Світличний Іван Олексійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Світличний Іван Олексійович
Світличний Іван.jpg
Народження 20 вересня 1929(1929-09-20)
  с. Половинкине, Старобільська округа, УСРР
Смерть 25 жовтня 1992(1992-10-25) (63 роки)
  Київ, Україна Україна
Поховання Байкове кладовище
Громадянство СРСР СРСР → Україна Україна
Alma mater Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна
Мова творів українська
Рід діяльності поет, літературний критик, мовознавець
Q: Висловлювання у Вікіцитатах

Іва́н Олексі́йович Світли́чний (* 20 вересня 1929, с. Половинкине, Старобільська округа, Українська СРР — † 25 жовтня 1992, Київ, Україна) — український радянський літературознавець, мовознавець, літературний критик, поет, перекладач, діяч українського руху опору 1960—1970-их років, репресований. Лауреат Державної премії України імені Т. Г. Шевченка. Брат Світличної Надії Олексіївни. Член Міжнародного ПЕН-клубу (1978).

Життєпис[ред.ред. код]

Походить Іван Світличний із селянської родини. Батько Світличний Олексій Павлович (1910–1955), мати Меланія Іллівна, з дому Твердохліб (1910–1994). До школи пішов у с. Половинкиному в 1937 р. У 1943 р., намагаючись разом з іншими підлітками підірвати німецьку техніку, лишився без пальців на руках. У 1947 р. закінчив із золотою медаллю Старобільську середню школу.

З 1947 до 1952 рр. навчався на філологічному факультеті Харківського університету, який закінчив з відзнакою. З 1952 до 1955 р. в аспірантурі при Інституті літератури ім. Т. Шевченка АН УРСР. Його науковим керівником був академік О.І. Білецький. Працював відповідальним секретарем журналу «Радянське літературознавство», завідувачем відділу критики журналу «Дніпро» (1955). Тут і заявив про себе як проникливий, непоступливий і принциповий літературний критик, як людина широкої ерудиції і справжній інтелектуал.

1956 року одружився з Леонідою Терещенко.

З 1957 р. — молодший науковий працівник Інституту літератури, а з 1963 р. — науковий працівник Інституту філософії АН УРСР. Написав дисертацію з естетики, але не опублікував.

У 1960-х роках Іван Світличний був фактичним організатором культурного та наукового життя творчої молоді. Його помешкання було своєрідним центром формування національної свідомості наукової молоді, дискусійним клубом, у якому кристалізувалися погляди і формувався особистий вибір більшості шістдесятників. Привабливими для всіх були не тільки енциклопедичні знання Івана Світличного, а й особистісні якості — інтелігентність, м'якість, товариськість, доброзичливість. Мав одну з найкращих приватних бібліотек у Києві (2005 року сестра Н. О. Світлична передала цю бібліотеку Харківському університетові імені В. Каразіна). Через свою громадянську позицію зазнав переслідувань з боку репресивних органів тоталітарної радянської влади. Під тиском КДБ втратив роботу, був примушений перебиватися випадковими заробітками, публікаціями в пресі під псевдонімом або чужим прізвищем.

Репресії[ред.ред. код]

Уперше було заарештовано 1 вересня 1965 р. На той час він уже давно був без роботи. За ним, за дружиною Леонідою і сестрою Надією постійно стежили, телефон неприкрито прослуховувався. 31 серпня 1965 р. в помешканні І.Світличного, якого в цей час не було в Києві, відбувся обшук. Через кілька днів обшук повторився, і лише через тиждень після звернення до КДБ дружині Світличного офіційно повідомили про арешт чоловіка. Одночасно з ним тоді було арештовано Опанаса Заливаху, Михайла Косіва, Михайла Гориня, Богдана Гориня та інших. Усіх їх звинувачено за ст. 62, ч.1, КК УРСР: антирадянська агітація і пропаганда. 30 квітня 1966 р. Івана Світличного через брак доказів було випущено.

