Павло Пащевський

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Павло Пащевський
отець Павло
Пащевський Павло.jpg
Народився 15 січня 1874(1874-01-15)
с. Великі Прицьки
Помер 26 січня 1942(1942-01-26) (68 років)
Варшава
Поховання Вольський цвинтар у Варшаві
Країна Flag of the Ukrainian State.svg УНР
Польща ПольщаFlag of Russia.svg Російська імперія
Діяльність капелан Першого українського запасного полку Армії УНР
Відомий завдяки учасник Українсько-радянської війни,
1-го зимового походу
Alma mater Київська духовна семінарія
Титул протопресвітер
Посада Працівник Департаменту віросповідань Міністерства внутрішніх справ УНР, генерал-хорунжий
Військове звання капелан Coat of Arms of UNR.svg Армії УНР
Конфесія Московський патріархат,
УАПЦ
Нагороди
Орден «Залізний хрест» (УНР)
Хрест Симона Петлюри

Павло Пащевський (*15 січня 1874 р.–†26 січня 1942[1]/1944 р., Варшава) — православний священик, капелан Першого українського запасного полку Армії УНР, згодом — Сердюцького полку імені Петра Дорошенка, протоієрей УАПЦ. Працівник Департаменту віросповідань Міністерства внутрішніх справ УНР, брав участь у створенні Кирило-Мефодіївського братства, у Першому Зимовому поході, у підготовці до Всеукраїнського Церковного Собору.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився 15 січня 1874 р. у селі Великі Пріцьки Канівського повіту Київської губернії Російської імперії[1] (тепер — Кагарлицький район Київська область).

Закінчив Київську духовну семінарію і 2 курси юридичного факультету Київського університету[1].

Прийняв хіротонію 22 листопада 1894 р. й служив священиком у с. Жалоби Ямпільського повіту Подільської губернії[1].

Служив благочинним на Херсонщині.

У червні 1917 р. був делегатом від Херсонської єпархії УАПЦ на І Всеукраїнському Церковному З'їзді у Києві. Тоді ж Симон Петлюра, голова Головного Українського Військового Комітету (ГУВК), запросив його на службу до українського війська, що якраз організувалось.

25 липня 1917 р. Комітет призначив П. Пащевського військовим священиком (капеляном) 10 українського запасного полку, пізніше Сердюцького полку імені Петра Дорошенка[1].

Від 6 серпня 1918 р. — капелан Чорноморського коша Армії Української Держави; від 2 березня 1919 р. — протопресвітером Амвросієм Вінницьким висвячений у сан протоієрея; від 5 березня 1919 р. — капелан і благочинний Запорізького корпусу ДАУНР; від 14 листопада 1919 р. — в.о. головного священика ДАУНР, пізніше — протопресвітер АУНР[1].

У грудні 1919 р. — травні 1920 р. Брав участь у 1-му Зимовому Поході військ УНР, був поранений. Після повернення з походу його призначили начальником Управи Душпастирства (Головним Капеланом) Армії УНР в чині генерала-хорунжого після вбивства о. Антонія Матеюка на цій посаді.

Після поразки визвольних змагань 1920-х років й інтернування військ УНР до Польщі, перебував у таборі в Каліші. За ініціативою командирів дивізій та згодою міністра віровизнань УНР професора Івана Огієнка та митрополита Юрія Ярошевського П. Пащевський організував у таборі курси військових священиків. Одночасно був Головою Ради «Братства Кирила та Методія» та «Братства св. Покрови». Керівниками курсів військових капеланів були П. Пащевський і генерал О. Загородський. Значна частина випускників цих курсів, після виходу з табору стали парафіяльними священиками. Після укладення Ризького договору 1921 р. між Польщею й Росією поза спиною УНР у Польщу було інтерновано близько 40 тисяч вояків армії УНР. Їх розмістили в майже 20 концентраційних таборах. Досі стверджено поховання лише 13 тисяч стрільців і старшин на 19 цвинтарях. У березні 1921 р. був на з'їзді українських військових капеланів у м. Тарнові організованому міністром ісповідань УНР Іваном Огієнко[2]

Від 1924 р. — служив у с. Бабин Рівненського повіту Волинського воєводства Польської Республіки, де була станиця колишніх вояків Армії УНР[1].

По виході з табору інтернованих у 1925 р. о. Павло служив настоятелем Христовоздвиженської Церкви в Луцьку. Тут була єдиною на той час українська православна парафія в місті і разом з тим гімназійна церква. Протоієрей П. Пащевський водночас викладав релігію в Луцькій Українській Гімназії імені Лесі Українки. Його дуже любили і шанували гімназисти, про що свідчать їхні численні спогади. Окрім того, він брав діяльну участь в культурному й церковному житті міста Луцьк.

У 1939-1940 рр. о. Павло виїхав до Варшави і був настоятелем православної кафедральної церкви в Празі. У 1941 р. був призначений настоятелем переданого УАПЦ собору Святої Марії-Магдалини у м. Варшаві[1].

Помер і похований на православному цвинтарі в Варшаві — «Воля» поруч з іншими старшинами армії УНР.

Праці[ред. | ред. код]

Павло Пащевський є автором праці про участь і ролю українського духовенства в змаганнях 19171921 років за Незалежність України.

Родина[ред. | ред. код]

Був одружений, мав 7 дітей. Родина Пащевського у 1922 р. таємно була переправлена з території СРСР до Польщі[1].


Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в г д е ж и к Тинченко Я. Ю., Офіцерський корпус Армії УНР (1917—1921) кн. 2 // «Військові священики Армії Української Народної Республіки: Біографічні дані найвідоміших військових священиків Армії УНР»
  2. Михалевич Віктор, Духівництво у військових структурах: історичний досвід і сучасністьPDF, 2012 р. // «Волинь і волиняни у Другій світовій війні: збірник наукових праць». —— С.130.

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]