Обрі Бердслі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Обрі Бердслі
англ. Aubrey Vincent Beardsley
Blanche Beardsley.jpg
Портрет Обрі Бердслі роботи Жака-Еміля Бланша, 1895
Дата народження 21 серпня 1872(1872-08-21)
Місце народження Брайтон, графство Сассекс, Сполучене Королівство
Дата смерті 16 березня 1898(1898-03-16) (25 років)
Місце смерті Мантон, Франція
Національність англієць
Громадянство Велика Британія Велика Британія
Навчання Самоук
Напрямок модерн
Роки творчості 1876-1898

Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

AubreyBeardsley-Hollyer1.jpg

Обрі Вінсент Бердслі (англ. Aubrey Vincent Beardsley) (21 серпня 1872, Брайтон, графство Сассекс, Сполучене Королівство16 березня 1898, Мантон, Франція) — британський художник, графік, ілюстратор, поет, представник стилю модерн.

Дитинство та юність[ред.ред. код]

Народився у сім'ї Вінсента Пола Бердслі (його родичами були заможні лондонські ювеліри) і Елен Агнес Піт, яка походила із сім'ї лікарів. Декілька поколінь в сім'ї батька хворіли на туберкульоз. В 1879 році семирічному Обрі поставили аналогічний діагноз. Проте легковажний батько невдовзі після весілля витратив всі сімейні гроші, а оскільки через хворобу не міг мати постійну роботу, матері Обрі, яку він обожнював, довелося заробляти на життя гувернанткою, викладаючи музику та французьку мову.

У сім'ї рано зрозуміли, що син — вундеркінд. Малювати він почав з чотирьох років, під впливом матері полюбив французьку та англійську літературу, завдяки її урокам музики він усвідомив свій талант. За підтримки кількох аристократичних сімей він займався з відомими піаністами, внаслідок чого в 11 років писав музику та вірші, які відрізнялися рідкісною вишуканістю.

З березня 1881 року разом із сестрою Мейбл давав концерти, на які збиралося до 3 000 людей. Після повернення в рідний Брайтон він також знаходить підтримку своєму таланту — ставить на шкільній сцені спектаклі, деякі з них привертають увагу театральних критиків. Покинувши школу, спочатку влаштовується креслярем у студію одного лондонського архітектора, а у віці 17 років стає клерком у лондонському страхувальному підприємстві англ. «The Guardian Life and Fire Insurance». Але невдовзі роботу та спектаклі довелося припинити — восени молодий чоловік починає харкати кров'ю. Саме в цей час серед усіх видів мистецтва Бердслі надає перевагу образотворчому. Незважаючи на хворобу, деякий час він відвідує уроки в Вестмінстерській художній школі у професора Фредеріка Брауна за порадою Едварда Берн-Джонса, який і познайомив його з Оскаром Уальдом.

У мистецтві він домігся всього самостійно, і тому вважається талановитим самоуком.

Доросле життя[ред.ред. код]

1893
1895

Він цінував свою репутацію меломана і бібліофіла. Він захоплювався власноруч зібранною величезною бібліотекою. Обрі Бердслі в оригіналі читав грецьких та латинських авторів і «часто вражав учених гостротою сприйняття всіх тонкощів», як писав про нього сучасник. Слава прийшла до нього у 1892 році, коли він за замовленням видавця Джона Дента виконав серію ілюстрацій до роману сера Томаса Мелорі «Смерть Артура». Однією з характерних рис його робіт була вишукана еротичність. Через цю причину сучасники часто сприймали його неадекватно: «сіячем громадської розпусти», гомосексуалістом і спокусником власної сестри Мейбел. Зізнаючись у цьому, Бердслі неодноразово зауважував, що «у французьких поліцейських є серйозні сумніви відносно моєї статті», відразу додаючи, що «всі, хто сумнівається, можуть прийти особисто пересвідчитись» — зрештою, це було відповіддю на статтю в газеті «St. Paul», переповнену грубими натяками. Але він з захопленням говорив про художників та письменників, що були ворожими його прагненням.

