Мірошниченко Євгенія Семенівна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Євгенія Семенівна Мірошниченко
Зображення
Зображення
Основна інформація
Дата народження 12 червня 1931(1931-06-12)
Місце народження Радянське, Вовчанський район, Українська СРР, СРСР
Дата смерті 27 квітня 2009(2009-04-27) (77 років)
Місце смерті Київ, Україна
Поховання Байкове кладовище
Роки активності 1957 —1997
Громадянство СРСР СРСР
Україна Україна
Професії оперна співачка, педагог, професор
Освіта Київська консерваторія
Праця в операх Національна опера України
Ла Скала, Мілан, Італія
Співацький голос сопрано (колоратурне)
Інструменти вокал[d]
Жанри опера
Заклад Національна музична академія України імені П. І. Чайковського
Нагороди
Герой України (орден Держави) — 2006
Почесна відзнака Президента України
Почесна відзнака Президента України
Орден Князя Ярослава Мудрого V ступеня
Орден Князя Ярослава Мудрого V ступеня
Орден Леніна Орден Жовтневої Революції Орден «Знак Пошани» Орден Дружби народів
Премії Національна премія України імені Тараса Шевченка — 1972 Державна премія СРСР
Звання Народний артист СРСР Народний артист УРСР
Зірка Євгенії Мірошниченко на Алеї зірок у Києві

Мірошниче́нко Євге́нія Семе́нівна (12 червня 1931(19310612), Графське, Вовчанський район, Харківська область, Українська РСР, СРСР — 27 квітня 2009, Київ, Україна) — радянська та українська оперна співачка; педагог, професор. Народна артистка СРСР, лауреат Державної премії СРСР (1981) та Державної премії УРСР імені Тараса Шевченка (1972). Герой України (2006). Почесна громадянка Києва та Харкова.

Входить до переліку найвідоміших жінок давньої та сучасної України[1].

Біографія[ред. | ред. код]

Народилася 1931 року в селі Радянське (зараз Графське Вовчанського району Харківської області, Україна). У сільській родині Мірошниченків. Батько загинув на фронті, мати залишилась з трьома дітьми одна.[2]

Після визволення Харкова від німецько-фашистських загарбників у 1943 році Євгенія вступила до технікуми де навчалась на слюсара. Де почала брати участь у ходожній самодіяльності, де хормейстер і композитор Зиновій Заграничний першим розгледів її талант.

У 14-річному віці Євгенія заспівала "Вечірню пісню" Стеценка на сцені "Большого" - для Сталіна.[2]

У 19511957 роках навчалася в Київській консерваторії у класі професора Марії Донець-Тессейр.

У 1961 році стажувалася у міланському театрі «Ла Скалі».

У 19571997 роках — солістка (лірико-колоратурне сопрано) Київського театру опери та балету.

З 1980 викладала в Київській консеваторії на кафедрі сольного співу, з 1990 року — професор.

У 2002 році заснувала Благодійний фонд імені Є. С. Мірошниченко.

Померла 27 квітня 2009 року в Києві. Похована в Києві на Байковому кладовищі (ділянка № 52а).

Творчість[ред. | ред. код]

Коронні оперні партії: Лючія («Лючія ді Ламмермур» Г. Доніцетті), Цариця ночі («Чарівна флейта» В. А. Моцарта), Лакме («Лакме» Л. Деліба).

Інші партії — Розіна («Севільський цирульник» Дж. Россіні), Віолетта («Травіата» Дж. Верді), Мюзетта («Богема» Дж. Пуччіні), Манон («Манон» Ж. Массне)…

Записувалася на радіо, грамплатівки.

Знімалася в музичних фільмах; зокрема, співала в фільмі С. Параджанова «Українська рапсодія» (1961). Проводила концертну діяльність.

Гастролювала в США, Канаді, країнах Західної Європи.

