Морська 28 см гармата SK C/28

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Морська 28 см гармата SK C/28
283-мм гармати важкого крейсера «Лютцов»
283-мм гармати важкого крейсера «Лютцов»
Тип Корабельна артилерія
Походження  Веймарська республіка
Історія використання
На озброєнні 1930—1945
Оператори Рейхсмаріне
Крігсмаріне
Війни Друга світова війна
Історія виробництва
Розроблено 1928
Характеристики
Вага 48,2 т
Довжина 14815 м
Довжина ствола 13905 м
Вага снаряду 300 кг
Калібр 283 мм
Казенник горизонтально-клиновий
Підвищення від -10° до +40°[1]
Темп вогню 2—3 за хвилину
Дульна швидкість 910 м/с
Дальність вогню
Максимальна 36475 км при куті 40°
Система живлення роздільно-гільзове
Морська 28 см гармата SK C/28 у Вікісховищі

28 cm SKC/28 — 283-міліметрова корабельна артилерійська гармата, яку розробили і виробляли в Німеччині. Стояла на озброєнні Крігсмаріне. Розроблена для важких крейсерів типу «Дойчланд». Використовувалася в Другій світовій війні. Вдосконаленою версією цієї гармати, відомою під маркою 28 cm SKC/34 озброювалися лінійні крейсери типу «Шарнгорст».

Історія створення[ред. | ред. код]

Версальський договір 1919 року здавалося б поставив переможену в Першій світовій війні Німеччину в ситуацію, коли її будь-які спроби відродити військову міць натикалися на систему заборон. На думку держав-переможниць, це повною мірою стосувалося і військово-морського флоту. В строю Рейхсмаріне залишилися лише дуже старі кораблі, які не мали серйозної бойової цінності, а будівництво нових лімітувалося ряд істотних обмежень. Німецький флот міг мати у своєму складі не більше шести панцерників, причому замінювати їх можна було з 1922 року. Проте стаття 190 Версальського договору, яка обмежувала водотоннажність нових кораблів 10 000 тонн, не ставила будь-яких інших перешкод, зокрема, не обмежувала максимальний калібр гармат[2]. Вважалося, що в рамках встановленої водотоннажності все одно не можна буде створити корабель, який буде одночасно потужно озброєним, добре захищеним і швидкохідним[3].

Проте дипломати держав-переможниць не передбачали подальшого перебігу подій. У 1922 році було підписано Вашингтонський морський договір, який ввів мораторій на будівництво лінійних кораблів, а характеристику крейсерів обмежив по водотоннажності і калібру гармат — 10 000 тонн стандартної водотоннажності і 203-мм гармати. Німеччина в цій угоді не брала участь і таким чином отримала можливість побудувати 10000-тонні кораблі, озброєні більш потужно, ніж крейсери їх супротивників[4].

Розробка нових кораблів стартувала в 1921 році і призвела до появи двох основних проектів. Перший з них передбачалося створити панцерник берегової оборони, озброєний 380-мм гарматами[5]. У другому, мова йшла про будівництво важкого крейсера з 210-мм гарматами. В обох випадках конструктори орієнтувалися на гармати, що були в наявності, так як основні заводи концерну «Крупп» перебували в Рурі, в зоні французької окупації, і не могли забезпечити флот новими великокаліберними гарматами[6].

«Кишеньковий лінкор» «Дойчланд».

Обидва проекти були у підсумку відкинуто. Військово-політичне керівництво Німеччини не бажало обмежувати свої морські амбіції захистом узбережжя країни, а проект важкого крейсера, незважаючи на свої гідні характеристики, не був чимось унікальним. До 1924 році роботи зайшли в безвихідь. Однак наприкінці 1924 року командувачем Рейхсмаріне став адмірал Г. Ценкер, який запропонував абсолютно новий підхід. Ідея полягала в підборі характеристик, які дозволили б проектованим кораблям уходити від існуючих лінкорів противника, впевнено справлятися з важкими крейсерами, озброєними 203-мм гарматами, а в разі необхідності, вступити в бій з французькими «додредноутами» типу «Дантон», поява яких на Балтиці вважалася вельми можливим.

