Павло VI

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Блаженний
Павло VI
(Paulus PP. VI)
PABLO VI.jpg
Paul 6 coa.svg
Папа Римський
21 червня 1963 — 6 серпня 1978
Девіз: In nomine Domini
Попередник: Іоанн ХХІІІ
Наступник: Іван Павло І
Народження: 26 вересня 1897
Кончезіо, провінція Брешія, Італія
Кончезіо, Провінція Брешія, Ломбардія, Королівство Італія
Смерть: 6 серпня 1978(1978-08-06)[1][2] (80 років)
Кастель-Гандольфо, Провінція Рим, Лаціо, Італія


гострий інфаркт міокарда

Віросповідання: католицтво
Інтронізація 30 червня 1963


У миру ім’я
Нагороди
Великий офіцерський хрест ордена За заслуги перед ФРН
CMNS: Медіафайли на Вікісховищі

Блаженний[3] Павло VI (лат. Paulus VI; мирське ім'я Джованні Монтіні, італ. Giovanni Battista Montini; 26 вересня 1897 — 6 серпня 1978) — 262-й понтифік Римської Католицької Церкви (з 21 червня 1963 до смерті), до того — архієпископ Міланський, кардинал. Перший Папа від початку XIX століття[4], який здійснив візит за межі Італії, а також перший Папа, який відвідав усі п'ять континентів.

Життя[ред.ред. код]

Джованні Монтіні в 1916 році вступив до семінарії і через 4 роки дістав сан священика, після чого став навчатися в григоріанському університеті, Римському університеті та в церковній академії («Accademia Dei Nobili Ecclesiastici»). У 1937 році Монтіні зайняв важливий пост при кардиналі Пачеллі. Коли Пачеллі став папою Пієм XII Монтіні був призначений 1952 року заступником державного секретаря Ватикану. У 1953 році Монтіні став архієпископом Мілана, проте до смерті Пія XII не дістав кардинальського сану — він був йому даний лише наступним папою Іваном XXIII.

Понтифікат[ред.ред. код]

Павло VI був останнім папою, коронованим при обранні тіарою — Іван Павло І скасував цю традицію. Свою тіару Павло VI подарував Базиліці Непорочного зачаття у Вашингтоні. Після обрання папою Павло VI довів до логічного кінця розпочатий його попередником Ватиканський собор і до своєї смерті стежив за підготовкою соборних документів. У 1965 році він заснував Синод єпископів. У 1973 році призначив архієпископів Альбано Луціані, 26 червня 1967 Кароля Войтилу і 1977 року Йозефа Ратцінґера — кардиналами, які стануть пізніше його наступниками. Видав дві свої найвідоміші енцикліки — про целібат («Sacerdotalis caelibatus») — 24 червня 1967 року і про контроль над народжуваністю «Humanae vitae» — 24 липня 1968 року. У «Humanae vitae» Павло VI, не відкидаючи людську сексуальність, засудив штучний контроль над народжуваністю і контрацепцію, що викликало резонанс у деяких прошарках суспільства. Павло VI був звинувачений в ретроградстві та консерватизмі прихильниками технологічного прогресу і неомальтузіанцями, які стверджували, що контрацепція може позбавити країни третього світу від голоду і продовольчих проблем. Але енцикліка, щоправда з деякими застереженнями, була пізніше підтримана Іваном Павлом II. Під час понтифікату Павла VI були внесені істотні зміни в римський місал (богослужіння). Ці зміни включали в себе дозвіл використання національних мов, дозвіл священика здійснювати богослужіння обличчям до народу, деякі текстові зміни та ін. (див. Novus Ordo Missae). Були також внесені зміни до загального римського календаря святих — замість колишньої складної системи введена триступінчата організація: пам'ять, свято, торжество (пам'ятка при цьому може бути обов'язковою і факультативною), пам'ять про деяких святих додана, пам'ять про деяких виключена (що автоматично перевело цих святих у ранг місцевошанованих). Новий місал був введений апостольської конституцією Павла VI Missale Romanum[5], Випущеної 3 квітня 1969.

Могила Павла VI в крипті Базиліки Святого Петра

Павло VI вперше відвідав всі п'ять континентів і до Івана Павла II вів найширшу зовнішню політику Ватикану, отримавши прізвисько «тато-пілігрим». Проте 1970 року в міжнародному аеропорту Маніли на нього було здійснено замах: художник-сюрреаліст Бенхамін Мендоса-і-Амор Флорес кинувся на папу з кинджалом. Серед найважливіших візитів Павла VI були зустрічі з константинопольським патріархом Афінагором у 1964 році (перший з 1054 року, в ході якого була підписана спільна декларація про зняття взаємних анафем) і з архієпископом Кентерберійським Майклом Рамзаєм. Окреме місце у своїх промовах Павло VI приділив духовній боротьбі Церкви з дияволом. Під час свого понтифікату Павло VI часто піддавався різним нападкам, у тому числі за ревізію Тридентськой меси з боку консерваторів, і був предметом безлічі чуток і пліток. За кілька місяців до своєї смерті Павло VI відправив урочисту месу по смерті Альдо Моро, убитого «Червоними бригадами» (поки Моро був у заручниках, понтифік пропонував себе в обмін на нього), і після тривалої хвороби помер у своїй літній резиденції від серцевого нападу.

Беатифікація[ред.ред. код]

Беатифікований 19 жовтня 2014 року Папою Франциском.

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]