Новолуганське
| селище Новолуганське | |||||
|---|---|---|---|---|---|
| |||||
| Країна |  Україна | ||||
| Область | Донецька область | ||||
| Район | Бахмутський район | ||||
| Тер. громада | Світлодарська міська громада | ||||
| Код КАТОТТГ | UA14020050180051627  | ||||
| Облікова картка | Новолуганське | ||||
| Основні дані | |||||
| Засновано | 1920х роках | ||||
| Площа | 2 км² | ||||
| Населення | ▼ 3000 (01.01.2014) | ||||
| Густота | 1500 осіб/км²; | ||||
| Поштовий індекс | 84573 | ||||
| Телефонний код | +380 6274 | ||||
| Географічні координати | 48°25′33.7″ пн. ш. 38°10′30.1″ сх. д. / 48.426028° пн. ш. 38.175028° сх. д.G O | ||||
| Висота над рівнем моря | 205 м | ||||
| Водойма | р. Лугань, Вуглегірське водосховище
| ||||
| Відстань | |||||
| Найближча залізнична станція: | Доломіт (станція) | ||||
| Селищна влада | |||||
| Адреса | 84573, Донецька обл., Бахмутський р-н, с-ще Новолуганське, вул. Первомайська, 38[1] | ||||
| Карта | |||||
.svg)  Новолуганське | |||||
 Новолуганське | |||||
 | |||||
|
| |||||
Новолуга́нське — селище Світлодарської міської громади Бахмутського району Донецької області, Україна. Населення 3830 осіб. Окуповане військами РФ з 26 липня 2022 року.[2]
Назва вірогідно походить від назви селища Луганське та річки Лугань.
З моменту заснування селище підпорядковувалося Бахмутському (до 2016 – Артемівському) району Донецької області.[3]
З 2020 року Новолуганську сільську раду (якій підпорядковуються селища Гладосове, Доломітне та Травневе і с. Семигір’я) включено до складу Світлодарської міської громади[3]
Селище розташоване в північно-східній частині Донецької області, на плато Донецького кряжу, в 32 км на південий-схід від районного центру — міста Бахмута, на лівому (західному) березі Вуглегірського водосховища. На протилежному березі водосховища знаходиться місто Світлодарськ. Площа населеного пункту — 2 км2[3].
На території селища досліджено курганні поховання доби міді–бронзи та 2 сарматських поховання, знайдено залізний кинджал, сагайдак із стрілами та мідний казан з написом[3]
Селище засноване у 1920-х рр. як хутор Рябих у межах Калінінської сільської ради Донецької губернії. Першими жителями стала родина Доценків, яка переселилася з с. Государів Байрак (нині у межах м. Горлівка Донецької обл.).[3]
За даними протоколу засідання президії Петровського райвиконкому, 1929 році в селищі були виселені 15 селян (10 так званих кулаків і 5 середняків), а їхнє майно передали свинотресту.[3] В 1930 році в селищі створено радгосп імені 1 Травня[4], що мав 5,8 тис. га сільськогосподарських угідь та займався свинарством (в 1957 році напрям змінено на овочево-молочний)[3].
Від жовтня 1941 до вересня 1943 – під німецькою окупацією[3].
На початку 1970-х років у Новолуганському діяли центральна садиба радгоспу імені 1 Травня, восьмирічна школа, будинок культури на 300 місць, бібліотека, дитячі ясла[4].
З 1974 року по 1996 працював радгосп-комбінат «Вуглегірський» з відгодівлі свиней потужністю 108 тис. голів на рік. Його засновник і незмінним директором був В. Кафтанов, який відзначився як новатор сільськогосподарського виробництва.[3]
З 1991 року до радгоспу-комбінату «Вуглегірський» приєднано радгосп ім. 1-го Травня.[3]
В 1997 році створено АТ «Бахмутський аграрний союз», що спочатку утримувало 300 голів, в 2000 році – 15 тис., в 2003 році – 34 тис., в 2007 році – 62 тис. голів свиней. Відтоді ж почало вирощування зернових культур і розведення великої рогатої худоби сільськогосподарським підприємством «Первомайське» (пізніше – «Востокагро»)[3]
Від 2014 населені пункти Новолуганської сільської ради – в зоні активних бойових дій між ЗС України та сепаратистами так званої ДНР.[3]
Під час війни на сході України 24 липня 2014 року на блокпост зенітно-артилерійського взводу під Новолуганським здійснено напад, обстріл вівся з гранатометів. Тоді загинули троє вояків — старший солдат 93-ї бригади Ігор Берестенко, Олександр Григорович, солдат Олександр Караченцев[5].
Під час бойових дій на Світлодарській дузі 23 грудня 2016 року внаслідок наступу селище було зайняте українськими військовими — перед тим воно тривалий час перебувало в «сірій зоні»[6][7].
