Автогенез

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Автогенез (від греч. αὐτός – сам та γένεσις – зародження, виникнення) ідеалістична теорія в природознавстві (в основному в біологічних науках), що пояснює еволюцію організмів внутрішніми нематеріальними факторами. Стосовно до онтогенезу (індивідуальному розвитку організму) концепція автогенезу була розвинена німецьким лікарем і хіміком Г. Шталем[1] і його послідовником німецьким анатомом І. Блуменбахом (кін. XVIII ст.). Спробу використовувати автогенез для пояснення історичного розвитку організмів зробив Ж. Ламарк. Протягом XIX ст. дарвінізм і матеріалістичні пояснення життєвих явищ витіснили ідеї автогенезу з біології. Проте в кінці XIX - 1-й пол. XX ст. автогенез знову знайшов прихильників серед деяких біологів і філософів (І. П. Бородін, А. Венцль, Г. Дріш, Я. Ікскюль), що було пов'язано з відродженням віталізму і неприйняттям механістичних уявлень про «ектогенез» («екзогенез»), які абсолютизують у розвитку природи роль одних лише зовнішніх факторів.

Термін «автогенез», або «автогонія» (Е. Геккель, 1866), іноді застосовується як синонім «абіогенезу» - вчення про самозародження життя, про спонтанну появу живого з неживого.

Прихильники[ред. | ред. код]

Автогенетики Карл Негелі, Гуго де Фріз, С. І. Коржинський, Едвард Коп, Август Вейсман, Томас Морган та інші виступили проти основ еволюційного вчення Чарльза Дарвіна.

Критики[ред. | ред. код]

Автогенез піддавався жорстокій критиці Фрідрихом Енгельсом, а також К. А. Тімірязєвим, І. В. Мічуріним та іншими.

Див. також[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. «Справжня теорія медицини» («Theoria medica vera», v. L-2, 1707