Очікує на перевірку

Ніколь Айзенман

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Айзенман.
Ніколь Айзенман
англ. Nicole Eisenman
Народження1965[1][2][…]
Верден[1][4][…]
Країна США[5][6]
Жанрфігуративізм[4][7]
НавчанняRhode Island School of Designd[8] і Scarsdale High Schoold
Діяльністьхудожник, художник-гравер, фотограф, скульптор, рисувальник, художник інсталяцій
Напрямоксучасне мистецтво[7]
Роки творчості1990 — тепер. час
ПрацівникБард-коледж
ЧленАмериканська академія мистецтв та літератури
Роботи в колекціїТейт, Музей сучасного мистецтва (Нью-Йорк)[9], Художній інститут Чикаго, Музей мистецтв Карнегіd, Музей американського мистецтва Вітні, Rhode Island School of Design Museumd, Баварські державні колекції картин, Hessel Museum of Artd[10], Print Collectiond[11] і Музей мистецтва Метрополітен
Нагороди
Сайтantonkerngallery.com/artists/48-nicole-eisenman/
CMNS: Ніколь Айзенман у Вікісховищі
Картина Ніколь Айзенман

Ніколь Айзенман (1965, Верден) — американська художниця. Крім художньої творчості відома як професорка коледжу Бард в Аннандейл-на-Гудзоні з 2003 по 2009[12]. Отримала ряд нагород: стипендію Ґуґґенгайма (1996 р.), Премією Карнегі (2013 р.), двічі була включена у Бієнале Вітні (1995, 2012)[13]. 29 вересня 2015 року названа стипендіаткою фундації Джона Д. та Кетрін Т. Мак-Артурів з формулюванням за «відновлення образу людського тіла, культурне значення якого зменшилося під час панування абстракціонізму 20 століття», ця нагорода відома як «Грант для геніїв»[14]. Айзенман живе і працює в Брукліні[15][16][17].

Ранні роки

[ред. | ред. код]

Ніколь Айзенман народилася в 1965 році у Вердені, Франція[18], де її батько служив армійським психіатром. Виросла вона в Скарсдейл, Нью-Йорк[19][20] і закінчила школу дизайну в Род-Айленді 1987 року[21]. Її прабабусею була американська художниця польсько-єврейського походження Естер Хамерман[22].

Творчість

[ред. | ред. код]

Фігуративний масляний живопис Ейзенман часто сповнений сексуальності, комічності та має виразні риси дружньої карикатури[23]. Хоча мисткиня передусім відома своїми полотнами, також вона створює інсталяції, малюнки, гравюри та скульптури[24].

Разом з А. Л. Штайнером вона стала співзасновницею квір/феміністської кураторської ініціативи Ridykeulous[25].

Картини Ейзенман часто являють собою експресіоністські портрети персонажів, котрі іноді є вигаданими, але часто зображують її друзів і її саму. Крім експресіонізму на творчість Ейзенман вплинув імпресіонізм і твориПабло Пікасо. Художниця підкреслює важливість чуттєвості та тілесності в її роботі[26]:

Твір - ніщо, якщо не заснований на почутті. (The work is nothing if not feeling-based.)

Стиль більшості її ранніх робіт був натхнений творами Едварда Мунка[27], Філіпа Густона і Емі Сіллман .

Виставки

[ред. | ред. код]

Персональні виставки

[ред. | ред. код]

Групові виставки

[ред. | ред. код]

Визнання

[ред. | ред. код]

Ейзенман ушанована численними грантами та преміями, включаючи стипендію Ґуґґенгайма (1996)[41], приз Карнегі[42], нагороду «Anonymous Was a Woman» (2014)[43] і грант фундації Louis Comfort Tiffany (1995)[44]. Вона також була стипендіаткою фундації Мак-Артур 2015 року і в тому ж році названа однією з 50 американських євреїв і єврейок, які зробили в цей рік найбільший внесок у єврейську історію (цей список з 1994 формує журнал The Forward[45]).