У 1894 році Обрі стає художнім редактором журналу «The Yellow Book», який набув популярності як збірка робіт талановитих письменників, поетів, художників переважно гомоеротичної спрямованості. Член клубу гедоністів, один із «королів дендизму», який носить у петлиці зів'ялу троянду, своєю поведінкою він культивував скандал.

Коли в 1895 році, звинувачений у гомосексуальному зв'язку, він відправився у в'язницю, то узяв із собою якусь книжку жовтого кольору. Журналіст, що прокоментував це, написав, помилившись, «the yellow book» замість «a yellow book». Для Вікторіанської епохи цього вистачило, щоб закрити видавництво. Так Бердслі залишився без грошей для існування.

Особисте життя[ред.ред. код]

Нічого не відомо про романтичні зв'язки Бердслі, про його стосунки з чоловіками чи жінками. Гостину Бердслі, що була обвішана японськими еротичними естемпами, відвідували відомі своєю нетрадиційною сексуальною орієнтацією Оскар Уайльд, Роберт Рос, Альфред Дуглас, Луї П'єр, Джон Грей. До цього кола також належав поет-теоретик Марк-Андре Рафалович, книгу віршів якого Обрі ілюстрував у 1895 році.

Були чутки про те, що в сестри Мейбл був викидень від Обрі.

Останні роки[ред.ред. код]

Слабкий стан здоров'я сприяв замкнутості у світі чистого мистецтва. Видавець «Жовтої книги» Джон Лейн одного разу зауважив, що «Бердслі чимало постраждав від поспішної оцінки його мистецтва».

З 1894 по 1896 роки його самопочуття різко погіршується — і тоді він створює похмурі малюнки до «Падіння будинку Ашерів» Едгара Аллана По. Спочатку Обрі роздумує про те, як би одужати, потім — як почуватися краще, і нарешті — прожити місяць. У цей час він писав Рафаловичу:

Я знаю, що хвороба моя невиліковна, але я впевнений, що можно вжити певних заходів для того, щоб її хід відбувся не так скоро. Не вважайте мене за нерозумного, що я так торгуюсь за кілька місяців, але ви зрозумієте, що вони можуть бути для мене цінними за багатьох причин. Я з насолодою починаю думати про те, що ще видам дві-три ілюстровані книжки.

31 березня 1897 року Бердслі було прийнято до лона католицької церки. «Серед найближчих друзів при житті були англіканські пастори і католицькі священики, які віддавали належне його щирості та глибині віри». Він отримує те, чого жагуче хотів: ще один рік життя. За цей час він створив цикл ілюстрацій до комедії моралі «Вольпоне» Бена Джонсона, які ознаменували собою початок нового стилю. В цей час він постійно перечитує твори Блеза Паскаля і пише Рафаловичу:

Він (Паскаль) зрозумів, що, ставши християнином, творча людина має принести в жертву свій дар, як Магдалина жертвує своєю красою".

Останнім його притулком став «лимонний рай» Ментона на березі Середземного моря. Прикутий до ліжка, він у листі закликав свого друга-видавника Леонарда Смітерса «знищити всі екземпляри „Лісістрати“, непристойні малюнки і всі гравюровані дощечки до них». На щастя, це прохання не було виконаним. 16 березня 1898 року в повній свідомості у присутності матері та сестри, яких він попросив передати останній привіт численним друзям, Обрі Вінсент Бердслі помер. На смерть художника Алджернон Суінберн написав вірш:

«

Повернись до нас — хоча б у сні, —
Ти, якому рівного нема,
Ти, кому байдужий сповна
Світ земних потрясінь і лих.
Та любов, що навіяна була
Дивним даром, чиє світло не згасло,—
Ти почуєш. І торкнеться вона
Твого вільного, царського духу.

 »

Галерея[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]


Персоналії Це незавершена стаття про особу.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.