Національний парк Алханай

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Національний парк Алханай
 
Категорія МСОПII (Національний парк)
Скеля Храм Ворота
Скеля Храм Ворота
50°50′00″ пн. ш. 113°25′00″ сх. д. / 50.83333334002777803561912° пн. ш. 113.4166667000277755050774° сх. д. / 50.83333334002777803561912; 113.4166667000277755050774Координати: 50°50′00″ пн. ш. 113°25′00″ сх. д. / 50.83333334002777803561912° пн. ш. 113.4166667000277755050774° сх. д. / 50.83333334002777803561912; 113.4166667000277755050774
Розташування: Росія
Найближче місто: Чита
Площа: 1382,34 км²
Заснований: 15 травня 1999 р.
Керівна
організація:
Федеральное государственное учреждение Национальный парк «Алханай»
Веб-сторінка: alkhana.ru
Країна Flag of Russia.svg Росія
Національний парк Алханай. Карта розташування: Росія
Національний парк Алханай
Національний парк Алханай

Національний парк Алханай у Вікісховищі?

Національний парк Алханай (рос. Национальный парк «Алханай», бур. Алхана) — природоохоронна територія на сході Росії у Забайкальському краї.

Географічне положення[ред. | ред. код]

Національний парк «Алханай» знаходиться на території Дульдургінського району Агінського Бурятського округу Забайкальського краю за 28 км від селища Дульдурга і 200 км в південно-східному напрямку від міста Чита.

Поверхня в основному гориста. На північному заході розташований Інгодинський-Агінський вододіл, що складається з ряду паралельних гірських хребтів (Могойтуйський, Аргалейський і Хара-Басак). Південніше лежить велика хвиляста рівнина, яка називається Агінським степом. На півночі підносяться невисокі, покриті змішаним лісом гори. Із заходу Агінський степ оздоблює Алханайський гірський масив (відріг Могойтуйського хребта) з найвищою точкою округу (1 663 м).

Площа території національного парку «Алханай» дорівнює 141 997 га (площа заповідної зони — 19 919 га, особливої охоронної зони — 11 281 га, зони обслуговування відвідувачів — 110 га, зони господарсько-рекреаційний діяльності — 4450 га, зони пізнавального туризму — 73 877 га). Площа охоронної зони становить 10 535,5 га, зони традиційного господарського землекористування — 28 597 га. Охоронна (буферна) зона з обмеженим режимом природокористування була створена на прилеглих до зовнішніх кордонів парку ділянках землі шириною 500 м. Межі парку сформовані за басейновим принципом і включають в себе територію басейну верхньої і середньої течії річки Іля — лівої притоки річки Онон, що впадає в річку Шилка (верхів'я Амура). На північному заході розташований Інгодинський-Агінський вододіл. Південніше лежить велика хвиляста рівнина, яка називається Агінським степом.

Межі парку проходять:

  • на півночі — по Даурському хребті;
  • на заході — в основному по Даурському хребті, на південному заході — по Борщовочному хребті;
  • на півдні — в західній частині — по Борщовочному хребті, в середній і східній частинах — по вододільному хребту між річками Іля і Дульдурга;
  • на сході — по автодорозі з твердим покриттям федерального значення Чита — Дарасун — Дульдурга — Монголія.

Рослинний світ[ред. | ред. код]

Розподіл рослинності на території парку підпорядковане законам висотної поясності. Лісостеповий пояс, панівний біля підніжжя гірського масиву, змінюється лісовим поясом, а вище — кедровостланниково-модриновим рідколіссям підгольцевого поясу. Гольцевий пояс виражений слабо. Переважними типами рослинних угруповань: є кедровостланниково-модринове рідколісся, модринові ліси з підліском з рододендрона даурського, змішані ліси (модриново-березові, тополево-березові), осокові болота, спільноти степової рослинності з різними асоціаціями, спільноти бур'янів, прируслові луки.

Кедровостланниково-модринове рідколісся[ред. | ред. код]

Модрина даурська

Велику цікавість представляє кедровостланниково-модринове рідколісся гір. Тут рослинність має пригнічений вигляд. Так модрина даурська досягає висоти 2 м, має стягоподібну форму крони по напрямку панівних північно-західних вітрів; кедровий стланник має висоту не більше 50 см; малина сахалінська — до 7—10 см; горобина сибірська — до 25—35 см. Тундрова рослинність відсутня. Верхня межа лісу утворена кедровостланниково-модриновими прогалинами. По кам'янистих розсипах зустрічаються ялівець сибірський, шикша голоарктична.

Модринові ліси[ред. | ред. код]

Плаун булавовидний

Кедровостланниково-модринові прогалини поступово переходять у співтовариства модринових лісів. В межах займаної модриновими спільнотами площ зустрічаються кедровники. Їхня присутність на даній території є унікальним. Кедрові ліси, що зустрічаються по схилах на висоті близько 1400 м над рівнем моря, взагалі не характерні для цього регіону. Вік дерев у кедрових лісах досягає 150—180 років, висота 18—20 м. На північно-західному схилі р. Дибикса зустрічаються окремі екземпляри ялини сибірської і ялиці. У підліску переважає вільха чагарникова, рододендрон даурський, зустрічаються береза ​​чагарникова, верба, горобина. Місцями трапляються ягідники (лохина, брусниця). Ближче до кордону широко поширені плаун булавовидний, ліннея північна, що утворюють суцільний трав'яний покрив.

