоголов
Hamerkop (Scopus umbretta umbretta).jpg
Охоронний статус
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Тварини (Metazoa)
Тип: Хордові (Chordata)
Підтип: Черепні (Craniata)
Надклас: Щелепні (Gnathostomata)
Клас: Птахи (Aves)
Ряд: Лелекоподібні (Ciconiiformes)
Родина: Молтоголовові (Scopidae)
Bonaparte, 1849
Рід: Молтоголов (Scopus)
Brisson, 1760
Вид: Молтоголов
Біноміальна назва
Scopus umbretta
Gmelin, 1789
Поширення молотоголова
Поширення молотоголова
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Category:Scopus umbretta
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Scopus umbretta
EOL logo.svg EOL: 1049601
ITIS logo.svg ITIS: 174894
IUCN logo.svg МСОП: 22697356
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 33581

Молотоголов[1] (Scopus umbretta) — вид птахів ряду Лелекоподібних. Назву отримав завдяки своєрідній формі голви та видовженому дзьобу. Єдиний представник родини Молтоголовових. Поширений у водно-болотяних угіддях в Африці, на Мадагаскарі та Аравійському півострові та місцями є доволі звичайним птахом.

Таксономія[ред.ред. код]

Вперше вид було описано французьким зоологом Матюренном Жаком Бріссоном у 1760 році. Видову назву було надано в 1788 році французьким натуралістом Йоганном Фрідріхом Гмеліним.

Молотоголова виділяють до окремої родини. Його зазвичай відносять до ряду Лелекоподібних (Ciconiiformes), інколи — до Пеліканоподібних (Pelecaniformes)[2]. Нещодавні дослідження показали, що його найближчими родичами є пелікани і китоголов[3].

Опис[ред.ред. код]

Підвид S. u. minor менший за розмірами та темніший

Птах середнього розміру — довжина тіла 50–56 см, маса 415—430 г. Оперення коричневого кольору. Дзьоб довгий — 80-85 мм та злегка гачкуватий на кінці; у доврослих — чорний, у молодих — коричневого кольору. Хвіст темно-коричневий зі слабко вираженими смугами. Шия та ноги відносно короткі, у порівнянні з іншими представниками Лелекоподібних. Між пальцями є невелика плавальна перетинка, призначення якої незрозуміле. Крила широкі, тому птах може використовувати ширяння під час польоту.[4]

Поширення та місця існування[ред.ред. код]

Молотоголов поширений в Африці на південь від Сахари, на Мадагаскарі та вздовж південно-західного узбережжя Аравійського півострова. Населяє рідноманітні біотопи — від лісів до напівпустель, але з обов'язковою наявністю прісноводних водойм. Віддає перевагу мілководдям вздовж річок, озер, боліт, тимчасових сезонних ставків, іригаційних систем тощо. Обов'язковою є наявність дерев — для розташування гнізд і відпочинку птахів[5][4].

Вид є осілим, може здійснювати кочівлі у посушливих районах та дисперсію в період дощів[4].

Підвиди[ред.ред. код]

Виділяють два підвиди — номінативний, широко поширений S. u. umbretta та менший за розмірами, поширений у Західній Африці S. u. minor (Bates, 1931). Інколи виділяють ще два підвиди — S. u. bannermani (поширений у південно-західній Кенії, зазвичай його відносять до номінативного підвиду) та S. u. tenuirostris (поширений на Мадагаскарі)[6].

Гніздування[ред.ред. код]

Гніздо молотоголова на дереві
Дорослий птах із гніздовим матеріалом

Молтоголов влаштовує гнізда на деревах, інколи — на скелях і навіть на землі. Їхній ромір є однією з цікавих особливостей цього птаха — гнізда інколи досягають 1,5 м в діаметрі та можуть витримувати вагу людини. Гнізда найчастіш влаштовані у розвилці стовбура, воно збудовано з гілок та ґрунту. Усередині воно має камеру достатню за роміром для самки та молодих птахів. До камери веде вхід діаметром 13-18 см і довжиною близько 60 см. На побудову гнізда уходить від 10 до 14 тижнів. Пара молотоголовів будує від 3 до 7 гнізд на своїй території. Гнізда будують бидва члени пари. У великих гніздах молотоголовів можуть також влаштовувати гнізда інші птахи (шпаки, ткачикові, голуби), змії та навіть невеликі ссавців (генета). Сипуха та пугач можуть виганяти молотоголовів з їхніх гнізд, проте після того, як сови залишать гніздо, молотоголови можуть до них повертатись. Щільність гніздування молотоголовів може бути доволі великою — наприклад, в Уганді на площі 8 км2 було виявлено 639 гнізд, що відповідає не менше 80 парам молотоголовів. Попри близьке розташування гнізд, ці птахи не є колоніальними та є територіальними — вони захищають свою територію.