12 січня 1972 р. Світличного заарештували вдруге й звинуватили за тією ж статтею. Того ж року було заарештовано Євгена Сверстюка, Василя Стуса, В'ячеслава Чорновола , Надію Світличну. 27-29 січня 1973 р. відбувся закритий судовий процес, де було винесено вирок: 12 років позбавлення волі (7 років концтаборів суворого режиму і 5 років заслання за антирадянську агітацію і пропаганду, виготовлення та поширення самвидаву. На суд ні дружину, ні матір Івана Світличного не допустили.

Відбував покарання у таборах Пермської області, у селищах Всесвятське й Кучино (ВС-389/35,36). Незважаючи на поганий стан здоров'я (хвороба нирок, рецидиви туберкульозу, постійний головний біль і носові кровотечі), намагався працювати разом з усіма. Майже весь останній табірний рік провів у лікарні.

Мав незаперечний моральний авторитет серед політв'язнів, став душею табірного руху Опору — його називали «табірною совістю». Виявляв моральну стійкість і силу духу, багато разів брав участь у голодовках протесту. Василь Стус писав про Світличного: «Все краще в мені — це Іван. Усе кращого у багатьох інших — від Івана». 1974 р. Світличного на 56-й день голодовки (він важив тоді 46 кг) відправили етапом на виховну «профілактику» до Києва і, не досягши бажаного результату, повернули назад до табору.

Місцем заслання для Івана Світличного було призначено селище Усть-Кан Горно-Алтайської області. Працював нічним сторожем ПМК, палітурником у бібліотеці. Від червня 1979 р. і до кінця заслання разом із Світличним була його дружина Леоніда. 1980 р. з огляду на погіршення стану здоров'я їм дозволили перебратися в селище Майма (околиця Горно-Алтайська). 20 серпня 1981 у Світличного стався інсульт, унаслідок чого він став інвалідом 1 групи. Пережив клінічну смерть, складну нейрохірургічну операцію в непристосованих умовах, післяопераційні ускладнення, підозру на рак хребта, гіпсове ліжко, частковий параліч. Вижив тільки завдяки самовідданому доглядові дружини. Комісувати за станом здоров'я відмовилися: досягнуту мовби домовленість Центрального секретаріату Міжнародної Амністії із Москвою про комісування було анульовано рішенням голови КДБ СРСР Федорчука. Термін відбув повністю.

Звільнення і смерть[ред.ред. код]

Звільнений тяжко хворим (23.01.83), продовжувати колишню творчу і громадську діяльність він уже не зміг. Помер 25 жовтня 1992 року, похований у Києві на Байковому цвинтарі неподалік від могил Василя Стуса, Олекси Тихого і Юрія Литвина. На могилі Івана Світличного встановлено хрест роботи художника Миколи Малишка.

Державну премію України імені Тараса Шевченка І.Світличному присуджено в 1994 р. (посмертно) за збірку поезій, поетичних перекладів і літературно-критичних статей «Серце для куль і для рим».

Київські адреси[ред.ред. код]

  • Будучи аспірантом Інституту літератури, у 1953-55 рр. мешкав на вулиці Костьольній, 13-а (2-й поверх, 1-а кімната ліворуч)
  • Від 1960 року до ув'язнення у 1973 році мешкав на вулиці Уманській, 35, кв. 20.
  • Останньою адресою, де Іван Світличний мешкав з 1983 року і до своєї смерті у 1992 році, є будинок на вулиці Преображенській, 16, кв. 91.

Літературознавство[ред.ред. код]

Світличний Іван Олексійович

Як літературознавець і критик Іван Світличний був носієм і продовжувачем традицій «харківської філологічної школи», з її виразним теоретичним спрямуванням. Перші його статті, як і незакінчена дисертація з теорії художнього образу, були продуктом реальної літературознавчої ситуації 50-х років, проте навіть тоді він висловив низку свіжих думок.