Колекції

[ред. | ред. код]

Роботи художниці зберігаються в ряді установ, у тому числі:

Бібліографія

[ред. | ред. код]
  • Nicole Eisenman: Behavior (Rice Gallery, 1998)
  • Nicole Eisenman: Selected works 1993—2003 (Herbert F. Johnson Museum of Art, 2003)
  • Nicole Eisenman: Selected Works 1994—2004 ed. Victor Mathieu (Walther König, 2008)
  • Nicole Eisenman: The Way We Weren't (Frances Young Tang Teaching Museum and Art Gallery, 2010)
  • Nicole Eisenman ed. Beatrix Ruf (JRP-Ringier, 2011)
  • Parkett no. 91 (Parkett Verlag, 2012)
  • Nicole Eisenman: Dear Nemesis, 1993—2013 (Contemporary Art Museum St. Louis/Walther König, 2014)

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в Deutsche Nationalbibliothek Record #12438630X // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  2. ↑ SNAC — 2010.
  3. ↑ RKDartists
  4. ↑ а б https://www.hauserwirth.com/artists/26346-nicole-eisenman
  5. ↑ Museum of Modern Art online collection
  6. ↑ https://www.workwithdata.com/person/nicole-eisenman-1965
  7. ↑ а б https://thecontemporaryaustin.org/exhibitions/nicole-eisenman/
  8. ↑ Зведений список імен діячів мистецтва — 2020.
  9. ↑ http://www.moma.org/collection/works/62533
  10. ↑ https://bard.emuseum.com/people/1917/nicole-eisenman
  11. ↑ https://web.archive.org/web/http://wallachprintsandphotos.nypl.org/catalog/20393
  12. ↑ «Ніколь Айзенман» [Архівовано 12 серпня 2014 у Wayback Machine.], 2013 Carnegie International, Отримано 11 серпня 2014 року
  13. ↑ Solway, Diane. Nicole Eisenman Has Both Style and Substance. W Magazine (англ.). Архів оригіналу за 13 травня 2019. Процитовано 14 лютого 2019.
  14. ↑ Pogrebin, Robin (29 вересня 2015). MacArthur ‘Genius Grant’ Winners for 2015 Are Announced. The New York Times. ISSN 0362-4331. Архів оригіналу за 9 грудня 2018. Процитовано 14 лютого 2019.
  15. ↑ Nicole Eisenman | Whitney Museum of American Art. whitney.org. Архів оригіналу за 22 вересня 2015.
  16. ↑ Kotz, Liz (October 1993). Nicole Eisenman. Artforum International  – за допомогою Questia (необхідна підписка). Архів оригіналу за 13 травня 2019. Процитовано 14 лютого 2019.
  17. ↑ A Truly Great Artist. Hyperallergic (амер.). 5 червня 2016. Архів оригіналу за 13 травня 2019. Процитовано 14 лютого 2019.
  18. ↑ ULAN Full Record Display (Getty Research). www.getty.edu. Архів оригіналу за 7 лютого 2019. Процитовано 14 лютого 2019.
  19. ↑ Harris, William (10 листопада 1996). Even the Art Museums Can't Escape Her Barbs. The New York Times (амер.). ISSN 0362-4331. Архів оригіналу за 7 лютого 2019. Процитовано 14 лютого 2019.
  20. ↑ BUTT JOHNSON INTERVIEWS NICOLE EISENMAN. onnowhoa.tripod.com. Архів оригіналу за 15 лютого 2019. Процитовано 14 лютого 2019.
  21. ↑ Biography of Nicole Eisenman - Susanne Vielmetter, Los Angeles Projects. vielmetter.com. Архів оригіналу за 13 травня 2019. Процитовано 14 лютого 2019.
  22. ↑ Newhall, Edith. All in the Family. Artnews. Архів оригіналу за 13 травня 2019. Процитовано 14 лютого 2019.
  23. ↑ «Eisenmann» [Архівовано 12 серпня 2014 у Wayback Machine.], Kunsthalle Zurich, 11 серпня 2014 року.
  24. ↑ а б «Eisenmann» [Архівовано 12 серпня 2014 у Wayback Machine.], Kunsthalle Zurich, 11 August 2014.
  25. ↑ Readykeulous by Ridykeulous: This is What Liberation Feels Like™. Contemporary Art Museum St. Louis (амер.). 25 січня 2018. Архів оригіналу за 15 лютого 2019. Процитовано 14 лютого 2019.
  26. ↑ Nicole Eisenman - 42 Artworks, Bio & Shows on Artsy. www.artsy.net. Архів оригіналу за 25 березня 2017. Процитовано 14 лютого 2019.
