Останнє танго в Парижі
Останнє танго в Парижі | |
|---|---|
| Ultimo Tango a Parigi | |
 | |
| Жанр | драма мелодрама еротика |
| Режисер | Бернардо Бертолуччі |
| Продюсер | Альберто Грімальді |
| Сценаристи | Бернардо Бертолуччі, Франко Аркаллі, Аньєс Варда |
| У головних ролях | Марлон Брандо, Марія Шнайдер |
| Оператор | Вітторіо Стораро |
| Композитор | Гато Барб'єрі |
| Художник | Ferdinando Scarfiottid |
| Кінокомпанія | Produzioni Europee Associatid |
| Дистриб'ютор | United Artists |
| Тривалість | 116 хв. |
| Мова | англійська, французька |
| Країна |  Італія Франція |
| Рік | 1972 |
| Дата виходу | 14 жовтня 1972 (New York Film Festival) 15 грудня 1972 |
| Кошторис | 1,250,000 $ |
| Касові збори | 96,301,534 $ |
| IMDb | ID 0070849 |
| Попередній | Under Fire (album)d |
 Останнє танго в Парижі у Вікісховищі | |
«Останнє танго в Парижі» (італ. Ultimo Tango a Parigi) — еротична драма режисера Бернардо Бертолуччі за мотивами роману Роберта Еллі, що вийшов на екрани в 1972 році.
Він, Поль, — 45-річний американець, який живе в Парижі, важко переживає самогубство дружини. Вона, Жанна, — приваблива 20-річна парижанка, заручена з молодим кінорежисером, що знімав фільм з нею в головній ролі про життя жінки. Вони знайомляться в квартирі, що збиралися обоє винаймати, яка потім перетворилась на їхній притулок, де стерлись імена, соціальні статуси, минуле й існували тільки він і вона — чоловік і жінка. Їхні відносини не зобов'язують, але їх нестабільність і невизначеність дратують головну героїню. В кінці фільму таємничість стерто, слова кохання промовлені в ресторані, де вони танцюють останнє танго. Проте правда все спотворює. Вона розуміє, що майбутнього в них не буде й намагається втекти від нього. Поль наздоганяє Жанну в її квартирі, питає її ім'я, а вона вбиває його з револьвера свого батька.
- Марлон Брандо — Поль
- Марія Шнайдер — Жанна
- Жан-П'єр Лео — Том
- Массімо Джиротті
- Катрін Аллегре
- Марія Мічі
- Мішель Гахаган
- Марі-Елен Брейя
- Катрін Брейя
- Люс Маркан
- Лаура Бетті
- Жан-Люк Бідо
- Початково Бертолуччі змонтував версію тривалістю близько 4 годин.
- Більша частина реплік Пола — імпровізація Брандо.
- Сцена «зґвалтування Святого Сімейства» стала першою у великому (непорнографічному) кіно сценою анального сексу і одночасно першою сценою відвертого богохульства в кольоровому кіно (з часів чорно-білих фільмів Бунюеля).
Київський театр «Сузір'я» зробив театральну постанову «Останнє танго в Парижі». Прем'єра відбулася 26 листопада 2008[1].
- Сценічна версія — Наталія Грабовська
- Сценографія та костюми — Валентина Кузьмічова
- Пластичне рішення — Яна М'яснікова
Дійові особи та виконавці:
- Пол — заслужений артист України Андрій Мостренко
- Жанна — Тетяна Зілінська
- ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 18 жовтня 2011. Процитовано 26 січня 2011.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
|
| ||||||||||||||||||||
- Фільми 1972
- Фільми Бернардо Бертолуччі
- Фільми Італії 1972
- Фільми Франції 1972
- Еротичні драми Італії
- Еротичні драми Франції
- Романтичні фільми Італії
- Романтичні фільми Франції
- Цензуровані фільми
- Фільми, дія яких відбувається в Парижі
- Фільми про сексуальність
- Фільми про зґвалтування
- Фільми про самогубство
- Фільми, зняті в Парижі
- Багатомовні фільми
- Фільми United Artists
- Суперечки про непристойність у фільмах
- Фільми, які були засуджені Католицьким Легіоном Пристойності
- Сексуальна революція