Нейтральна теорія молекулярної еволюції

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Нейтральна теорія молекулярної еволюції (Нейтралізм Кімури‎) — теорія еволюції, яка стверджує, що переважна більшість мутацій на молекулярному рівні носить нейтральний по відношенню до природного добору характер. Як наслідок, значна частина внутрішньовидової мінливості (особливо в малих популяціях) пояснюється не дією відбору, а випадковим дрейфом мутантних алелей, які нейтральні або майже нейтральні.

Теорія була розроблена Мото Кімурою в кінці 1960-х років. Теорія нейтральної еволюції добре узгоджується з фактом постійній швидкості закріплення мутацій на молекулярному рівні, що дозволяє, наприклад, оцінювати час дивергенції видів.

Теорія нейтральної еволюції не заперечує вирішальної ролі природного добору в еволюції. Дискусія ведеться щодо частки мутацій, що мають пристосувальне значення. Більшість біологів визнає ряд результатів теорії нейтральної еволюції, хоча і не розділяє деякі сильні твердження, спочатку висловлені М. Кімурою.

Створення теорії[ред.ред. код]

Вивчаючи швидкості амінокислотних замін в білках, Кімура звернув увагу на невідповідність даних, отриманих ним і раніше — Джоном Холдейном: швидкість замін на геном на покоління для ссавців перевищувала оцінку Холдейна в кілька сотень разів. Виходило, що для підтримки сталої чисельності популяції при одночасному збереженні добором мутантних замін, що з'являються з такою високою швидкістю, кожен батько повинен був залишати близько 22 000 нащадків.


Метод електрофорезу дозволив виявити поліморфізм білків. Для 18 випадково вибраних локусів Drosophila pseudoobscura середня гетерозиготність, що припадає на локус, склала близько 12%, а частка поліморфних локусів — 30%.[1] За даними Ф. Аяли, в генофонді природних популяцій різних видів організмів поліморфні присутній в 20-50% локусів. [2]

Для пояснення популяційного поліморфізму Рональдом Фішером була розроблена модель балансуючого відбору, заснована на селективній перевазі гетерозигот. У той же час рівень гетерозиготності більшості організмів оцінювався в середньому в 7-15%. А оскільки в популяціях тисячі алелей, що продукують поліморфні білки, неможливо стверджувати, що всі вони володіють адаптивною цінністю.

В 1957 у Холдейн показав математично, що в популяції не може замінюватися одночасно понад 12 алелей більш пристосованими алелями без того, щоб її репродуктивна чисельність не впала до нуля.[3]

Всі ці міркування і наштовхнули Кімуру на думку, що більшість нуклеотидних замін має бути селективно нейтральними і фіксуватися дрейфом генів. Відповідні поліморфні аллелі підтримуються в популяції балансом між мутаційним тиском і випадковим добором. Все це було викладено Кімурою в його першій публікації з нейтральної еволюції, названої так через нейтральність по відношенню до природного добору.[4] Надалі з'явилася ціла серія статей Кімури, в тому числі у співавторстві, а також узагальнююча монографія.[5]

У цих працях експериментальні дані молекулярної біології поєднувалися зі строгими математичними розрахунками, здійсненими самим автором на основі розробленого ним математичного апарату. У книзі, поряд з розглядом доказів на користь нової теорії, Кімура зупиняється і на можливих застереження та критики на її адресу.

Кімура не був самотнім у розробці ідеї нейтральної еволюції. В 1969 році, через рік після першої публікації Кімури, в американському журналі «Science» з'явилася стаття молекулярних біологів Джека Кінга і Томаса Джукса «Неодарвіністська еволюція», в якій ці автори незалежно від Кімури прийшли до тієї ж гіпотези.[6]

В якості своїх попередників Кімура вказує також на Джеймса Ф. Кроу, з яким він сам активно співпрацював[7], і Алана Робертсона.[8] На підтримку теорії свідчили отримані пізніше дані про те, що найпоширенішими еволюційними змінами на молекулярному рівні є синонімічні заміни, а також нуклеотидні заміни в інтронах (некодуючих ділянках ДНК). Всі ці публікації породили на гостру дискусію.

Після інтенсивних обговорень і численних досліджень, породжених нейтралістичною концепцією, інтерес до неї в 1990-ті роки роки помітно спав. Це відбулося, багато в чому, через обмежене застосування теорії, оскільки серйозний еволюційний прогрес за нейтралістським сценарієм вимагав би величезних проміжків часу і непомірно великих кількостей генів. Тому успіх теорії в рамках популяційної генетики та молекулярної біології не поширився на дисципліни, які вивчають макроеволюційні перетворення.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Назаров В. И. Эволюция не по Дарвину: Смена эволюционной модели. — М.: Издательство ЛКИ, 2007. — 520 с. — ISBN 978-5-382-00067-1
  2. Иорданский Н. Н. Эволюция жизни. — М.: Академия, 2001. — 425 с. — ISBN 5-7695-0537-0
  3. Haldane J. B. S. The cost of natural selection // Journal of Genetics. — 1957. — Т. 55. — С. 551—524.
  4. Kimura, M. [фвпівапва Evolutionary rate at the molecular level] // Nature. — 1968. — Т. 217. — С. 624—626.
  5. Kimura, M. The Neutral Theory of Molecular Evolution. — Cambridge: Cambridge University Press, 1983. — ISBN 0-521-23109-4
  6. King J. L., Jukes T. H. Non-Darwinian evolution // Science. — 1969. — Т. 164. — С. 788—798.
  7. Crow J. F. The cost of evolution and genetic loads // Haldane and Modern Biology. — Baltimor: J. Hopkins Press, 1968. — С. 165—178.
  8. Robertson A. The nature of quantative genetic variation // Heritage from Mendel. — University of Wisconsin Press, 1967. — С. 265—280.

Література[ред.ред. код]

  • Кімура М. Молекулярна еволюція: теорія нейтральності. — М., «Мир», 1985