Конформіст (фільм)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Конформіст M:
Il conformista
Il conformista-poster.jpg
Жанр драма
Режисер Бернардо Бертолуччі
Продюсер Мауріціо Лоді-Фе
Сценарист Бернардо Бертолуччі
Альберто Моравіа
У головних
ролях
Жан-Луї Трентіньян
Стефанія Сандреллі
Гастоне Москін
Енцо Тарашо
Фоско Джакетті
Хосе Квальо
Домінік Санда
П'єр Клементі
Івонн Сансон
Оператор Вітторіо Стораро
Композитор Жорж Делерю
Тривалість 111 хвилин
Мова італійська мова
Країна Італія Італія
Франція Франція
Німеччина Німеччина
Рік 1970
Кошторис $750 000
IMDb ID 0065571
CMNS: Конформіст на Вікісховищі

«Конформіст» (італ. Il Conformista) — кінофільм італійського режисера Бернардо Бертолуччі, знятий у 1970 році за однойменним романом Альберто Моравіа (1951). Кинутий 29-річним режисером безрадісний погляд на мотивацію людських вчинків побічно відбив його розчарування у травневих подіях 1968 року у Франції.

Як випливає з 100-відсоткового рейтингу на сайті Rotten Tomatoes, фільм отримав найвищу оцінку професійних кінокритиків. 1971 року він був удостоєний національної італійської кінонагороди «Давид ді Донателло» як найкращий фільм року.

Ускладненість структури оповідання і новаторська кінематографія «Конформіста» мали значний вплив на розвиток світового кінематографу, відкривши шлях до створення психологічних драм нового покоління — таких, як «Хрещений батько» (1972) та «Апокаліпсис сьогодні» (1979).

Зміст[ред.ред. код]

Доктор Марчелло в дитинстві став жертвою сексуального насильства. Те ж, що відбувається у 1930-1940-ві роки з його рідною Італією, нагадує насильство над цілим народом. Та він мимоволі змушений очолити ліквідацію одного зі своїх співгромадян, який не погодився підкоритися фашистському режиму.

Персонажі[ред.ред. код]

  • Марчело Клерічі (Жан-Луї Трентіньян) — інтелігентний представник загниваючої італійської аристократії. Його мати — морфіністка та німфоманка, батько заплямував себе тортурами невинних людей і потрапив до психіатричної лікарні. Його стосунки зі сліпим Італо, якого у фіналі він звинувачує в гомосексуалізмі, залишаються з'ясованими . У дитинстві Марчело застрелив (або так йому здається) шофера, що чіплявся до нього, на ім'я Ліно. Як випливає з книги, однолітки вважали його схожим на дівчинку і знущалися. У сцені фільму, що передує вбивству Ліно, юний Марчело, коли його мучителі розбігаються, встає з землі і підсмикує штанці. В умовах фашистського режиму Клерічі прагне подолати своє відчуження від оточуючих. У 33 році він вирішує злитися з натовпом, вступивши до партії більшості і одружившись на типовій представниці середнього класу. Однак, як він розуміє в фіналі, від себе втекти неможливо.
  • Джулія Клерічі (Стефанія Сандреллі) — наречена, а потім і дружина Марчело. Справжнє втілення посередності і наївного матеріалізму. «Хороша в ліжку, хороша на кухні», — зауважує про неї Марчело. Вона не відрізняється розумом, легко п'яніє від шампанського, танцює під виписані з Америки пластинки і по-обивательськи захоплюється Ейфелевою вежею. Бертолуччі описує її як «покруч недалекої, але привабливої голлівудської старлетки з італійкою з дрібної буржуазії». Подібно до Марчело, підлітком вона піддалася насильству підстаркуватого «дядечка», втративши при цьому цноту, але, на відміну від чоловіка, на її психічний стан цей епізод не мав значного впливу. Марчело навряд чи здатний задовольнити дружину: зовнішні прояви почуття до шлюбу здаються йому не цілком пристойними, а після прибуття до Парижу, як випливає зі слів Джулії, вони не були близькі. Навіть подорожуючи в поїзді під час медового місяця, він вступає в близькість з дружиною не з своєї ініціативи, а імітуючи залицяння її старого, про які вона оповідає йому в цей момент. У фільмі є натяки на її подружню невірність: під час медового місяця вона підпадає під чари Анни, а в кінці фільму показана їх з Марчело дочка з густим світлим волоссям (у той час як обоє батьків — брюнети).
  • Професор Квадрі (Енцо Тарашіо) — антифашист, який викладав Марчело філософію в університеті. Після приходу до влади Муссоліні емігрував до Парижа, де живе в оточенні відданих однодумців. Як справедливо помічає Марчело, боротьбі за свободу рідної країни професор віддав перевагу втечі на чужину. При появі в Парижі колишнього учня професор підозрює недобре. Щоб краще розпізнати і відчути Марчело, погоджується на сімейну вечерю з подружжям Клерічі. Під час палючого танцю подружжя з Джулією він відчуває непідробний захват вуайєриста. Для Бертолуччі подружжя Квадрі, незважаючи на свої прогресивні погляди, є зворотньою стороною міщанського убозтва. Їхні душі зворушені тим же буржуазним тлінням. «Я не хочу щоб хто-небудь врятувався — і не рятую нікого», — зауважує режисер. У савойському лісі професора і його дружину наздоганяють підіслані Манганьело вбивці, які завдають йому кинджалами удар за ударом, що нагадує театральні постановки вбивства Юлія Цезаря. Незадовго до цього Марчело з сумною посмішкою цитує передсмертну епітафію іншого римського правителя: Animula, vagula, blandula… («Душа, скитальниця тендітна, Ти гостя тіла і супутниця, Ідеш сьогодні у краї сумнії, Бліді, жорсткі та голі, Де радість дарувати буде нікому»)
  • Анна Квадрі (Домінік Санда) — дружина професора, яка значно молодша за нього. Викладає в балетній школі. Відрізняється рішучими, мужніми манерами, носить штани. Заводить дружбу з Джулією, танцює з нею танго в данс-холі і намагається її спокусити. Бісексуальна Анна викликає у Марчело несвідомий потяг, хоча вона підозрює його в намірі вбити професора. Марчело вступає з нею в зв'язок, намагаючись тим самим розвіяти підозри. За її порадою професор спішно покидає Париж і відправляється в Альпи. Марчело слід за ними. Після вбивства професора Анна підбігає до його машини і притискає лице до скла, але Марчело в нерішучості відвертається. Вона з жаху петляє по лісі, поки її не наздоганяє куля переслідувачів. Куля зачіпає щоку Анни, її обличчя заливає кров, і вона падає додолу в тій же позі, що й Ліно після пострілу юного Марчело.
  • Серед персонажів другого плану найбільш значимі три фігури, що мають у відношенні до Марчело наставницько-батьківські функції (за фрейдистською термінологією — фігури батька). Це шофер Ліно, або Паскуаліно (П'єр Клементі), який намагався розбестити Марчело, коли той був дитиною, і у відношенні до якого головний герой живить суперечливі почуття. Це Манганьєло (Гастоне Москін) — шофер і напарник Марчело під час паризької місії: черствий тип, який хвалиться здійсненими ним в Алжирі звірствами і строго дотримується етикету професійного вбивці. Нарешті, Італо (Хосе Квальо) — сліпий диктор радіо, який вимовляє пропагандистські промови на славу Муссоліні, а також виступає посередником між Марчело і фашистами.

Посилання[ред.ред. код]