Мірошниченко Євгенія Семенівна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Євгенія Семенівна Мірошниченко
Мірося.jpg
Основна інформація
Дата народження 12 червня 1931(1931-06-12)
Місце народження с. Графське, Вовчанський район, Українська СРР, СРСР (нині — Вовчанський район, Харківська область, Україна)
Дата смерті 27 квітня 2009(2009-04-27)
Місце смерті Київ, Україна
Роки активності 1957 —1997
Країна СРСР СРСР
Україна Україна
Професія оперна співачка, педагог, професор
Освіта Київська консерваторія
Праця в операх Національна опера України
Ла Скала, Мілан, Італія
Співацький голос сопрано (колоратурне)
Жанри опера
Нагороди
Герой України (орден Держави) — 2006
Почесна відзнака Президента України
Орден Князя Ярослава Мудрого V ступеня
Орден Леніна Орден Жовтневої Революції Орден «Знак Пошани» Орден Дружби народів
Премії Національна премія України імені Тараса Шевченка Державна премія СРСР
Звання Народний артист СРСР Народний артист Української РСР
Зірка Євгенії Мірошниченко на Алеї зірок у Києві
Могила Євгенії Мірошніченко

Мірошниче́нко Євге́нія Семе́нівна (12 червня 1931(19310612), Графське, Вовчанський район, Українська СРР, СРСР — 27 квітня 2009, Київ, Україна) — радянська та українська оперна співачка; педагог, професор. Герой України (2006). Народна артистка СРСР, лауреат Державної премії СРСР (1981) та Державної премії УРСР імені Тараса Шевченка (1972).

Входить до переліку найвідоміших жінок давньої та сучасної України[1].

Біографія[ред.ред. код]

Народилася 1931 року в селі Графському (нині Вовчанського району Харківської області, Україна).

У 19511957 роках навчалася в Київській консерваторії у класі професора Марії Донець-Тессейр.

У 1961 році стажувалася у міланському театрі «Ла Скалі».

У 19571997 роках — солістка (лірико-колоратурне сопрано) Київського театру опери та балету.

З 1980 викладала в Київській консеваторії на кафедрі сольного співу, з 1990 року — професор.

У 2002 році заснувала Благодійний фонд імені Є. С. Мірошниченко.

Померла 27 квітня 2009 року в Києві. Похована в Києві на Байковому кладовищі (ділянка № 52а).

Творчість[ред.ред. код]

Коронні оперні партії: Лючія («Лючія ді Ламмермур» Г. Доніцетті), Цариця ночі («Чарівна флейта» В. А. Моцарта), Лакме («Лакме» Л. Деліба).

Інші партії — Розіна («Севільський цирульник» Дж. Россіні), Віолетта («Травіата» Дж. Верді), Мюзетта («Богема» Дж. Пуччіні), Манон («Манон» Ж. Массне)…

Записувалася на радіо, грамплатівки.

Знімалася в музичних фільмах; зокрема, співала в фільмі С. Параджанова «Українська рапсодія» (1961). Проводила концертну діяльність.

Гастролювала в США, Канаді, країнах Західної Європи.

Серед учнів — В. Степова, О. Нагорна, О. Терещенко, К. Стращенко, Р. Кулиняк, О. Гаєвська, С. Чахоян, Т. Ходакова, О. Ярова, Т. Гузун, О. Пащук, О. Кириловська, Л. Таран, О. Верба, К. Абдуліна, С. Мерліченко, І. Зябченко, С. Пількевич, О. Арбузова, О. Савченко, Г. Грегорчак, Д. Іванченко, В.Семенова.

Євгенія Мірошниченко та Київська мала опера[ред.ред. код]

Останні роки свого життя співачка докладала багато зусиль для створення Малої опери на базі Лук'янівського народного будинку (тоді ще Клубу трамвайників) — концертного майданчика, де б могли ставитися рідко виконувані класичні оперні шедеври, здійснюватися експериментальні постановки, розвивати свій талант молоді музиканти. За її ініціативи 2004 року було засновано Київську малу оперу. Однак оперна діва пішла з життя так і не побачивши кінцеву реалізацію свого задуму.[2]

Дискографія[ред.ред. код]

Грамплатівки ІР (всі — М.: Мелодия):

  • Евгения Мирошниченко. Фрагмент и арии из опер / Кам. орк. Киев. гос. академ. театра оперы и валета им. Т. Шевченко. — С33-013ВЗ. 1966;
  • Евгения Мирошниченко. / Орк. Большого театра СССР / М. Аииер — С10 12283-4. 1979;
  • Р. Глиер: Концерт для голоса с оркестром, соч. 82 / Е Мирошниченко (сопрано), орк. Большого т-ра СССР / М. Зрмлер. — С10 12751-2. 1979.

Статті[ред.ред. код]

  • Осяяний усмішкою Музика. — 1999. — № 5;
  • 3 села Радянського // КіЖ. — 1978. — 16 квіт.;
  • Я хочу Бачити свою країну щасливою // Урядовий кур'єр. — 1999. — 18 березня;
  • Я називаю такі наміри злочинними // Дзеркало тижня. — 1999. — 3—5 березня.

Відзнаки[ред.ред. код]

Увічнення пам'яті[ред.ред. код]

На пленарному засіданні Київської міської ради 10 листопада 2016 року депутати ухвалили рішення перейменувати вулицю Софії Перовської в Києві на честь Євгенії Мірошніченко[3]. Рішення набуде чинності після офіційного оприлюднення в газеті «Хрещатик».

Примітки[ред.ред. код]

  1. Найвідоміші жінки давньої та сучасної України
  2. Мала опера — мрія Євгенії Мірошниченко // Інтернет-журнал «Музика», 15.06.2015.
  3. У столиці з'явиться «Сквер імені волонтерів АТО» // Офіційний сайт Київської міської ради. — 2016. — 10 листопада.

Посилання[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]