Мікац Олег Михайлович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Мікац Олег Михайлович
UA-OF6-BG-GSB-H(2015).png Генерал-майор
Загальна інформація
Народження 23 жовтня 1975(1975-10-23) (44 роки)
Новоград-Волинський, УРСР
Громадянство Flag of Ukraine.svg Україна
Alma Mater Національний університет оборони України імені Івана Черняховського і Харківський інститут танкових військ
Військова служба
Роки служби з 1996 дотепер
Приналежність Україна Україна
Вид ЗС Emblem of the Ukrainian Ground Forces.svg Сухопутні війська
Формування Оперативне командування «Захід» ОК «Захід»
Війни / битви

Миротворча місія в Іраку
Війна на сході України

Командування
2017 — Оперативне командування «Захід» ОК «Захід», заступник командувача військ
2015 — 2017
169-й навчальний центр 2.png
 169 НЦ «Десна», начальник НЦ
2013 — 2015
93 ОМБр п.svg
 93 ОМБр, комбриг
2012 — 2013
169-й навчальний центр 2.png
 169 НЦ «Десна», в.о.начальника
Нагороди та відзнаки
Орден Богдана Хмельницького III ступеня (Україна)
Медаль «За військову службу Україні»

Оле́г Миха́йлович Мі́кац (нар. 23 жовтня 1975, Новоград-Волинський, Житомирська область, Українська РСР, СРСР) — український військовослужбовець, генерал-майор Збройних сил України, заступник командувача військ оперативного командування «Захід» Сухопутних військ Збройних сил України, командувач сил ОТУ «Луганськ». Учасник російсько-української війни. Один з керівників оборони Донецького аеропорту.

Олег Мікац — перший український генерал, який ніколи не служив в радянській армії.

Життєпис[ред. | ред. код]

Олег Мікац народився у Новограді-Волинському, що на Житомирщині. 1992 року закінчив місцеву загальноосвітню школу № 9[1] та вступив до Харківського гвардійського вищого танкового командного училища. Офіцерську кар'єру розпочав у 1996 році на посаді командира взводу, станом на 2001 рік командував ротою 30-ї гвардійської танкової дивізії[2]. З відзнакою закінчив Національну академію оборони України. 2005 року проходив військову службу у складі українського миротворчого контингенту в Іраку на посаді перекладача оперативного відділу.

У 2008 році продовжив освіту в Національній академії оборони України[3].

Протягом декількох років обіймав посаду заступника начальника 169-го навчального центру Сухопутних військ ЗСУ. У 2012 році тимчасово виконував обов'язки начальника центру[4]. У 2013 був призначений командиром 93-ї окремої механізованої бригади.

Російсько-українська війна[ред. | ред. код]

Під час війни на сході України 93-тя механізована бригада під керівництвом Мікаца брала активну участь в протистоянні проросійським збройним угрупуванням та російським військам. 10 липня 2014 року підрозділи бригади у взаємодії з добровольчими батальйонами прийняли бій під Карлівкою, а 24 липня взяли під контроль селища Піски та Первомайське, що дозволило українським військам контролювати дорогу між Донецьком та Дніпропетровськом[5].

З вересня 2014 року Олег Мікац керував обороною Донецького аеропорту, його називають одним з ключових командувачів у цих боях.[6] Окрім безпосередньо оборони аеропорту, бійці 93-ї бригади виконували й інші завдання на передовій: 6 листопада 93-тя бригада разом з бійцям ДУК повернули під контроль України селище Опитне[7], а 19 листопада брали участь у відбитті в бойовиків важливої висоти поблизу аеропорту[8].

З березня 2015 — начальник 169-го навчального центру «Десна»[9]. У серпні 2015 року присвоєне військове звання «генерал-майор». Таким чином, Олег Мікац став першим українським генералом, який ніколи не служив в радянській армії.

В березні 2017 року призначений на посаду заступника командувача військ оперативного командування «Захід» Сухопутних військ Збройних Сил України[10].

Командувач сил Оперативно-тактичного угруповання «Луганськ»[11], яке згодом було переформовано на Оперативно-тактичне угруповання «Північ».[12]

Політична діяльність[ред. | ред. код]

На позачергових Парламентських виборах 2014 року був третім номером у списку політичної партії «Правий сектор»[13], якій не вдалося подолати 5% бар'єр, через що до Верховної Ради Мікац не потрапив.

Нагороди[ред. | ред. код]

  • Орден Богдана Хмельницького III ступеня (23 березня 2015) — за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народові[14]
  • Медаль «За військову службу Україні» (14 вересня 2001) — за вагомий особистий внесок у забезпечення обороноздатності України, високий професіоналізм та з нагоди 60-річчя від дня створення 30 гвардійської танкової дивізії 8 армійського корпусу Північного оперативного командування[2]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Зустріч з військовим командиром. «Наша школа». Процитовано 30 листопада 2014. 
  2. а б Указ Президента України від 14 вересня 2001 року № 840/2001 «Про нагородження військовослужбовців Збройних Сил України»
  3. Командир «Десни» Мікац прокоментував звинувачення у «побитті» 4 осіб(рос.)
  4. Більше 2500 новобранців склали присягу в навчальному центрі Десна. «Портал Чернігова». Процитовано 30 листопада 2014. 
  5. Ціна ще одного прапора. «Голос України». Архів оригіналу за 21 жовтень 2014. Процитовано 30 листопада 2014. 
  6. Шрамович, В'ячеслав (2020-01-20). Як обороняли і як втратили Донецький аеропорт. Спогади командира кіборгів Мікаца. BBC News Україна (uk). Процитовано 2020-01-21. 
  7. Правий сектор та 93-а бригада звільнили селище Опитне на північній околиці Донецька — активістка. «Newsru». Архів оригіналу за 5 грудень 2014. Процитовано 30 листопада 2014. 
  8. Українські військові відбили у бойовиків стратегічну висоту поблизу Донецького аеропорту. «ТСН». Процитовано 30 листопада 2014. 
  9. В Україні очікується підвищення близько 20 комбатів і комбригів, - Бірюков // 112.ua, 19 березня 2015
  10. Вітаємо генерал-майора Олега Мікаца з призначенням на вищу посаду!
  11. Залишимося наодинці з Росією: український генерал вказав на важливий момент із звільненням Донецька і Луганська // «Апостроф», 17 вересня 2017
  12. Жителі Золотого перебувають у безпеці після розведення військ — штаб ООС. www.ukrinform.ua (uk). Процитовано 2019-11-02. 
  13. Виборчий список. Політична партія Правий сектор. Сайт ЦВК. Архів оригіналу за 9 жовтень 2014. Процитовано 29 листопада 2014. 
  14. Указ Президента України від 23 березня 2015 року № 167/2015 «Про відзначення державними нагородами України»

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Інтерв'ю[ред. | ред. код]