Соледар

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Соледар
Coat of arms of Soledar.png Flag of Soledar.png
Герб Соледара Прапор Соледара
Соледар
Розташування міста Соледар
Соледар
Соледар на мапі Донецької області.
Соледар на мапі Донецької області.
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Донецька область
Рада Соледарська міська рада
Код КОАТУУ 1410370300
Засноване остання чверть XVII ст.
Статус міста з 1965 року
Населення 11708 (01.01.2013)[1]
Площа 18,8 км²
Густота населення 622 осіб/км²
Поштові індекси 84545-84548
Телефонний код +380-6274
Координати 48°41′49″ пн. ш. 38°04′17″ сх. д. / 48.69694° пн. ш. 38.07139° сх. д. / 48.69694; 38.07139Координати: 48°41′49″ пн. ш. 38°04′17″ сх. д. / 48.69694° пн. ш. 38.07139° сх. д. / 48.69694; 38.07139
Висота над рівнем моря 100 м
Водойма р. Мокра Плотва, Бахмутка
Відстань
Найближча залізнична станція Сіль, Деконська
До станції 3 км
До обл./респ. центру
 - фізична 79,3 км
 - залізницею 104 км
 - автошляхами 99 км
До Києва
 - фізична 579 км
 - залізницею 755 км
 - автошляхами 699 км
Міська влада
Адреса 84545, Донецька обл., м. Соледар, вул. Леніна, 3а, 4-20-68
Веб-сторінка Соледарська міськрада
Міський голова Товстокоренко Юрій Васильович

Commons-logo.svg Соледар у Вікісховищі

Соледа́р (до 1991 року — Карло-Лібкнехтівськ) — місто в Україні, Донецька область. Орган місцевого самоврядування — Соледарська міська рада.

Географічне розташування[ред.ред. код]

Розташоване за 18 км від Бахмута, за 3 кілометри від залізничної станції Сіль та за 2 кілометри від залізничної станції Деконська (дизель) та при впадінні річки Мокрої Плотви в Бахмутку (притока Сіверського Дінця).

Загальні відомості[ред.ред. код]

Населення 13 151 мешканців (перепис 2001). Видобуток солі, комбінат буддеталей. Статус міста з 1965 року. В цьому ж році до нього приєднано селище Білокам'янське. До 5 липня 1991 року місто називалось Карло-Лібкнехтівськ на честь Карла Лібкнехта. У 1999 році до складу Соледара включені селища міського типу Дворіччя (у народі — Свердловка) і Сіль.

Історія[ред.ред. код]

Серед соленосних регіонів особливе місце посідає південно-східна частина Донбасу, де на місці мілководної затоки древнього Пермського моря близько 250 млн років тому утворилися величезні поклади кам'яної солі. Історики свідчать про те, що ще до нашої ери люди могли отримувати цей життєво важливий мінерал шляхом випаровування його з солоної ропи Торських та Бахмутських озер, розташованих на місці розвіданого згодом Артемівського родовища кам'яної солі. Але лише у XVI столітті видобуток виварювальної солі на Донбасі став регулярним.

Залізнична станція Сіль

З розвитком соляного виробництва нерозривно пов'язана історія усього Донбасу. Виробництво виварювальної солі вимагало все більшого спалювання деревини, що привело до знищення навколишніх лісів. Потрібний був новий енергоносій, яким і стало виявлене близько 300 років тому в Донецькому краю кам'яне вугілля. Його використовували перш за все для збільшення виробництва солі, а вже згодом — для розвитку металургії та інших індустріальних потреб.

Припущення про наявність в районах Бахмута і Тора багатих покладів кам'яної солі окремі дослідники висловлювали ще в середині XVIII століття. Але лише у 1880 році видатний російський учений-геолог О. П. Карпінський зробив точні науково обґрунтовані розробки з цього питання і довів наявність величезних соляних запасів у краю, через який століттями пролягав знаменитий чумацький шлях за сіллю до Криму.

Здійснена у 1876–1880 роках гірничим інженером П. І. Івановим проходка так званої «Урядової свердловини» біля села Брянцівка, за 10 верст від Бахмута, показала наявність в земній товщі 9 соляних пластів, у тому числі найпотужнішого — Брянцівського, товщина якого становила близько 40 метрів.

Це сенсаційне відкриття привернуло увагу промисловців, які розгорнули у регіоні інтенсивне будівництво соляних шахт.

Для перевезення солі й інших вантажів довелося побудувати залізничну станцію Сіль, станцію Деконська і депо станції Сіль. У 1881 році була введена в експлуатацію перша шахта, що належала приватній промисловій компанії генерала Н. І. Летуновського.

