Мікац Олег Михайлович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Олег Мікац)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Мікац Олег Михайлович
Погон генерал-майора ЗСУ (2020) гор.svg Генерал-майор
Загальна інформація
Народження 23 жовтня 1975(1975-10-23) (47 років)
Новоград-Волинський, УРСР
Alma Mater ХГВТКУ, НАОУ
Військова служба
Роки служби з 1996 дотепер
Приналежність Україна Україна
Вид ЗС Emblem of the Ukrainian Ground Forces.svg Сухопутні війська
Війни / битви
Командування
з 2021 Оперативне командування «Схід» ОК «Схід», командувач
2017—2021 Оперативне командування «Захід» ОК «Захід», заступник командувача
2015—2017
169-й навчальний центр 2.png
 169 НЦ «Десна», начальник НЦ
2013—2015
93 ОМБр п.svg
 93 ОМБр, комбриг
2012—2013
169-й навчальний центр 2.png
 169 НЦ «Десна», в.о. начальника
Нагороди та відзнаки
Орден Богдана Хмельницького III ступеня (Україна)
Медаль «За військову службу Україні»

Оле́г Миха́йлович Мі́кац (нар. 23 жовтня 1975, Новоград-Волинський, Житомирська область, Українська РСР, СРСР) — український військовослужбовець, генерал-майор Збройних сил України, командувач Оперативного командування «Схід» Сухопутних військ ЗСУ (з 2021).

Заступник командувача Оперативного командування «Захід» Сухопутних військ ЗСУ (2017―2021), командувач сил ОТУ «Луганськ». Учасник російсько-української війни. Один з керівників оборони Донецького аеропорту.

У жовтні 2022 року увійшов до списку 25 найвпливовіших українських військових від НВ[1].

Олег Мікац — перший український генерал, який ніколи не служив в радянській армії.

Життєпис[ред. | ред. код]

Олег Мікац народився у Новограді-Волинському, що на Житомирщині. 1992 року закінчив місцеву загальноосвітню школу № 9[2] та вступив до Харківського гвардійського вищого танкового командного училища. Офіцерську кар'єру розпочав у 1996 році на посаді командира взводу, станом на 2001 рік командував ротою 30-ї гвардійської танкової дивізії[3]. З відзнакою закінчив Національну академію оборони України. 2005 року проходив військову службу у складі українського миротворчого контингенту в Іраку на посаді перекладача оперативного відділу.

У 2008 році продовжив освіту в Національній академії оборони України[4].

Протягом декількох років обіймав посаду заступника начальника 169-го навчального центру Сухопутних військ ЗСУ. У 2012 році тимчасово виконував обов'язки начальника центру[5]. У 2013 був призначений командиром 93-ї окремої механізованої бригади.

Російсько-українська війна[ред. | ред. код]

Під час війни на сході України 93-тя механізована бригада під керівництвом Мікаца брала активну участь в протистоянні проросійським збройним угрупуванням та російським військам. 10 липня 2014 року підрозділи бригади у взаємодії з добровольчими батальйонами прийняли бій під Карлівкою, а 24 липня взяли під контроль селища Піски та Первомайське, що дозволило українським військам контролювати дорогу між Донецьком та Дніпропетровськом[6].

З вересня 2014 року Олег Мікац керував обороною Донецького аеропорту, його називають одним з ключових командувачів у цих боях.[7] Окрім безпосередньо оборони аеропорту, бійці 93-ї бригади виконували й інші завдання на передовій: 6 листопада 93-тя бригада разом з бійцям ДУК повернули під контроль України селище Опитне[8], а 19 листопада брали участь у відбитті в бойовиків важливої висоти поблизу аеропорту[9].

З березня 2015 — начальник 169-го навчального центру «Десна»[10]. У серпні 2015 року присвоєне військове звання «генерал-майор». Таким чином, Олег Мікац став першим українським генералом, який ніколи не служив в радянській армії.