Вночі з 17 на 18 січня 2017 року ДРГ сепаратистів намагалася прорватися в Новолуганське, бійці 46-го окремого батальйону спецпризначення «Донбас Україна» відбили атаку[8]. 18 грудня 2017 року збройні формування самопроголошеної ДНР обстріляли Новолуганське з «Градів», поранень зазнали 8 осіб[9].
До листопада 2017 року була тимчасово окупована більша частина с. Травневого[3] та с. Гладосове, які були звільнені українськими військовослужбовцями[10]. У травні 2019 до складу Новолуганської сільської ради включено деокуповане с. Гладосове, що належало до Гольмівської селищної ради Микитівського району Горлівської міськради[3]
У серпні 2019 року поблизу селища було відремонтовано пошкоджену ділянку газопроводу. Роботи проведено за сприяння української сторони Спільного центру з контролю та координації та Спеціальної моніторингової місії ОБСЄ[11].
14 лютого 2021 року в результаті підриву на п'яти мін поблизу новолуганського загибли, Войтенко Олександр Володимирович, Олексієнко В'ячеслав Сергійович, Мироненко Дмитро Олегович.
Під час російського вторгнення в Україну у 2022 році за місто велися бої. 17 червня російська армія захопила Доломітне та підійшла до Новолуганського. У ніч на 27 липня Новолуганське було захоплено російськими військами у наслідок відступу ЗСУ.[2]
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року[12][13]:
| Мова | Кількість | Відсоток |
|---|---|---|
| російська | 2528 | 66.01% |
| українська | 1249 | 32.61% |
| білоруська | 5 | 0.13% |
| румунська | 1 | 0.02% |
| інші/не вказали | 47 | 1.23% |
| Усього | 3830 | 100% |
- Свинокомплекс ПрАТ Бахмутський аграрний союз - одне з найбільших підприємств промислового свинарства в Україні.
- Новолуганський хлібокомбінат
- Новолуганська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів [14]
- дитсадок
- школа мистецтв
- Центр естетичного виховання та дозвілля «Юність»
- Клуб-музей
- Бібліотека
- Новолуганська амбулаторія КНП "ЦПМСД Бахмутської районної ради"[15]
- Свято-Вознесенська православна парафія - Свято-Вознесенський храм УПЦ МП[16]
У селищному парку встановлено пам'ятник 32 радянським воїнам, які загинули під час визволення Новолуганського у період Другої світової війни[4].
- ↑ https://www.rada.info/rada/04342358/
- 1 2 Українські війська відійшли із селища Новолуганське, – МВА. novynarnia.com (укр.). 26 липня 2022. Процитовано 7 вересня 2024.
- 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 Жернаков, В. Г. Новолуганське. Енциклопедія Сучасної України (укр.). Процитовано 7 вересня 2024.
- 1 2 3 Історія міст і сіл Української РСР. Донецька область, 1970, с. 189.
- ↑ Берестенко Ігор Петрович. Архів оригіналу за 25 грудня 2015. Процитовано 25 грудня 2015.
- ↑ ВСУ зайшли у Новолуганське в районі Світлодарської дуги. ICTV.Факти. 23 грудня 2016. Архів оригіналу за 24 грудня 2016. Процитовано 23 грудня 2016.
- ↑ Жебрівський повідомив за що ідуть бої в районі Світлодарської дуги. Архів оригіналу за 26 грудня 2016. Процитовано 25 грудня 2016.
- ↑ Бойовики намагалися відбити Новолуганське. Архів оригіналу за 20 січня 2017. Процитовано 18 січня 2017.
- ↑ Кількість поранених у Новолуганському зросла. Архів оригіналу за 22 грудня 2017. Процитовано 19 грудня 2017.
- ↑ 5 канал (24 листопада 2017), Сили АТО звільнили Травневе та Гладосове: спецрепортаж із Донеччини, процитовано 7 вересня 2024
- ↑ У Новолуганському відновили пошкоджений газопровід. РБК-Украина (рос.). Архів оригіналу за 18 серпня 2019. Процитовано 18 серпня 2019.
- ↑ Розподіл населення за рідною мовою на ukrcensus.gov.ua. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 2 січня 2017.
- ↑ Новолуганська школа | Новолуганська ЗОШ І-ІІІ ступенів | Новолуганське. mysite (рос.). Процитовано 7 вересня 2024.
- ↑ medicine-ukraine.webx.page https://medicine-ukraine.webx.page/novoluganska-ambulatoriya-5e832270520acd3aef3478bc-5e874b9ce0b0b343d86003c4. Процитовано 7 вересня 2024.
{{cite web}}: Пропущений або порожній|title=(довідка) - ↑ Вознесенский храм Новолуганское.
- Тронько П. Т. (голова головної редколегії) та ін. Історія міст і сіл Української РСР. Донецька область. — Київ : Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1970. — 992 с.