Серед учнів — Валентина Степова, О. Нагорна, Наталія Шелепницька, О. Терещенко, К. Стращенко, Р. Кулиняк, О. Гаєвська, С. Чахоян, Т. Ходакова, О. Ярова, Т. Гузун, О. Пащук, О. Кириловська, Л. Таран, О. Верба, К. Абдуліна, С. Мерліченко, І. Зябченко, С. Пількевич, О. Арбузова, О. Савченко, Г. Грегорчак, Д. Іванченко, В.Семенова, О. Безсмертна, О. Казанцева-Кабка.

Євгенія Мірошниченко та Київська мала опера[ред. | ред. код]

Останні роки свого життя співачка докладала багато зусиль для створення Малої опери на базі Лук'янівського народного будинку (тоді ще Клубу трамвайників) — концертного майданчика, де б могли ставитися рідко виконувані класичні оперні шедеври, здійснюватися експериментальні постановки, розвивати свій талант молоді музиканти. За її ініціативи 2004 року було засновано Київську малу оперу. Однак оперна діва пішла з життя так і не побачивши кінцеву реалізацію свого задуму.[3]

Дискографія[ред. | ред. код]

Грамплатівки LP (всі — М.: Мелодия):

  • Евгения Мирошниченко. Фрагмент и арии из опер / Кам. орк. Киев. гос. академ. театра оперы и валета им. Т. Шевченко. — С33-013ВЗ. 1966;
  • Евгения Мирошниченко. / Орк. Большого театра СССР / М. Аииер — С10 12283-4. 1979;
  • Р. Глиер: Концерт для голоса с оркестром, соч. 82 / Е Мирошниченко (сопрано), орк. Большого т-ра СССР / М. Зрмлер. — С10 12751-2. 1979.

Фільмографія[ред. | ред. код]

Статті[ред. | ред. код]

  • Осяяний усмішкою Музика. — 1999. — № 5;
  • 3 села Радянського // КіЖ. — 1978. — 16 квіт.;
  • Я хочу бачити свою країну щасливою // Урядовий кур'єр. — 1999. — 18 березня;
  • Я називаю такі наміри злочинними // Дзеркало тижня. — 1999. — 3—5 березня.

Відзнаки[ред. | ред. код]

Увічнення пам'яті[ред. | ред. код]

На пленарному засіданні Київської міської ради 10 листопада 2016 року депутати ухвалили рішення перейменувати вулицю Софії Перовської на вулицю Євгенії Мірошниченко[4].

24 жовтня 2021 в Національній опері України був презентований збірник вокальних творів з концертно-камерного репертуару Євгенії Мірошниченко «Душа — се конвалія ніжна…» авторів-упорядників: кандидатки мистецтвознавства, співачки, піаністки, доцентки Київської муніципальної академії музики імені Р. М. Глієра, учениці Євгенії Семенівни — Орисі Баланко та диригента, аранжувальника, композитора Віталія Фізера.[5]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Найвідоміші жінки давньої та сучасної України. Архів оригіналу за 3 вересня 2017. Процитовано 2 вересня 2017. 
  2. а б Тарасенко, Олеся (2021). Благословенне жіноче ім'я-Україна (жіночі портрети країни) (укр). Київ: ТОВ "Політпринт". с. 240. ISBN 978-617-95099-6-4. 
  3. Мала опера — мрія Євгенії Мірошниченко [Архівовано 12 жовтня 2016 у Wayback Machine.] // Інтернет-журнал «Музика», 15.06.2015.
  4. У столиці з'явиться «Сквер імені волонтерів АТО» [Архівовано 10 листопада 2016 у Archive.is] // Офіційний сайт Київської міської ради. — 2016. — 10 листопада.
  5. Душа – се конвалія ніжна… / Автори-упорядники Орися Баланко і Віталій Фізер, поетичні переклади Тетяна Череп-Пероганич. — Житомир : Бук-друк, 2021. — 252 с. — ISMN 979-0-9007192-0-1.

Посилання[ред. | ред. код]

Джерела та література[ред. | ред. код]

  1. Скульптура из белого камня: в Киеве открыли памятник знаменитой украинской певице Евгении Мирошниченко. culture.fakty.ua (рос.). Архів оригіналу за 30 квітня 2021. Процитовано 30 квітня 2021.