  27. ↑ Edvard Munch | artnet. www.artnet.com. Архів оригіналу за 28 січня 2017. Процитовано 14 лютого 2019.
  28. ↑ Nicole Eisenman / MATRIX 248 (May 3-July 14, 2013) | BAMPFA. bampfa.org (англ.). Архів оригіналу за 13 травня 2019. Процитовано 14 лютого 2019.
  29. ↑ «Dear Nemesis, Nicole Eisenman 1993—2013» [Архівовано 17 лютого 2015 у Archive.is], Contemporary Art Museum St. Louis, January 2014 — April 2014. Retrieved 17 February 2015.
  30. ↑ «Dear Nemesis: Nicole Eisenman 1993—2013» [Архівовано 11 травня 2018 у Wayback Machine.], ICA Philadelphia, Retrieved 11 August 2014.
  31. ↑ Masterpieces & Curiosities: Nicole Eisenman's Seder. The Jewish Museum. Архів оригіналу за 31 липня 2020. Процитовано 14 лютого 2019.
  32. ↑ Nicole Eisenman: Al-ugh-ories. www.newmuseum.org (англ.). Архів оригіналу за 15 лютого 2019. Процитовано 14 лютого 2019.
  33. ↑ Nicole Eisenman « secession. www.secession.at (амер.). Архів оригіналу за 16 квітня 2019. Процитовано 14 лютого 2019.
  34. ↑ Inde, Vilis (1998). Art in the Courtroom. Praeger  – за допомогою Questia (необхідна підписка). с. 40. Архів оригіналу за 15 лютого 2019. Процитовано 14 лютого 2019.
  35. ↑ Prospect.2 New Orleans Announces Exhibition Highlights And Details Of Opening Events. Prospect New Orleans (амер.). Архів оригіналу за 12 березня 2018.
  36. ↑ Herbert, Martin (November 2012). London Round-up. Art Monthly  – за допомогою Questia (необхідна підписка). Архів оригіналу за 15 лютого 2019. Процитовано 14 лютого 2019.
  37. ↑ «Nicole Eisenman» [Архівовано 12 серпня 2014 у Wayback Machine.], 2013 Carnegie International, Retrieved 11 August 2014.
  38. ↑ «Artists — Manifesta10» [Архівовано 13 травня 2019 у Wayback Machine.], Manifesta, Retrieved 11 August 2014.
  39. ↑ «MoMa | The Forever Now: Contemporary Painting in an Atemporal World» [Архівовано 17 серпня 2015 у Wayback Machine.], MoMA, Retrieved 6 March 2015.
  40. ↑ Scenes from the Collection. The Jewish Museum. Архів оригіналу за 20 січня 2019. Процитовано 14 лютого 2019.
  41. ↑ «Меморіальний фонд ім. [Архівовано 2 квітня 2015 у Wayback Machine.] Джона Симона Гуггенхайма», Фонд ім.
  42. ↑ , the Carnegie Prize (2013) Wielding a New Medium, Nicole Eisenman Wins the Carnegie Prize. Архів оригіналу за 2 грудня 2013. Процитовано 14 лютого 2019., ArtInfo, Retrieved 10 August 2014.
  43. ↑ ICA - Philadelphia, PA - ICA congratulates Anonymous Was A Woman award winners. Institute of Contemporary Art - Philadelphia, PA (англ.). Архів оригіналу за 25 червня 2018. Процитовано 14 лютого 2019.
  44. ↑ Nicole Eisenman at Contemporary Art Museum St. Louis (Contemporary Art Daily). www.contemporaryartdaily.com (амер.). Архів оригіналу за 21 лютого 2019. Процитовано 14 лютого 2019.
  45. ↑ Nicole Eisenman. The Forward (амер.). Архів оригіналу за 15 лютого 2019. Процитовано 14 лютого 2019.
  46. ↑ «Eisenman, Nicole» [Архівовано 16 вересня 2016 у Wayback Machine.], Art Institute of Chicago, Retrieved 11 August 2014.
  47. ↑ Nicole Eisenman | MoMA. The Museum of Modern Art (англ.). Архів оригіналу за 15 лютого 2019. Процитовано 14 лютого 2019.
  48. ↑ Walker Art Center. walkerart.org (амер.). Архів оригіналу за 13 травня 2019. Процитовано 14 лютого 2019.
  49. ↑ Whitney Museum of American Art: Collection. collection.whitney.org (англ.). Архів оригіналу за 12 березня 2018. Процитовано 14 лютого 2019.
  50. ↑ The Jewish Museum. thejewishmuseum.org. Архів оригіналу за 6 квітня 2017. Процитовано 14 лютого 2019.

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Ніколь_Айзенман&oldid=40432331