Гніздовий період у Східній Африці триває протягом усього року, тоді як в інших частинах ареалу існує пауза між періодами розмноження. Кладка нараховує від 3 до 7 яєць, їхній розмір становить у середньому 44,5 × 33,9 мм та вага 27,8 г. Кладку насиджують обидва члени пари. Яйця відкладаються з інтервалом 1-3 доби. Інкубація триває 30 діб від першого відкладеного яйця, вилуплення відбувається асинхронно. Вигодовують пташенят обидва з батьків, цей процес триває також довго після вильоту молодих з гнізда. Пташенята залишають гніздо у віці 44-50 днів.[4]

Живлення[ред.ред. код]

Молотоголов, який живиться дрібною рибою

Збирає поживу поодиноко, парами або зграями. Це всеїдний птах, хоча основу живлення становлять земноводні (особливо види роду Шпоркова жаба (Xenopus) — як дорослі, так і пуголовки) та риби. До раціону також входять ракоподібні, черви, комахи та дрібні ссавці. Основним методом полювання є пересування по мілководдю, де птах хапає здобич з води, її поверхні або навколоводних рослин.[4]

Молотоголов і людина[ред.ред. код]

Чисельність молотоголова і стабільною, потенційною загрозою для виду є меліорація водно-болотяних угідь та використання пестицидів[5].

З молотоголовом пов'язано чимало місцевих легенд, він займає чільне місце в африканській міфології[7].

На молотоголова полюють та його використовують у традиційній медицині в Нігерії[5].

Посилання[ред.ред. код]

  1. Фесенко Г. В., Шидловський І. В. Зоогеографічні особливості поширення птахів. Частина 2. Палеогейська і Арктогейська суші // Біологічні студії. — 2013. — Т. 7, № 1. — С. 205—226.
  2. Van Tuinen, Marcel; Butvill, Dave Brian; Kirsch, John A. W.; Hedges, S. Blair (2001). Convergence and divergence in the evolution of aquatic birds (PDF). Proceedings of the Royal Society of London 26 (8): 1345–1350. 
  3. Ericson, P. G. P.; Anderson, C. L.; Britton, T.; Elzanowski, A.; Johansson, U. S.; Källersjö, M.; Ohlson, J. I.; Parsons, T. J.; Zuccon, D.; Mayr, G. (2006). Diversification of Neoaves: integration of molecular sequence data and fossils. Biology Letters 2 (4): 543–547. PMC 1834003. PMID 17148284. doi:10.1098/rsbl.2006.0523. 
  4. а б в г д Josep del Hoyo, Andrew Elliott, Jordi Sargatal. Handbook of the Birds of the World. — Volume 1: Ostrich to Ducks. — Lynx Edicions, 1992. — 696 с. — ISBN 84-87334-10-5.
  5. а б в BirdLife International. 2016. Scopus umbretta. The IUCN Red List of Threatened Species 2016: e.T22697356A93610351. http://dx.doi.org/10.2305/IUCN.UK.2016-3.RLTS.T22697356A93610351.en. Downloaded on 14 October 2017.
  6. Elliott, A.; Garcia, E.F.J.; Boesman, P. (2017). Hamerkop (Scopus umbretta). У del Hoyo, Josep; Elliott, Andrew; Sargatal, Jordi; Christie, David A.; de Juana, Eduardo. Handbook of the Birds of the World Alive. Barcelona, Spain: Lynx Edicions. Процитовано 18 June 2017. (потрібна підписка). 
  7. Shukla, Arvind N.; Tyagi, Rajiv (2004). Encyclopaedia of Birds. Anmol Publications PVT. LTD. с. 234. ISBN 81-261-0967-X. Процитовано September 25, 2008. 

Джерела[ред.ред. код]