На кам'янистих схилах місцями зустрічаються цибуля алтайська, ревінь компактний, астрагал перетинчастий з високою щільністю популяцій. Модринові ліси змінюються змішаними лісами. У світлових плямах видове різноманіття дещо зростає. З'являються різні види зозулинцевих: черевички, гніздоцвітка клобучкова, бровник.

Степова зона[ред. | ред. код]

Ділянки степової рослинності незначні, вони займають невеликі площі і в більшості своїй присвячені підгірним шлейфам південних, південно-східних і південно-західних схилів.

Родіола жовта

До підніжжя гори Алханай з південно-східної сторони примикають степові ділянки з сильно зміненим під пресом пасовищного навантаження і антропогенного впливу видовим складом. Степові співтовариства представлені стопоподібноосоковими степами. Місцями відмічаються ділянки нитьолистових, ковилових і тонконогових степів, що відновлюються на місці колись розораних ділянок. Попадається багато бур'янів. Уздовж кордону березово-тополевий лісів тягнуться лугові різнотравно-осокові степи, що переходять в прируслові луки. Зустрічається багато кормових і лікарських рослин. Всього на території парку за результатами польових досліджень лише одного 1996 року виявлено понад 340 видів рослин, близько 180 видів з них знаходить застосування в офіційній і народній, в тому числі тибетській медицині: родіола рожева, астрагал перетинчастий, шоломниця байкальська, ревінь компактний, лофант китайський, вздутоплітник сибірський і багато інших. Насправді, кількість видів рослин значно більше і за оцінками фахівців-ботаніків має бути не менше 700 видів.

Рідкісні і ендемічні види рослин[ред. | ред. код]

В Червону Книгу Росії внесені черевичок великоквітковий, черевичок плямистий, лілія пенсильванська і цибуля алтайська. У складі флори території зареєстровано близько 20 видів, що потребують охорони: цибуля алтайська, барбарис сибірський, що зустрічається одиничними екземплярами на кам'янистих розсипах (околиці скелі «Храм-Ворота»); черевичок великоквітковий, черевичок справжній і особливо латаття чотирикутне.

Тваринний світ[ред. | ред. код]

Тваринний світ Алханая багатий, різноманітний і ще не вивчений ґрунтовно. У загальній пояснювальній записці еколого-економічного обґрунтування при організації національного парку вченими було зафіксовано понад 120 видів хребетних тварин, представників 4 класів. З них — 95 птахів, 23 — ссавців, 4 — плазунів, 2 — земноводних. Вчені виявили 4 види рептилій — живородну ящірку, візерункового полоза, гадюку і щитомордника. Ящірки зустрічаються по берегах струмків, в зоні відпочинку. Розмір дорослих особин досягає 10 сантиметрів. Змій в зоні відпочинку немає. Вони зустрічаються по долині річки Дульдурга. Мабуть, зимують у південних, кам'янистих і крутих, відрогах гір.

Птахи[ред. | ред. код]

Взимку часто зустрічається лісова кукша. На сухостійних деревах постукують дятли. Їх тут кілька видів: строкатий, чорний і сизий. У гаях зустрічаються рябчики. Це найбільш популярні мешканці цих лісів, а на відкритих ділянках, особливо по краях полів, багато куріпок.

Журавель степовий

На степових ділянках можна побачити безліч зябликів. Алханай і взагалі хвойно-модринові ліси — місце проживання глухарів, кедровок і інших пернатих. В останні роки стає більше тетеруків. По краях березових гаїв і на гірських сідловинах, в квітні, часто можна почути їхнє шлюбне «улюлюкання». Стали з'являтися хижі птахи — орел, лунь, сапсан і інші.

По долинах річки Дульдурга постійно кружляють шуліки. Зимують круки і ворони, сороки. Із совиних можна побачити пугача, сову, сича. Галки з'являються до середини квітня.

Мешкає також безліч болотних птахів. Найяскравіші представники з них — це журавлі степові, чорні лелеки, качки, турпани і кілька видів куликів. Місцевість Урей з мальовничими озерами стала місцем, де сідають на відпочинок перелітні лебеді, гуси тощо.

Ссавці[ред. | ред. код]

В лісових масивах часто зустрічаються бурундуки, в розсипах — кам'яні хом'яки, дрібні гризуни. На степових ділянках водяться тхори, ховрахи, миші-полівки і так далі. У водоймах зустрічається ондатра.

Манул

Відомо, що в 1954 р були завезені особини чорного дрібнохутрового хабаровського соболя, які були випущені в районі останця Зурхен Шулуун. У наступні роки мисливцям нерідко вдавалося добути красиві шкурки соболів. Їжа соболя характеризується надзвичайним різноманіттям. Він переслідує і поїдає практично всіх лісових мешканців, що поступаються йому в розмірі і силі.

У тайгових нетрях живе росомаха, дуже хитрий і обережний хижак. Зустрічається і рись. Рись веде прихований спосіб життя, що ускладнює спостереження за нею, полює на зайців, дрібних гризунів і лісових птахів. Звичайно, є в лісі і лисиці, і вовки. Також були відзначені єнотовидний собака, очеретяний кіт — манул, ховрах монгольський, кабан. Найбільший хижий звір Алханоя — бурий ведмідь. Чисельність точно не встановлена, але ведмідь і його сліди часто трапляються косарям і ягідникам. Ведмідь всеїдна тварина, в його раціоні переважають рослинні корми.

У Алханайскій тайзі водиться лось — найбільший представник парнокопитих, що мешкають у Сибірі. Також тут зустрічається олень благородний, козуля, кабарга.

Посилання[ред. | ред. код]