Українська миротворча місія в Іраку

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Українська миротворча місія в Іраку (2003-2008)
Війна в Іраку
Kissing the flag.jpg
Церемонія закінчення української миротворчої місії в Іраку, 9 грудня 2008 року
Дата: 11 серпня 2003 —- 9 грудня 2008
Місце: Ірак, Кувейт
Результат: Завершення миротворчої місії; Виведення основного складу українських військ 27 грудня 2005 року, та останнього миротворчого персоналу 9 грудня 2008 року
Сторони
Flag of Ukraine.svg Україна Flag of the Ba'ath Party.svg Партія Баас
Flag of Jihad.svg Армія Магді
Командувачі
Presidential Standard of Ukraine.svg Леонід Кучма

Presidential Standard of Ukraine.svg Віктор Ющенко
Flag of Ukraine.svg Євген Марчук
Flag of Ukraine.svg Олександр Кузьмук

Flag of the Ba'ath Party.svg Ізат Ібрагім ад-Дурі
Flag of Jihad.svg Муктада аль-Садр
Flag of Jihad.svg Абу Дера
Військові сили
1 690 солдатів і офіцерів Невідомо
Втрати
18 загиблих
40+ поранених
200-2000 загиблих

Українська миротворча місія в Іраку  — участь підрозділів збройних сил України в Іракській Війні в складі коаліційних військ під проводом США з 11 серпня 2003 року по 9 грудня 2008 року.

Ця закордонна військова операція є наймасштабнішою за всю історію незалежної України, постійна військова присутність в Іраку складала до 1690 військовослужбовців, а всього, військову службу в Іраку та Кувейті пройшло близько 6100 українців, 18 з яких загинуло і понад 40 отримали поранення. [1]

Передумови та відправка до Кувейту (2002—2003)[ред.ред. код]

На думку деяких спостерігачів, приєднання України до багатонаціональної операції в Іраку мало неофіційну мету — вихід президента Леоніда Кучми з міжнародної політичної ізоляції, в яку він потрапив після серії гучних політичних скандалів, починаючи із справи Гонгадзе до скандалу з продажем Іраку систем радіолокацій «Кольчуга».

Вже у грудні 2002 року у місті Самборі Львівської області, почалося формування батальйону радіологічного, хімічного і бактеріологічного захисту — 19-го обРХБЗ, даний батальйон мав першим відправитись в Кувейт, для контролю кордону з Іраком, та проведення радіаційної, хімічної і неспецифічної (бактеріологічної) розвідки.

4 лютого 2003 року Президент Кучма заявив, що Україна готова надати в розпорядження ООН батальйон радіологічного, хімічного і бактеріологічного захисту.

Перекидання військ проводилася з 22 березня по 6 квітня 2003 року з аеропорту «Скнилів» у Львові до аеропорту «Ель-Кувейт» Держави Кувейт військово-транспортними літаками Іл-76МД. Для перекидання знадобилося 53 рейси. Всього в Кувейт було доставлено 448 військових та 125 одиниць техніки. В подальшому батальйон влився в 5-у омбр, що першим з українських сил увійшов до Іраку. [2]

Після військової перемоги США над режимом Саддама Хусейна президент Джордж Буш закликав світову спільноту взяти участь у встановленні демократії в Іраку. Президент України Леонід Кучма, серед багатьох інших лідерів держав світу, запропонував направити до Іраку українські війська. Верховна Рада України у той час була практично повністю підконтрольна президентові. З питання відправки військ була отримана підтримка навіть опозиційної фракції Віктора Ющенка «Наша Україна».

5 червня 2003 року Верховна Рада України ратифікувала указ президента про участь українських військ у миротворчій місії в Іраку. Проти голосували лише фракції комуністів і соціалістів.

Введення військ (2003)[ред.ред. код]

У 2004 Україна доставила США 2200 автомобілів КрАЗ-6322 в Ірак

8 серпня 2003 року до Кувейту було доставлено всю техніку та озброєння 5 окремої механізованої бригади. 10 серпня 2003 року було завершено передислокацію особового складу підрозділів 5 окремої механізованої бригади до Кувейту.