Літературно-критичні статті Світличного присвячені головним чином творчості літературного покоління 60-их років і критиці недоліків офіційної соцреалістичної літератури («Боги і наволоч», у журналі «Вітчизна», ч. 12 за 1961). І.Світличний всіляко підтримує свіже талановите слово І.Драча, Ліни Костенко, М.Вінграновського, захищаючи від невіглаських звинувачень критики, яка базувалася на умоглядних схемах. Рецензія на збірку І.Калинця «Відчинення вертепу» («На калині клином світ зійшовся»,1968) досі лишається одним з найглибших літературознавчих проникнень в особливості міфопоетичному світу митця.

Надгробок Івана Світличного на Байковому кладовищі в Києві

Іван Світличний писав також полемічно-критичні статті на мовознавчі теми: «Гармонія і альґебра» (в журналі «Дніпро», ч. 3 за 1965) та інше. Остання з друкованих у журналах критичних студій Івана Світличного побачила світ (під прізвищем А.Перепаді 1970 р. в «Жовтні». Це фахово компетентна докладна рецензія на тритомний «Російсько-український словник» (у першому варіанті ремінісцентно названа «Словникові холодини»). Тут намацано больові точки панівної явно русифікаторської словникової політики. Звертався І.Світличний і до творчості [Шевченко Тарас Григорович|Тараса Шевченка]]. В одній із ранніх статей "Художні скарби «Великого льоху» (1962) він досить-таки повно наводить (удаючись до спростування) версію символіки цього твору, запропоновану Смаль-Стоцьким. У «коментарі критичному до коментаря наукового» (1965) вельми прискіпливо, з цікавими й слушними зауваженнями та доповненнями прорецензовано "Коментар до «Кобзаря» Шевченка, здійснений Юрієм Івакіним. У статті «Духовна драма Шевченка», написаній у таборі (1976) і опублікованій лише незадовго до смерті у збірці «Серце для куль і для рим» (1990), він рішучо виступає проти ретушування «Кобзаря» за простолінійною схемою: «добрі люди» — «лихі пани».

Літературна творчість[ред.ред. код]

Поезія стала для І.Світличного духовним прихистком, рятунком і самоствердженням. Своєрідним тюремним щоденником є цикл «Ґратовані сонети», що привертає увагу насамперед зіткненням двох, здавалося б, непоєднуваних стихій — елітарної поетичної форми і не вельми «естетичного» змісту. Поетичні твори Світличного перейняті шляхетністю духу, моральним максималізмом, спротивом яничарству, диктатурі страху, моральному самогубству. Низку творів поет присвячує своїм соратникам: В.Стусові, В.Симоненкові, Є.Сверстюкові, Опанасу Заливасі, Г.Севрук, Л.Семикіній, М.Коцюбинській, сестрі Надії, дружині Леоніді. Чи не найсильнішою в поетичному доробку І.Світличного є написана в таборі поема «Курбас».

Перекладацтво[ред.ред. код]

Досить значним і професійно найдосконалішим є перекладацький доробок І.Світличного, переважно зі слов'янських мов та французької (Незвал, Словацький, Д.Максимович, Норвід, Галас, Ганзлік, Маген, Барадулін, Лафонтен, Ронсар, Бодлер, Елюар, Сюперв'єль, Арагон, Шар, Мішо, Верлен, Леконт де Ліль).

Перекладати почав з 1957 р. з Беранже, більшість перекладів (54 з 81) було опубліковано 1970 року в збірці поезій у серії «Перлини світової лірики» видавництва «Дніпро». Разом із Г. П. Кочуром підготував «Антологію новітньої французької поезії», яка не побачила світу через склад перекладачів, твори яких на той час були заборонені для друкування. У засланні зробив переклад/переспів із давньоруської «Слово про Ігореву січ» з оригінальним тлумаченням «темних місць» — останнє, що встиг зробити на засланні перед тим, як його здолала невблаганна хвороба.