У липні 1925 року Франція вивела свої війська з району Рура і тепер «Крупп» міг забезпечити поставку нових гармат. Спочатку морські офіцери наполягали на застосуванні гармат калібру 305 мм, але потім було вирішено знизити калібр і за рахунок цього збільшить швидкість корабля. Таким чином, для нової бойової одиниці були обрані 283 мм гармати[7]. Проект I/M/26 був підготовлений в 1926 році і в березні 1927 року обраний для детальної розробки[8]. 11 червня 1927 Г. Ценкер офіційно оголосив про майбутнє будівництво корабля з шістьма 283-мм гарматами, який з політичних причин було названо «панцерником» (нім. Panzerschiff), хоча до панцерників-додредноутів він ніякого відношення не мав[9]. Проект отримав підтримку і з боку адмірала Е. Редера, прихильника теорії «крейсерської війни», який став у 1928 році новим головнокомандувачем Рейхсмаріне[10].

У роки Першої світової війни німецький імператорський флот використовував 280-мм/50 гармати, якими оснащувалися лінійні крейсера типів «Мольтке»[11] і «Зейдліц»[12]. Ці гармати мали дуже хороші балістичні характеристики, але керівництво Рейхсмаріне вирішило розробити для майбутніх кораблів нову модель[13].

Конструкція гармати[ред. | ред. код]

Конструкція гармати SKC/28 була типовою для німецької артилерійської промисловості. Ствол складався з внутрішньої труби, змінного лейнера, який замінявся з казенної частини, і кожуха, що складався з двох частин[14]. Вага стволу — 13 800 кг, лейнера — 5650[15]. Довжина ствола становила 52,35 калібру, без затвора — 49,1 калібру. У стволі було 80 нарізів з прогресивним кроком, від 1:50 до 1:35, глибиною 3,3 мм[13]. Казенник вкручували в гарячому стані в задню частину кожуха. Затвор був клиновий, горизонтально-ковзного типу, що було не зовсім звичайно для гармати такого калібру і пояснювалося застосуванням гільзового заряджання. Заряджання здійснювалося при фіксованому куті 2°, теоретична швидкострільність дорівнювала одному пострілу за 17 секунд[16]. Формально максимальною швидкострільністю вважалися три постріли за хвилину, на практиці це значення не перевищувало двох пострілів за хвилину. Живучість стволу — 340 пострілів повним зарядом, що було хорошим показником для артилерійської системи з такими балістичними характеристиками[13].

А. Гітлер оглядає артилерію «Дойчленду».

Для гармати було розроблено снаряди трьох типів: бронебійний, з донним детонатором Bdz.38; напів-бронебійний або фугасний з уповільненням, також з детонатором Bdz.38; фугасний, оснащений головним детонатором миттєвої дії Kz.37. Вага всіх снарядів була однаковою, але напів-бронебійний і фугасний були довші, так як мали більший розмір камори[13]. В якості вибухової речовини в снарядах спочатку використовувався тротил, пізніше перейшли до застосування гексогену[17].

Снаряди гармати 28 cm SKC/28[13][18]
тип снаряда вага, кг довжина, см вага ВР, кг склад ВР, %
Бронебійний Pz.Gr. L/3,7 300 105 7,84 2,6
Напів-бронебійний Spr.Gr. L/4,2 Bdz 300 119 16,94 5,65
Фугасний Spr.Gr. L/4,2 Kz 300 119 23,3 7,8

Такий вибір боєприпасів давав артилеристам «кишенькових лінкорів» можливість обстрілювати цілі будь-якого типу найбільш ефективними снарядами. При цьому викликав певні труднощі правильний підбір їх співвідношення в боєкомплекті, тому зазвичай кораблі мали рівну кількість снарядів кожного типу. Всього на кожен ствол було по 105—120 снарядів. Метальні заряди для всіх типів снарядів були однакові і складалися з двох частин — основного заряду, вагою 71 кг, в латунній гільзи, а також додаткового переднього, вагою 36 кг, в шовковому картузі[17]. У зарядах застосовувався порох марки RPC/38. Його склад: 69,45 % — нітроцелюлоза; 25,3 % — діетілен-гліколь-динітрат; 5 % — централіт (дифеніл-діетил-сечовина); 0,15 % — оксид магнію; 0,1 % — графіт[18].