11 серпня 2003 року о 6:47 (за київським часом) перша колона українського миротворчого контингенту перетнула кувейтсько-іракський кордон і здійснила марш в район місця постійної дислокації — місто Ель-Кут провінції Васит, база «Дельта».[3]

У складі першої колони, що перетнула кордон, яку очолював командир 19 окремого спеціального батальйону Збройних Сил України підполковник Ю.Оніщук, налічувалось 83 одиниці броньованої та автомобільної техніки.

Всього чотирма колонами, що рухались інтервалом в 24 години до кінця дня 15 серпня 2003 року, з прибуттям в Ель-Кут останньої колони 52 омб, передислокація підрозділів 5-ї окремої механізованої бригади в Ірак була завершена.

Українська бригада поступила в підпорядкування командуванню багатонаціональної дивізії «Центр-Південь», що мала в своїй основі польський контингент військ і була дислокована в провінції Васит за 140 км від Багдаду.

Бойові дії (2003—2005)[ред.ред. код]

Докладніше: Битва за Ель-Кут

Перший бій в Іраку відбувся 6 квітня 2004 року, в місті Ель-Кут, потім бойові дії з'явилися і в інших іракських містах. В основному бої велися на БТР і Хаммерах, хоча траплялися випадки «відкритих» боїв. Українські миротворці воювали пліч-о-пліч з польськими і американськими військовими. В результаті до березня 2005 року загинули 18 солдатів і офіцерів з українського контингенту, понад 40 отримали поранення.

Настрій на користь виводу військ посилювалися у міру наближення президентських виборів. У травні 2004 Верховна Рада України на закритому засіданні обговорила питання про виведення військ, але не підтримала пропозицію фракцій КПУ, СПУ, БЮТ і частини «Нашої України» — що вимагали від президента ухвалити рішення про термінове виведення українських військових з Іраку.

Що стосується Леоніда Кучми, то він вважав, що Україна повинна виконувати узяті зобов'язання, як і інші країни коаліції, але врешті-решт і він визнав необхідність виведення військ у зв'язку з втратами, що збільшилися, серед миротворців. У вересні 2004 року, в самий розпал президентської кампанії, Кучма, направив до Іраку підтримуваного ним кандидата — Віктора Януковича.

Українські військові автомобілі в Іраку

Надалі, про необхідність виведення військ стали говорити вже всі політичні лідери України — і Віктор Ющенко, і Віктор Янукович, і Леонід Кучма. Рада безпеки України, обговоривши проблему, підтримала цю думку. Міністр оборони України Олександр Кузьмук заявив у вересні 2004 року, що рішення про вивід військ з Іраку можна вважати остаточним: «Я вважаю, що Україна свою історичну місію виконала, із самого початку взявши участь в антитерористичній операції у складі коаліційних сил».

11 січня 2005 року Верховна Рада України прийняла ухвалу, в якій президентові було запропоновано негайно повернути українських миротворців на батьківщину: «У зв'язку з небезпечним загостренням військово-політичної обстановки в Іраку і жертвами серед українських військовослужбовців пропонується вважати недоцільним подальше перебування підрозділів озброєних сил України в цій країні».

Леонід Кучма віддав вказівку готувати виведення військ, причому передбачалося, що українські миротворці можуть покинути Ірак вже до кінця весни 2005 року, але США дали зрозуміти, що питання про подальше перебування українського миротворчого контингенту в Іраку повинне вирішуватися після вступу на пост нового президента України і формування нового уряду[джерело?].

6 березня 2005 року в Іраку загинув вісімнадцятий миротворець. Після цього стало зрозуміло, що рішення про вивід українців неминуче: новий президент Віктор Ющенко заявив, що українська громадськість не розуміє, чому українські миротворці вимушені брати участь в бойових діях. Президент бажав продемонструвати, що він виконує обіцянки, дані під час виборів.

Передбачаючи виведення українських військ, США запропонували Україні зберегти свою присутність в Іраку в інших формах — українські військові могли б продовжити роботу в Іраку як військові радники і спостерігачі, що і було здійснено в 2006 році.