В березні 2017 року призначений на посаду заступника командувача військ оперативного командування «Захід» Сухопутних військ Збройних сил України.[11]

Командувач сил Оперативно-тактичного угруповання «Луганськ»[12], яке згодом було переформовано на Оперативно-тактичне угруповання «Північ».[13]

9 серпня 2021 року Олега Мікаца наказом Міністра оборони призначено на посаду командувача оперативного командування «Схід» Сухопутних військ ЗСУ.[14]

Політична діяльність[ред. | ред. код]

На позачергових Парламентських виборах 2014 року був третім номером у списку політичної партії «Правий сектор»[15], якій не вдалося подолати 5 % бар'єр, через що до Верховної Ради Мікац не потрапив.

Нагороди[ред. | ред. код]

  • Орден Богдана Хмельницького III ступеня (23 березня 2015) — за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народові[16]
  • Медаль «За військову службу Україні» (14 вересня 2001) — за вагомий особистий внесок у забезпечення обороноздатності України, високий професіоналізм та з нагоди 60-річчя від дня створення 30 гвардійської танкової дивізії 8 армійського корпусу Північного оперативного командування[3]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Генерали перемоги. НВ називає 25 найвпливовіших українських військових // НВ. — 2022.
  2. Зустріч з військовим командиром. «Наша школа». Архів оригіналу за 4 грудня 2014. Процитовано 30 листопада 2014. 
  3. а б Указ Президента України від 14 вересня 2001 року № 840/2001 «Про нагородження військовослужбовців Збройних Сил України»
  4. Командир «Десни» Мікац прокоментував звинувачення у «побитті» 4 осіб [Архівовано 11 лютого 2022 у Wayback Machine.](рос.)
  5. Більше 2500 новобранців склали присягу в навчальному центрі Десна. «Портал Чернігова». Архів оригіналу за 4 грудня 2014. Процитовано 30 листопада 2014. 
  6. Ціна ще одного прапора. «Голос України». Архів оригіналу за 21 жовтня 2014. Процитовано 30 листопада 2014. 
  7. Шрамович, В'ячеслав (20 січня 2020). Як обороняли і як втратили Донецький аеропорт. Спогади командира кіборгів Мікаца. BBC News Україна (укр.). Архів оригіналу за 23 травня 2020. Процитовано 21 січня 2020. 
  8. Правий сектор та 93-а бригада звільнили селище Опитне на північній околиці Донецька — активістка. «Newsru». Архів оригіналу за 5 грудня 2014. Процитовано 30 листопада 2014. 
  9. Українські військові відбили у бойовиків стратегічну висоту поблизу Донецького аеропорту. «ТСН». Архів оригіналу за 23 листопада 2014. Процитовано 30 листопада 2014. 
  10. В Україні очікується підвищення близько 20 комбатів і комбригів, - Бірюков [Архівовано 23 жовтня 2017 у Wayback Machine.] // 112.ua, 19 березня 2015
  11. Вітаємо генерал-майора Олега Мікаца з призначенням на вищу посаду!. Архів оригіналу за 5 квітня 2017. Процитовано 4 квітня 2017. 
  12. Залишимося наодинці з Росією: український генерал вказав на важливий момент із звільненням Донецька і Луганська // «Апостроф», 17 вересня 2017. Архів оригіналу за 21 вересня 2017. Процитовано 20 вересня 2017. 
  13. Жителі Золотого перебувають у безпеці після розведення військ — штаб ООС. www.ukrinform.ua (укр.). Архів оригіналу за 2 листопада 2019. Процитовано 2 листопада 2019. 
  14. Зеленський провів кадрові призначення в ЗСУ: змінив командувачів Повітряних сил та Десантно-штурмових військ. espreso.tv (укр.). Архів оригіналу за 9 серпня 2021. Процитовано 9 серпня 2021. 
  15. Виборчий список. Політична партія Правий сектор. Сайт ЦВК. Архів оригіналу за 9 жовтня 2014. Процитовано 29 листопада 2014. 
  16. Указ Президента України від 23 березня 2015 року № 167/2015 «Про відзначення державними нагородами України»

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Інтерв'ю[ред. | ред. код]