Родина[ред.ред. код]

Дружина — Леоніда, інженер-науковець, пожертвувала власною кар'єрою, відмовившись полишити самого чоловіка на засланні[1]. Їй Іван Світличний присвятив вірша[2]:

«
Ти всім, чим лиш могла, була мені:
Була Великоднем і буднем,
Гарантом «будем-перебудем»,
Була росиною на камені
І каменем — твердим корундом.
Була зигзицею і Ладою,
Живицею на рану і владою —
Єдиною на вся і все.
 »

Сестра — Надія — соратник по дисидентському рухові.

Пам'ять[ред.ред. код]

  • Івану Світличному присвячено 3-ю серію телевізійного фільму циклу «Українці: Віра. Надія. Любов»: Фільм третій: «Українці: Любов» / режисер А. Ящишин, автор сценарію Р. Корогодський.- К.: «Київнаукфільм», 1992.
  • Про Івана Світличного згадано у фільмі «Просвітлої дороги свічка чорна»: Фільм 1 / режисер С.Чернілевський .- Кіностудія «Галичина-фільм», 1992.
  • У книзі «Доброокий» своїми спогадами про Івана Світличного поділилися І. Дзюба, Є. Сверстюк, Л. Семикіна, П. Заливаха, І. Жиленко, В. Дрозд, Вал. Шевчук, Л. Ященко, В. Стус, І. Калинець, С. Глузман, В. Тельнюк та інші.
  • В Києві існує вулиця Івана Світличного.

Образ у мистецтві[ред.ред. код]

Твори[ред.ред. код]

(за жанрами і збірками)

Поезії

КАМЕРНІ МОТИВИ

  • Інтродукція
  • Шмон
  • Вічний шмон
  • Самота
  • Парнас
  • Вечірня містерія
  • Відбій
  • Сон
  • Відьомський шабаш
  • Quod licet jovi, non licet bovi
  • Жалісний сонет
  • Відчай
  • Мовчання
  • Язик
  • Завжди в'язень
  • Тюрма
  • Душевний сонет
  • Сонет вдячності
  • «В ситім тілі — ситий дух…»
  • Провина
  • «Козацька голова — на палі…»
  • Заздрощі

ВІТЧИЗНА

  • Ми — дерева
  • Ностальгія
  • Люблю Вітчизну…

ТРИ СВОБОДИ

  • Моя свобода
  • Свобода сну
  • Свобода самокритики

ПЕРСОНАЛІЇ І ПОСВЯТИ

  • Л. Світличній
  • 1. «Ти всім, чим лиш могла, була мені…»
  • 2. «Коли померкнуть зорі многі…»
  • 3. «Тебе нема, а я живу Тобою…»
  • 4. «Зигзице! Ярославно! Ладо!»
  • Н. Світличній
  • 1. Лебедина пісня
  • 2. Надії
  • В. Симоненкові
  • В. Стусові
  • Є. Сверстюкові
  • Пам'яті С. Мамчура
  • Випадковий сонет
  • Моєму землякові
  • Тарас Бульба
  • Г. Севрук
  • Ярославна
  • М. Коцюбинській
  • Л. Семикиній
  • Моїй кумі
  • Моїм любаскам
  • Ю. Гагаріну
  • В. Захарченкові
  • Епітафія
  • Тражим кажньаваньє

БЕЗБОЖНІ СОНЕТИ

  • Сонет безбожності
  • Чернець
  • Великий піст
  • Месії
  • Добре!

