Монастир святих Апостолів Петра і Павла (Дрогобич)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Монастир святих Апостолів Петра і Павла в Дрогобичі
Drohobych2.JPG

Монастир святих Апостолів Петра і Павла (ліворуч), Дрогобич
49°21′07″ пн. ш. 23°30′43″ сх. д. / 49.35194° пн. ш. 23.51194° сх. д. / 49.35194; 23.51194Координати: 49°21′07″ пн. ш. 23°30′43″ сх. д. / 49.35194° пн. ш. 23.51194° сх. д. / 49.35194; 23.51194
Тип споруди церква
Розташування Україна Україна,Дрогобич (Львівська область)
Початок будівництва 1825
Кінець будівництва 1828
1831 (освячення)
Належність отці Василіяни (УГКЦ)
Адреса вул. Стрийська, 1
Монастир святих Апостолів Петра і Павла (Дрогобич) is located in Україна
Монастир святих Апостолів Петра і Павла (Дрогобич)
Монастир святих Апостолів Петра і Павла (Дрогобич) (Україна)

Монастир святих Апостолів Петра і Павла — монастир Василіянського Чину святого Йосафата Української греко-католицької церкви в місті Дрогобичі на Львівщині; значний духовний осередок, один з найрозкішніших взірців сакральної архітектури міста і країни XIX століття, історико-архітектурна пам'ятка.

Величний мурований храм із комплексом монастирських споруд розташований у дрогобицькому середмісті, за адресою: вул. Стрийська, 1.

Настоятель — о. Павло Ясиновський[1].

З історії монастиря[ред.ред. код]

Василіянський монастир святих Апостолів Петра і Павла у Дрогобичі є наступником і продовжувачем перших монастирів отців Василіян на Дрогобиччині, що боронили традиційну українську греко-католицьку церкву, — в селах Дережичі, Лішня та Летня. Після того, як 1758 року просто на Великдень згорів Держичівський монастир, ченці остаточно вирішили звести один великий монастир. Втіленню ідеї завадив перший поділ Речі Посполитої (1772).

За Австрії 31 грудня 1774 року протоігумен отець Онуфрій Братковський отримав в імператриці Марії-Терези дозвіл на будівництво неподалік Дрогобича василіанського монастиря, однак за умови ліквідації трьох існуючих монастирів.

Відтак, зібравши необхідні кошти, отці василіяни придбали в передміщанина Василя Ортинського земельний наділ, на якому взялися за будівництво майбутньої святині. Керував роботами новопризначений перший ігумен ще не зведеного монастиря — отець Гликерій Дубицький. За 3 роки будівництво дерев'яного монастиря та храму Петра і Павла було завершено. Проте ця первинна будівля монастиря не збереглася, адже була дерев'яною, і у 1825 році вщент згоріла в пожежі. Загинуло майже все церковне майно, вдалося врятувати лише вівтар та декілька ікон. Оскільки, на жаль, не збереглося жодного зображення монастиря, зараз ніхто не може з упевненістю сказати, як виглядала первинна монастирська споруда.

Ігумен Йосафат Качановський знову дістав у австрійського уряду дозвіл на спорудження нового монастиря, цього разу мурованого. І знову будівельні роботи тривали 3 роки. Роботи були завершені у 1828 році. Наступні 3 роки були присвячені оздобленню інтер'єру — внутрішньому малярству і художнім роботам. Освячення церкви відбулося у 1831 році, на день священномученика Йосафата, в честь чого храм крім назви св. Апостола Петра і Павла, отримав додаткову назву священномученика Йосафата.

На початку 1930-х роках монастир був зачинений на ремонт, а ченці переселилися до колишнього Свято-Троїцького монастиря. Певний час приміщення святині орендувала платна міська лікарня. Пізніше, його винаймали приватні особи зокрема відомий адвокат, громадський та політичний діяч, голова Дрогобицької «Просвіти», майбутній президент УНР в екзилі — Степан Витвицький.

Оновлена церква була освячена перемиським єпископом Йосафатом Коциловським 4 грудня 1934 року.

Та вже в 1939 році після входження західноукраїнських земель до складу УРСР розпочалися масовані репресії та гоніння УГКЦ, а також простих вірян. Поряд із храмом була відкрита катівня НКВС, у якій багато монахів були по-варварськи закатовані. Такими мучениками були Севірян Бараник, Яким Сеньківський та Віталій Байрак, які віддали своє життя за віру в Бога. За незалежності України, 27 червня 2001 року, під час візиту Папи Римського Івана Павла ІІ, вони були оголошені блаженними. В 1944 році на території монастиря був відкритий пересильний пункт для репресованих жителів Дрогобиччини[2]. Після ліквідації в 1959 році Дрогобицької області храм був переданий педагогічному інститутові і служив студентським клубом для танців та інших розваг. У приміщенні монастиря були розташовані лабораторії[3].

Від 1990 року і вже в незалежній Україні василіянський Монастир святих Апостолів Петра і Павла у Дрогобичі відновив свою діяльність.

5 лютого 2011 р. у стінах монастиря виник молодіжний творчий осередок «ВКаменярі», який, згодом, спільно із частиною Школи християнського аніматора створив групу творчої молоді (ГТМ) «Youngsoul» (Молода душа).

17 квітня 2012 року територія монастиря стала одним із майданчиків міста, де на третій день Великодніх свят проходила Велика Гаївка.

Галерея[ред.ред. код]

Виноски[ред.ред. код]

  1. Монастир святих Апостолів Петра і Павла (Дрогобич) на Інтернет-представництво Отців Василіян в Україні
  2. Нариси з історії Дрогобича (від найдавніших часів до початку XXI ст.) Дрогобич, Коло, 2009 рік, стор. ;— ISBN 978-966-7996-46-8.
  3. http://stattitablohy.ezreklama.com/pub/articles/istoriia/vasiliians-kii-monastir-sviatikh-vierkhovnikh-apostoliv-pietra-i-pavla-m-droghobich-16.htm Василіянський Монастир Святих Верховних Апостолів Петра і Павла, м. Дрогобич

Джерела та посилання[ред.ред. код]