Очікує на перевірку

Міміно

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Міміно
груз. მიმინო
рос. Мимино
Жанркомедія
РежисерГеоргій Данелія
СценаристГеоргій Данелія
Резо Габріадзе
Вікторія Токарєва
У головних
ролях
Вахтанг Кікабідзе
Фрунзик Мкртчян
Олена Проклова
Євген Леонов
Руслан Мікаберідзе
Закро Сахвадзе
Марина Дюжева
Арчіл Ґоміашвілі
Мікаела Дроздовська
Володимир Басов
ОператорАнатолій Петрицький
КомпозиторГія Канчелі
ХудожникиБорис Немечек, Елеонора Немечек
КостюмерОльга Кручиніна
КінокомпаніяГрузія-фільм
Мосфільм
Дистриб'юторNetflix
Тривалість92 хв.
Мовагрузинська
російська
КраїнаСРСР СРСР
Рік1977
Дата виходу27 березня 1978 року (СРСР)
IMDbID 0076391
РейтингMPAA: PG
CMNS: Міміно у Вікісховищі

«Міміно́» (груз. «მიმინო», рос. «Мимино») — російсько-грузинський радянський фільм грузинського кінорежисера Георгія Данелії. У прокаті 1978 року фільм посів 17-те місце (24,4 млн глядачів, 1258 фільмокопій). Текст за кадром читає Артем Карапетян.

Прем'єри фільму відбулися у: СРСР (Липень 1977 року, Московський міжнародний кінофестиваль; 27 березня 1978 року, на широких екранах), Фінляндія (31 серпня 1979 року), Угорщина (12 березня 1980 року).

Сюжет

[ред. | ред. код]

Валентин Костянтинович (Валіко Котеєвич) Мізандарі — 34-річний пілот вертольота Мі-2[1] (який він ласкаво називає «пепела» — метелик) місцевих грузинських авіаліній на прізвисько Міміно́, що означає «сокіл», зустрічає в аеропорту Тбілісі свого однокурсника, який є пілотом надзвукового авіалайнеру Ту-144 і літає за кордон СРСР. В екіпажі цього льотчика літає стюардеса Лариса Іванівна, що відразу підкорила серце джигіта. Бажаючи досягти успіхів у великій авіації, Міміно відправляється в Москву

У Москві Валіко знайомиться з простим вірменським шофером Рубеном Хачікяном. За кілька днів вони витрачають всі гроші, і крім того, їх виселяють з елітного готелю. Рубік-Джан стає найкращим другом Міміно, разом вони потрапляють у неприємні ситуації, але справжня дружба допомагає їм подолати їх.

Зустрівши свого давнього ворога — чоловіка, що спокусив його сестру, Валіко влаштовує в його квартирі легкий погром, за що потрапляє на лаву підсудних. Рубен не лишає друга одного у важкій ситуації та всіляко намагається допомогти гордому другові-льотчику. На лаві підсудних Міміно зустрів своє 35-річчя, що стає причиною формальної відмови від можливості перенавчання на літак великої авіації. Вже вирішивши повернутися додому, Міміно випадково знайомиться з ветераном війни Волоховим, який, через впливового чиновника, допомагає Валіко здійснити свою мрію.

Міміно стає льотчиком далекої цивільної авіації СРСР, пілотом надзвукового лайнера Ту-144[2] і літає по всьому світу. Але, відкритий і доброзичливий до людей, Валіко не дуже затишно відчуває себе у великих містах, і, сумуючи за Батьківщиною, повертається додому, в Телаві, до улюбленої роботи, до своїх рідних і близьких.

Актори

[ред. | ред. код]

Нагороди

[ред. | ред. код]

Цитати з фільму

[ред. | ред. код]

Багато фраз з фільму стали крилатими:

  •  — Вісім (баранів) це разом з тобою було…
  •  — Ало… Ларису Іванівну хочу.
  •  — Я вам один розумний річ скажу, але тільки ви не ображайтесь.
  •  — Я так думаю (часто вимовляється наприкінці фраз)
  •  — Сідайте. — Дякую, я пішки постою.
  •  — Ти і вона не дві пари в чоботи.
  •  — Таку особисту відразу я відчуваю до потерпілого, що їсти не можу!
  •  — Хто такий цей потерпілий? Куди він пішов? Я його вперше бачу!
  •  — Ці «Жигулі» чим думають, я не знаю. Під ногами крутяться, крутяться, крутяться.
  •  — Туди-сюди, культурний захід.
  •  — Дзер нманнере хайтаракумен Республікан! (вірм. такі, як ти, ганьблять республіку)
  •  — Гамарджобат аріци, бічо. (груз. Привітатися треба, хлопче)

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Валіко Мізандарі пілотував вертоліт Мі-2, зібраний у польському Ряшеві. Вертоліт був розроблений в СРСР, а вироблявся в Польщі для всіх країн РЕВ.
  2. Художнє перебільшення. Насправді Ту-144 ніколи не використовувались на міжнародних авіалініях.
  3. http://magazines.russ.ru/druzhba/2003/1/dan.html [Архівовано 25 жовтня 2013 у Wayback Machine.] Георгий Данелия. Безбилетный пассажир

Посилання

[ред. | ред. код]