МУЗИ І ГРАЦІЇ

  • Глина
  • Роль
  • Статисти
  • Глядачі
  • А що коли б…
  • Князь Ігор
  • «Допоки гратися в Шекспіра?»
  • Митуса
  • Апасіоната

ARS POETICA

  • Сонет
  • Класичний вірш
  • Верлібр
  • «Моїй сучасниці Поезії…»
  • Поезія
  • «Яких іще зазнаю кар?»
  • Син гармонії
  • Життя коротке, а мистецтво вічне
  • Тріолет

ПЛЕНЕР

  • Сутінь
  • Язичницька весна
  • Берези
  • Приморозок
  • Орел
  • Сосна
  • Сльота
  • Рондель
  • Осінь у Пущі-Водиці
  • Завія
  • Панасові Заливасі

МЕФІСТО-ФАУСТ

  • «Мені, Миколо, більш до вподоби Мефістофель…»
  • Рефлексії
  • Анти-Гамлет
  • Сакля
  • Фауст покаянний
  • Аншлюс
  • Посполиті
  • Анти-Сковорода
  • Супермен
  • Фауст множинний
  • Вселенська робінзонада

Я — ДИСИДЕНТ

  • 1. «Я — дисидент. При всіх зрікаюсь віри…»
  • 2. «Я — дисидент. А ви? Ви — правовірні?»
  • 3. «Я — дисидент. Се новина для тебе?»
  • 4. «Стою під громоверженням анатем…»
  • 5. «Я — дисидент. І дула автоматів…»
  • 6. «Я — дисидент. Та не зрікаюсь роду…»
  • 7. «І буде так: неправі ваші жертви…»

ВАРІАЦІЇ НА ВИСПІВАНІ ТЕМИ

  • Ars poetica
  • Гімни богам із трактату Г. Г. Пліфона «Закони»
  • Позаяк
  • Ми — мужчини
  • Поезія — передусім, понад усе
  • У епоху Реставрації

ГАЛИЧЕВЕ

  • Не доходять ненаписані листи
  • Смертники
  • Голови
  • Теорія відносності
  • Порціями
  • Покаяння
  • Супліка до пана редактора
  • Супліка графомана-демократа

Поеми

  • Архімед
  • Рильські октави
  • Курбас

Літературознавчі та публіцистичні твори

  • У поетичнім космосі
  • Гармонія і алгебра
  • На калині клином світ зійшовся
  • «Нові поезії»
  • Духовна драма Шевченка
  • Інтерв'ю кореспондентові газети «Уніта»
  • Відкритий лист Миколі Бажану

Книги і статті[ред.ред. код]

  • Коли входиш у літературу… (Роздуми над першими збірками поезій) // Вітчизна. — 1960. — № 6. — с. 183–192.
  • Боги і наволоч [Рец. на кн. : М. Стельмах. Правда і кривда] // Вітчизна. — 1961. — № 12. — с. 159–161.
  • У поетичнім космосі: Полем. нотатки про поезію молодих // Дніпро. — 1962. — № 4. — с. 144–152.
  • Гармонія і алгебра // Дніпро. — 1965. — № 3. — с. 142–150.
  • «Ми всі опришки» / Іван Сірко (псевд.) // Антонич Б.-І. Перстені молодості. — Пряшів, 1966. — с. 325–335.
  • Новий словник. Який він? / Анатоль Перепадя (псевд.) // Жовтень. — 1970. — № 7. — с. 139–151.
  • Беранже П.-Ж. Пісні / Пер. з фр. І. Світличний, Є. Дроб'язко, В. Самійленко та ін. — К.: Дніпро — 216 с. (Серія «Перлини світової лірики»).
  • Ґратовані сонети. — Мюнхен: Сучасність, 1977.— 116 с.
  • Курбас: [Поема] // Сучасність. — 1979. —Ч.11. — с. 67 — 75.
  • Архімед: [Поема] // Сучасність. — 1988. —Ч.7/8. — с. 34 — 40.
  • Серце для куль і для рим: Поезії. Поетичні переклади. Літературно-критичні статті. / Переднє слово І. Дзюби. — Київ: Радянський письменник, 1990. — 581 с. ISBN 5-333-00882-5
  • Слово про Ігореву січ: Літ. пер. // Сузір'я: Літ-худож. зб. —К., 1990. — Вип. 29 . —с.345-360.
  • Як гусак говорив так-так-так: Вірші для дітей. —К. : Веселка,1992. — 18 с.
  • Змій-грамотій — 1995.
  • Побрехеньки для Яремка — 2000.
  • У мене — тільки слово. — Харків: Фоліо, 1994  — 431 с. (Серія «Українська література XX століття»), ISBN 5-7150-0101-3
  • Не доходять ненаписані листи, 2000.
  • Голос доби: Кн. перша. Листи з «Парнасу» / Упоряд. Л. Світлична. — К.: Сфера 2001. — 544 с.
  • Голос доби: Кн. друга. [Листи до арешту та із заслання]  — К.: Сфера 2008. — 424 с.
  • Літературознавчі та публіцистичні праці. Поезії. Поеми. Поетичні переклади. Листи.// Світличний І. О. Світлична Н. О. З живучого племені Дон Кіхотів / Упоряд. Коцюбинська Н., Неживий О..- К.: Грамота, 2008,- 814 с. ISBN 978-966-349-128-8