Конструкція установки Drh LC/28[ред. | ред. код]

Баштова артилерійська установка Drh LC/28 розроблялася спеціально для кораблів типу «Дойчланд».

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Campbell, Naval Weapons of WWII, p.232.
  2. ↑ Военно-морское соперничество и конфликты в 1919-1939 гг. — Минск : Харвест, 2003. — С. 14. — ISBN 985-13-1622-9.
  3. ↑ Кофман В. Л. Карманные линкоры фюрера. Корсары Третьего рейха. — М. : Яуза, Коллекция, ЭКСМО, 2007. — С. 5. — ISBN 978-5-699-21322-1.
  4. ↑ Уильямсон Г. Германские карманные линкоры. 1939-1945. — М. : АСТ, Астрель, 2007. — С. 3-4. — ISBN 5-17-036423-7.
  5. ↑ Кофман В. Л. Карманные линкоры фюрера. Корсары Третьего рейха. — С. 7.
  6. ↑ Preston A. The World's Worst Warships. — London : Conway Maritime Press, 2002. — P. 118. — ISBN 0-85177-754-6.
  7. ↑ Кофман В. Л. Карманные линкоры фюрера. Корсары Третьего рейха. — С. 8.
  8. ↑ Кофман В. Л. Карманные линкоры фюрера. Корсары Третьего рейха. — С. 9.
  9. ↑ Уильямсон Г. Германские карманные линкоры. 1939-1945. — С. 4.
  10. ↑ Патянин С.В., Морозов М.Э, Нагирняк В.А. Кригсмарине. Военно-морской флот Третьего рейха. — М. : Яуза, Коллекция, ЭКСМО, 2009. — С. 9. — ISBN 978-5-699-29857-0.
  11. ↑ Conway’s All the World’s Fighting Ships, 1906—1921. — Annapolis, Maryland, U.S.A. : Naval Institute Press, 1985. — P. 152. — ISBN 0-87021-907-3.
  12. ↑ Conway’s All the World’s Fighting Ships, 1906—1921. — P. 153.
  13. ↑ а б в г д Кофман В. Л. Карманные линкоры фюрера. Корсары Третьего рейха. — С. 33.
  14. ↑ Широкорад А.Б. Бог войны Третьего рейха. — М. : АСТ, 2003. — С. 464. — ISBN 5-17-015302-3.
  15. ↑ Campbell J. Naval weapons of World War Two. — Annapolis, Maryland : Naval Institute Press. — 232 с. — ISBN 0-87021-459-4.
  16. ↑ Малов А.А., Патянин С.В., Сулига С.Г. Линкоры фюрера. Главный калибр Кригсмарине. — М. : Яуза, Коллекция, ЭКСМО, 2008. — С. 34. — ISBN 978-5-699-27832-9.
  17. ↑ а б Кофман В. Л. Карманные линкоры фюрера. Корсары Третьего рейха. — С. 34.
  18. ↑ а б Малов А.А., Патянин С.В., Сулига С.Г. Линкоры фюрера. Главный калибр Кригсмарине. — С. 35.

Посилання[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Кофман В. Л. Карманные линкоры фюрера. Корсары Третьего рейха. — М. : Яуза, Коллекция, ЭКСМО, 2007. — ISBN 978-5-699-21322-1.
  • Campbell J. Naval weapons of World War Two. — Annapolis, Maryland : Naval Institute Press, 1985. — ISBN 0-87021-459-4.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Морська_28_см_гармата_SK_C/28&oldid=42323759