У подальших роках уведені в експлуатацію ще п'ять соляних копалень, що сприяло значному зростанню солевидобутку і насиченню соляного ринку.

Громадянська війна 1917-1922[ред.ред. код]

У кінці липня або на початку серпня 1918 була скликана повітова конференція, під керівництвом представника обласного комітету Семена. Вона проходила на Брянцевському руднику на квартирі І. Зеленого.

На конференцію прибуло 50 осіб. Заздалегідь було домовлено, що вранці ніхто не повинен знаходитися біля будинку Зеленого. У 9-10 годин вечора всі пройшли через сад із заднього ходу по особливому паролю, який повідомлявся вартовому. Крім того, виставлені були патрулі на ст. Деконській на випадок небезпеки звідти; кругом саду був виставлений патруль в 20-25 чоловік. Попередньо всі були озброєні револьверами.

На конференції були представники Горлівки, Щербинівки, Попасної, Костянтинівки та інших районів. Обговорювалося питання про повстання і підготовці до нього; було вирішено організувати партизанські загони, на озброєння яких кошти відпускав обласний комітет. Було ухвалено також організувати при комітеті військовий відділ, в який був залучений І. Чаплін, який працював у ньому до повстання проти гетьмана.

До 6 години ранку, конференція була закінчена і всі представники покинули конференцію.[2]

З 1926 року робоче селище називають ім'ям Карла Лібкнехта.

УРСР[ред.ред. код]

Під час другої світової війни соляні копальні були повністю зруйновані. У 1947 році було закінчено відновлення останньої з усіх зруйнованих копалень.

У 1965 році селище отримало статус міста.

У липні 1991 року місто Карло-Лібкнехтовськ було перейменоване в Соледар.

Війна за незалежність 2014–2015 років[ред.ред. код]

21 липня 2014 року сили антитерористичної операції перебрали контроль над Соледаром.

14 січня 2015-го правоохоронці знайшли тіло депутата міської ради Соледара Івана Резніченка. Депутат зник 21 червня 2014 року — був закатований на замовлення проросійських терористів. Тіло Резніченка виявив його товариш, теж депутат Соледарської міськради — самостійно займався пошуками — знайдено в одній із соляних копанок. Правоохоронці затримали двох злочинців, котрі на замовлення сепаратистів убили Резніченка[3].

На початку лютого 2015-го бійці мобільної групи 72-ї бригади знищили колону ворожої техніки — 6 одиниць, поблизу Білокам'янського[4].

Населення[ред.ред. код]

За даними перепису 2001 року населення міста становило 13182 особи, із них 60,10% зазначили рідною мову українську, 39,43% — російську, 0,11% — вірменську, 0,09% — білоруську, 0,05% — циганську, 0,02% — молдовську та болгарську, 0,01% — грецьку, польську, румунську та караїмську мови[5].

Соціальна сфера[ред.ред. код]

У місті діють 3 дитячих дошкільних установи, 2 загальноосвітні школи, професійно-технічне училище, музична школа, спортивний комплекс з плавальним басейном, 5 бібліотек, палац культури, Центр дитинства та юнацтва.

Підприємства[ред.ред. код]

Гірнича виробка у соляній шахті Соледара, Донецька область

Найвідомішою в місті є організація «Артемсіль». Це підприємство випускає якісну, та широко відому в світі кам'яну сіль, будучи найбільшим сучасним підприємством в Україні і в країнах СНД. У відпрацьованих соляних шахтах на глибині 300 м відкрито спелеосанаторій для профілактики та лікування астми, захворювань дихальних шляхів санаторій «Соляна симфонія». Тут лікують бронхіальні астми та хронічні бронхіти, запилення легенів, алергію, шкірні та неврологічні захворювання.

Колективне Підприємство Воїнів Інтернаціоналістів «Память»: проводить екскурсії, під час якої є змога спуститися на глибину 300 метрів у справжню соляну шахту для того, щоб побачити скарби Соледара: музей, діючу підземну церкву, соляні скульптури, самородний кристал солі розміром з людський зріст. Ці визначні пам'ятки дозволили Соледару потрапити в книгу рекордів Гіннеса. В одній із виробок проводяться концерти симфонічної музики.

Також у місті є гіпсовий комбінат «KNAUF» — підприємство-філія німецького концерну «KNAUF».

У місті працює єдиний в Україні розсадник з промислового вирощування блакитних і сріблястих ялин.

Примітки[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]