Держсекретар США Кондоліза Райс, зустрічаючись з головою МЗС України Борисом Тарасюком, заявила: «Рішення України вивести війська з Іраку не відіб'ється на відносинах Києва і Вашингтона. Ми вдячні Україні за її участь в іракській операції. Тоді як далеко не всі країни виявили таке бажання, Україна приєдналася до тих держав, які забезпечують стабільність в Іраку».

Виведення військ (2005—2008)[ред.ред. код]

Відправлення додому української армії (2005)

15 березня 2005 року почалося поетапне виведення українського контингенту. Двома рейсами військово-транспортного літака Іл-76 до Миколаєва прибула перша група з майже 140 чоловік, які несли службу в механізованій роті 72-го батальйону поблизу міста Ес-Сувейра. Бойову техніку відправлять по морю через Кувейт. Впродовж літа-осені 2005 року в іракській провінції Васит, в зоні відповідальності українського контингенту багатонаціональної дивізії «Центр-Південь», залишалося ще близько 800 українських військових.

27 грудня 2005 року Ірак покинули основна частина українських миротворців, декілька солдатів залишилися як спостерігачі.

А вже 9 грудня 2008 року останні 29 членів миротворчого персоналу України повернулись на Батьківщину.[4]

Місія[ред.ред. код]

Миротворча Місія включала такі завдання:

  • Підтримання безпеки у зоні відповідальності, супроводження конвоїв, гуманітарних вантажів, несення служби на блокпостах, патрулювання тощо;
  • Охорона органів місцевого самоврядування, релігійних та історичних пам'яток, мостів, джерел питної води та інших важливих об'єктів;
  • Контроль за здачею зброї цивільним населенням та учасниками колишніх озброєних формувань;
  • Здійснення інженерних та інших робіт, необхідних для ліквідації наслідків конфлікту;
  • Надання допомоги у забезпеченні цивільного населення питною водою;
  • Забезпечення безпеки діяльності міжнародних гуманітарних організацій;
  • Надання допомоги в перевезенні гуманітарних вантажів;
  • Евакуація цивільного населення у разі виникнення небезпеки його життю;
  • Надання медичних послуг, насамперед, першої медичної допомоги цивільному населенню;
  • Виконання інших функцій із забезпечення безпеки і дотримання прав людини.

Склад та зброя[ред.ред. код]

Склад інтегрованої української військової сили в Іраку налічував:

  • Постійна військова численність до 1690 осіб (з 17 серпня 2003 року — 1587 осіб, з 19 лютого 2004 року — 1621 осіб, з 22 вересня 2004 — 1621 осіб, з 15 квітня 2005 року — 864 осіб, з 27 грудня 2005 — 29 осіб)
  • 2 161 одиниць стрілецької зброї
  • 60 бронетранспортерів БТР-80
  • 26 бойових розвідувально-десантних машин БРДМ-2
  • 6 командно-штабних машин Р-145БМ
  • 6 хімічних розвідувальних машин на базі БТР-80
  • 217 автомобілів різних типів (КрАЗ, Хаммер, УАЗ, Урал, ЗІЛ)
  • Іншу спеціальну техніку та контейнери з майном українського миротворчого контингенту.
  • Також у військових цілях використовувались літаки Ан-225 «Мрія», Ан-124 «Руслан» та Іл-76.


Броньовані автомобілі ЗС України в Іраку
Ukrainian BTR-80.jpg BRDM-2, Ukraine-01.JPG R-145BM command vehicle on BTR-60 base.jpg Ukrainian Humvees - Independence Day parade in Kiev.JPG
Автомобілі ЗС України в Іраку
Ukranian ambulance in Iraq.JPEG Ukrainian military transport truck.JPEG KrAZ military truck.JPG УАЗ-31512.jpg ZIL-131 in Malbork.jpg

Цікаві факти[ред.ред. код]

Персоналії[ред.ред. код]

Список загиблих[ред.ред. код]

У війні також загинув український журналіст Тарас Процюк. Він був цивільним.

В кіно[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Джерела і посилання[ред.ред. код]