Автогенез

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Автогенез (від греч. αὐτός – сам та γένεσις – зародження, виникнення) ідеалістична теорія в природознавстві (в основному в біологічних науках), що пояснює еволюцію організмів внутрішніми нематеріальними факторами. Стосовно до онтогенезу (індивідуальному розвитку організму) концепція автогенезу була розвинена німецьким лікарем і хіміком Г. Шталем[1] і його послідовником німецьким анатомом І. Блуменбахом (кін. XVIII ст.). Спробу використовувати автогенез для пояснення історичного розвитку організмів зробив Ж. Ламарк. Пізніше концепції Автогенезу розвивали зоологи В. Бетсон, К. Бер, Л. Берг; ботаніки К.Неґелі, С.Коржинський; палеонтолог Е. Коп; генетики Г. де Фріз, Я. Лотсі, Ю. Філіпченко, А. Ліма-де-Фаріа[2]. Протягом XIX ст. дарвінізм і матеріалістичні пояснення життєвих явищ витіснили ідеї автогенезу з біології. Проте в кінці XIX - 1-й пол. XX ст. автогенез знову знайшов прихильників серед деяких біологів і філософів (І. П. Бородін, А. Венцль, Г. Дріш, Я. Ікскюль), що було пов'язано з відродженням віталізму і неприйняттям механістичних уявлень про «ектогенез» («екзогенез»), які абсолютизують у розвитку природи роль одних лише зовнішніх факторів.

Термін «автогенез», або «автогонія» (Е. Геккель, 1866), іноді застосовується як синонім «абіогенезу» - вчення про самозародження життя, про спонтанну появу живого з неживого.

Прихильники[ред. | ред. код]

Автогенетики Карл Негелі, Гуго де Фріз, С. І. Коржинський, Едвард Коп, Август Вейсман, Томас Морган та інші виступили проти основ еволюційного вчення Чарльза Дарвіна.

Критики[ред. | ред. код]

Автогенез піддавався жорстокій критиці Фрідрихом Енгельсом, а також К. А. Тімірязєвим, І. В. Мічуріним та іншими.

Див. також[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. «Справжня теорія медицини» («Theoria medica vera», v. L-2, 1707
  2. Автогенез - Енциклопедія Сучасної України. esu.com.ua. Процитовано 2019-05-06.