Автогенез
Автогенез (від греч. αὐτός — сам та γένεσις — зародження, виникнення) — ідеалістична теорія в природознавстві, зосереджена переважно в біологічних науках, що пояснює еволюцію організмів внутрішніми нематеріальними факторами. Автогенез заперечує успадковування корисних ознак і природний добір, стверджуючи про заздалегідь визначений напрям еволюції. На відміну від ортогенезу, автогенез не наполягає на обов'язковому ускладненні організмів з часом.
Термін «автогенез», або «автогонія» (Е. Геккель, 1866), іноді застосовується як синонім «абіогенезу» — вчення про самозародження життя, про спонтанну появу живого з неживого.
Історія[ред. | ред. код]
Стосовно до онтогенезу (індивідуального розвитку організму) концепція автогенезу була розвинена німецьким лікарем і хіміком Г. Шталем[1] і його послідовником німецьким анатомом І. Блуменбахом (кін. XVIII ст.). Спробу використовувати автогенез для пояснення історичного розвитку організмів здійснив Ж. Ламарк. Пізніше концепції автогенезу розвивали зоологи В. Бетсон, К. Бер, Л. Берг; ботаніки К. Неґелі, С. Коржинський; палеонтолог Е. Коп; генетики Г. де Фріз, Я. Лотсі, Ю. Філіпченко, А. Ліма-де-Фаріа[2].
Протягом XIX століття дарвінізм і матеріалістичні пояснення життєвих явищ витіснили ідеї автогенезу з біології. Проте в кінці XIX — 1-й половина XX століття автогенез знову знайшов прихильників серед деяких біологів і філософів (І. П. Бородін, А. Венцль, Г. Дріш, Я. Ікскюль), що було пов'язано з відродженням віталізму і неприйняттям механістичних уявлень про «ектогенез» («екзогенез»), які абсолютизують у розвитку природи роль одних лише зовнішніх факторів. Елементи автогенезу здобули поширення в середовищі ранніх адептів молекулярної генетики й вейсманістів[3].
Прихильники[ред. | ред. код]
Автогенетики Карл Негелі, Гуго де Фріз, С. І. Коржинський, Едвард Коп, Август Вейсман, Томас Морган та інші виступили проти основ еволюційного вчення Чарльза Дарвіна.
Критики[ред. | ред. код]
Автогенез піддавався жорстокій критиці Фрідрихом Енгельсом, а також К. А. Тімірязєвим, І. В. Мічуріним та іншими.
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ «Справжня теорія медицини» («Theoria medica vera», v. L-2, 1707
- ↑ В. О. Топачевський Автогенез [Архівовано 3 лютого 2022 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001–2023. — ISBN 966-02-2074-X.
- ↑ Большая медицинская энциклопедия (рос.). Directmedia. 13 березня 2013. с. 165—168. ISBN 978-5-4460-4284-5. Архів оригіналу за 3 лютого 2022. Процитовано 1 квітня 2020.
Література[ред. | ред. код]
- Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
- Філософський словник / за ред. В. І. Шинкарука. — 2-ге вид., перероб. і доп. — К. : Головна ред. УРЕ, 1986.
- Равен X. Оогенез. Накопление морфогенетич. Информации. — М., 1964.
- Морозов В. Д. Проблема развития в философии и естествознании. — Минск, 1969.
- Карпинская Р. С. Биология и мировоззрение, М., 1980.
- Философский энциклопедический словарь. — М.: Советская Энциклопедия, 1983.
Посилання[ред. | ред. код]
- Автогенез [Архівовано 25 лютого 2022 у Wayback Machine.] // ВУЕ
| |||||||||||||||||||||||