Примітки[ред.ред. код]

Джерела та література[ред.ред. код]

  • Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж ; Нью-Йорк : Молоде життя ; Львів ; Київ : Глобус, 1955—2003.
  • Світличний Іван Олексійович (khpg.org.ua)
  • «Іван Світличний тяжко хворий» // «Свобода», ч. 20, 2 лютого 1982, с. 1
  • Шевченківські лауреати. 1962–2001: Енциклопедичний довідник./Авт.-упоряд. М. Г. Лабінський; Вступ. слово І. М. Дзюби.- — К.: Криниця, 2001. — С. 471–475.
  • Письменники української діаспори: Донбаський вимір / [упоряд. В. А. Просалова]. — Донецьк : Східний видавничий дім, 2010. — 336 с.
  • Доброокий: спогади про Івана Світличного / упоряд. Л. і Н. Світличні. — К.: Час, 1998. — 576 с.
  • Історія української літератури XX століття: У двох книгах: Книга друга: Друга половина XX століття/за ред. чл.-кор. НАН України В. Г. Дончика: Підручник для студентів гуманітарних спеціальностей вищих закладів освіти.-К.: Либідь, 1998,-с.20, 22, 163, 164, 169, 170–173, 266, 417, 421, 422.
  • Українське слово: В чотирьох книгах: Книга 4 /Упоряд. В. Яременка.- К.: Аконіт, 2001.-с. 229–243.
  • Добрянська І. Літературознавча концепція І. Світличного: навч. посіб. — Тернопіль, 1998. — 39 с.
  • Жиленко І. Homo feriens // Сучасність. — 2002. — № 4. — С. 127–146.
  • Танюк Л. З Іваном і без Івана // Танюк Л. Парастас. — К., 1998. — С. 9-57.
  • Шудря М. Історія державотворення в іменах: Світличний Іван Олексійович // Укр. культура. — 2000. — № 11/12. — С. 26.
  • Іван Світличний: «…Бо вірую»: біобібліогр. нарис / Нац. парлам. б-ка України. — К., 2002. — 67 с.
  • Коцюбинська М. Світло Світличних: Іван і Надія // Світличний І. О. Світлична Н. О. З живучого племені Дон Кіхотів / Упоряд. Коцюбинська М., Неживий О..— К.: Грамота, 2008,— с. 5—44 ISBN 978-966-349-128-8
  • Корогодський Р. Садівник: Іван Світличний // Корогодський Р. Брама світла: Шістдесятники /Упоряд. М. Коцюбинська, Н. Кучер, О. Сінченко. — Львів: Вид-во Українського Католицького Університету, 2009. — с.209-223. ISBN 978-966-8197-47-5.