Осадчий Михайло Григорович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Михайло Осадчий

Михайло Григорович Осадчий (нар. 22 березня 1936(19360322), с. Курмани, Недригайлівський район, Сумська область — пом. 5 липня 1994, Львів) — український журналіст і письменник. Дисидент, політичний в'язень СРСР.

Життєпис[ред.ред. код]

Ранні роки[ред.ред. код]

Народився в сім'ї селян-колгоспників.

1958 — закінчив факультет журналістики Львівського університету, відтак працював редактором і старшим редактором Львівської телестудії.

З 1960 працював викладачем у Львівському університеті. Водночас був редактором університетської багатотиражної газети, заступником секретаря партійної (КПРС) організації факультету з ідейно-виховної роботи.

1962 — став членом КПРС.

19631964 — працював інструктором із питань преси Львівського обласного комітету КПУ. Член Спілки журналістів України.

1965 — отримав підвищення: став старшиим викладачем кафедри журналістики ЛДУ.

Без аспірантури та наукового керівника написав і успішно захистив 25 червня 1965 кандидатську дисертацію на тему «Журналістська діяльність Остапа Вишні (19191933)».

Крім наукової й викладацької діяльності, виступав у обласній і київській пресі як журналіст і літературознавець, а також публікував художні твори. Видавництво «Каменяр» випустило збірку його віршів «Місячне поле», весь тираж якої було знищено відразу ж після арешту автора.

Перше ув'язнення[ред.ред. код]

28 серпня 1965 — заарештований за звинуваченням в «антирадянськоій агітації та пропаганді». Відтак на судовому засіданні 18 квітня 1966 його засудили на два роки таборів суворого режиму. Наступного дня, 19 квітня, у засудженого народився син.

Покарання відбував у таборі № 11 в селищі Явас (Мордовська АРСР. Працював столяром, захворів на виразку шлунка. Під час обшуку в грудні 1966 в Михайла Осадчого конфіскували зошит із власними віршами та перекладами Гарсія Лорки й балтійських поетів.

Життя після концтабору[ред.ред. код]

Після звільнення з концтабору не міг прописатися у Львові та влаштуватися на роботу. Його неодноразово затримували органи міліції за порушення паспортного режиму. Нарешті М.Осадчому пощастило прописатися у Львівській області й влаштуватися робітником на Львівському комбінаті глухонімих.

Написав біографічну повість про Остапа Вишню «Геній сміху, або Зустріч із вождем», де розкрив маловідому сторінку стосунків літераторів з партійними вождями 1920-х років.

1968 — написав повість «Більмо» й спитав думку про неї в Івана Світличного. Після прочитання той сказав, що книга дуже цікава, але потребує літературного опрацювання. Тож «Більмо» фактично написав Ярослав Ступак з умовою, що його участь в роботі над книгою залишиться таємницею. Через московських дисидентів Осадчий передав рукопис книги на Захід, де вона 1971 вперше вийшла друком, стала відомою й одразу була перекладена англійською, німецькою, французькою, іспанською, російською та китайською мовами. 1972 року «Більмо» посіло 6-е місце серед 102 бестселерів у Франції.

Друге ув'язнення[ред.ред. код]

Могила Михайла Осадчого на Личаківському цвинтарі

У січні 1972 Михайла Осадчого заарештовано вдруге. Разом із іншими представниками української інтелігенції його звинувачували в «антирадянській агітації й пропаганді». Але поза тим, Осадчому інкримінували ще й написання статей, віршів і прози, зокрема, повісті «Більмо». Рецензії на його твори писали доктор філологічних наук Микола Матвійчук, кандидат філологічних наук Михайло Нечиталюк і поет Георгій Книш. Їхній висновок став підставою для засудження Осадчого.

5 вересня 1972 — на закритому судовому засіданні засуджений за статтею 62 Кримінального кодексу УРСР до 7 років таборів особливо суворого режиму і 3 років заслання. Вдруге відбував кару в таборі ЖХ-385-1 у с. Сосновка Зубово-Полянського району Мордовії.

1973 — помер його батько Григорій.

Наприкінці 1974 в'язня Осадчого перевели з табору суворого режиму до тюрми КДБ. Тамтешні офіцери лейтенант Єрмоленко і старший лейтенант Шумейко запропонували співпрацю в обмін на свободу. Коли ж М.Осадчий їм відмовив, пообіцяли розправитись з його родиною. Після того у рідному селі Осадчого невідомі побили його 70-річну матір Олену. Про це Михайлові розповів його співкамерник-сексот О.Громов. Водночас брата Володимира, який мешкав у Сумах, викликав на розмову до Львова генерал КГБ Полудень і запропонував співпрацю, але дістав відмову.

5 січня 1975 — самого Осадчого побили й намагались зґвалтувати «кримінальники» Гуцуляк і Бельмьосов. 10 лютого напередодні повернення з тюрми до табору Бельмьосов попередив Осадчого, що його вб'ють на засланні, а брата — на волі.

У березні 1975 року Володимир Осадчий за посередництвом одного зі своїх колег познайомився з «кримінальниками», які відбували покарання у Сумах на будівництві. Тоді вони пограбували крамницю, а Володимира Осадчого затримали як свідка у справі. Одразу після виходу зі слідчого ізолятора 5 квітня 1975 група кримінальників викинула посеред вулиці 40-річчя Жовтня тіло Володимира Осадчого. Його вбили ударом у скроню.

Через смерть брата Михайло голодував 39 днів. За той час вдалося дізнатися тільки те, що над тілом покійного Володимира провели дві експертизи: перша засвідчила його вбивство, а друга — ненасильницьку смерть. Через те Михайло Осадчий неодноразово звертався з концтабору до всіх знайомих з проханням приватно вивчити справу щодо загибелі його брата. Також він продовжував голодування: як у день народження Володимира — 16 листопада, так і в день його смерті — 5 квітня.

Коли розслідування загибелі Володимира не дало результату, Михайло 1977 року надіслав листа генеральному секретареві ЦК КПРС Леонідові Брежнєву зі скаргою на ув'язнення та застереженням, що його теж можуть убити. Коли й ця скарга виявилась безрезультатною, 1978 року Осадчий звернувся до американського народу, сенату й президента США Картера з проханням надати йому американське громадянство. Того ж 1978 року українська діаспора присудила Михайлові Осадчому літературну премію імені Івана Франка.

На засланні у Милві[ред.ред. код]

У січні 1979 прибув на заслання до села Милва біля селища Троїцько-Печорськ (Комі АРСР). Працював кочегаром і, одержавши 10-денну відпустку, вперше зміг відвідати сім'ю у Львові.

Після повернення зі Львова працював сторожем. Тоді за нез'ясованих обставин згорів склад, який він охороняв, і 4 жовтня 1979 проти нього порушили кримінальну справу (кваліфікація — «необережне знищення або пошкодження державного або громадського майна»). Сума збитку склала 1500 карбованців. Михайлові Осадчому була надана можливість уникнути кримінальної відповідальності, якщо він сплатить зазначену суму до 1 січня 1980, але він, певна річ, таких грошей не мав. Від в'язниці Осадчого врятував відомий російський дисидент Андрій Сахаров, який 29 грудня перерахував необхідну суму органам міліції Комі АРСР.

Повернення й життя за часів незалежності[ред.ред. код]

Після заслання повернувся до Львова, але довго не міг влаштуватися на роботу за спеціальністю й був змушений працювати вантажником, двірником і кочегаром.

У листопаді 1987 був одним із ініціаторів створення Української асоціації незалежної творчої інтелігенції (УАНТІ).

2 грудня 1987 «невідомі» ввірвалися до його помешкання й побили Михайла Осадчого. Йому також неодноразово по телефону погрожували розправою.

1988 — став редактором самвидавного журналу «Катедра».

22 грудня 1988 — офіційно попереджений про кримінальну відповідальність за «дармоїдство».

1991 — захистив докторську дисертацію в Українському вільному університеті (Мюнхен).

1993 — став доцентом кафедри журналістики Львівського університету. Водночас був почесним членом швейцарського відділення ПЕН-клубу, а також членом Львівського відділення Спілки письменників України.

Афоризми[ред.ред. код]

  • «Жити можна. Тут можна, як ніде. Якщо була колись найдемократичніша держава, то це був лише (конц-)табір» (повість «Більмо», 1968)
  • «Митець мусить втікати з життя для того, щоби його впізнати. Мусить втікати з життя, дріб'язкового побуту, тому що він розносить митця на частки. Митець мусить, як Демокріт, виколоти собі очі, щоб нарешті заглянути в середину суті, щоб пізнати її, щоб пізнати істину життя» (повість «Більмо», 1968)
  • «Україно, зозульні діброви, Україно, далеко єси… Україно, яка ж ти чудова, Усміхнись у серпанку краси» («На обмерзлих…», 1966).

Вшанування пам'яті[ред.ред. код]

В Сумах існує провулок Михайла Осадчого[1].

Твори[ред.ред. код]

  • М.Осадчий. Більмо: Автобіографічний нарис.— Париж-Балтимор: Смолоскип, 1971. — 207 с.
  • М.Осадчий. Зустріч з вождем. // Український вісник, 1987, № 8.— С. 18-25.

Примітки[ред.ред. код]

  1. download.php. docs.google.com. Процитовано 2016-04-15. 

Література[ред.ред. код]

  • Г.Касьянов. Незгодні: українська інтелігенція в русі опору 1960-1980-х років. — К.: Либідь, 1995.— С. 23, 47, 50, 73, 116, 122, 127, 129, 136, 153.
  • Л.Алексеева. История инакомыслия в СССР. Вильнюс-Москва: Весть, 1992. — С. 17, 21, 23.
  • А.Русначенко. Національно-визвольний рух в Україні.— К.: Видавництво ім. О.Теліги. — 1998.— С. 59, 142, 154, 155, 180, 190, 290.
  • Хроника текущих событий.— Нью-Йорк: Хроника, 1976, вип. 40. — С. 79.
  • ХТС. — Нью-Йорк: Хроника, 1977, вип. 45. — С. 35, 36, 52, 59;
  • ХТС. — Нью-Йорк: Хроника, 1977, вип. 47.— С. 98, 114, 117, 118.
  • ХТС. — Нью-Йорк: Хроника, 1978, вип. 48. — С. 52, 54, 68, 71, 72.
  • ХТС. — Нью-Йорк: Хроника, 1979, вип. 51. — С. 85;
  • ХТС. — Нью-Йорк: Хроника, 1979, вип. 52. — С. 32, 50, 53.
  • Вести из СССР. Т. 2. 1982—1984. — Мюнхен: Права человека. — 1982, 18-1.
  • Вісник репресій в Україні. — Закордонне представництво Української Гельсінкської групи, Нью-Йорк, 1980, вип. 1. — С. 5.

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]