Палац Ярошинських

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Палац Ярошинських був побудований на початку XVIIІ ст. Довжина садиби перевищує 150 метрів. Двоповерхове приміщення побудоване в класичному стилі. Біля парадного входу зі сторони Південного Бугу розміщувались фонтани, бесідки та місце для оркестру. Навколо маєтку облаштовано великий ландшафтний парк з річкою, що впадає в р. Буг. Садиба Ярошинських перебуває на державному обліку як пам'ятка архітектури та місцебудування місцевого значення.

Палац Ярошинського

Історії палацу Ярошинських[ред.ред. код]

У 1590 р. Маріанна Ярошинська, виходячи заміж за Себастьяна Калитинського, у посах отримує Тиврів, який таким чином потрапив до маєтностей Калитинських. Коли згасла пряма лінія нащадків цього роду, на містечко і прилеглі території до нього почали претендувати представники побічної лінії з роду Калитинських та Ярошинських.

Конфлікт власності вирішився у 1756 році — маєток захопив Захарія Ярошинський. Мешкаючи, головним чином, у Тиврові, збудував один з найбільших на той час на Поділлі палаців, виділяв значні кошти на відбудову домініканcького костелу. Помер 13 жовтня[1] 1774 р. в Тиврові, перед смертю заповів, щоб його поховали в Кунянському костелі. Саме навпроти костелу Ярошинський збудував великий палац, заклав ландшафтний присадибний парк. Зазначені архітектурні комплекси надовго визначили розвиток архітектурних силуетів Тиврова.

В 1891 році садиба Ярошинських була продана Подільській єпархії, яка відкрила в палаці духовне училище. Через сім років у палаці сталася пожежа, в якій дуже постраждала центральна частина з фасадом, зверненим до костелу.[2] Вона була значно перебудована на поч. XX ст. зі зміною у стилістиці будинку. У 1910—1911 рр. у ньому викладав спів видатний український композитор К. Г. Стеценко, про що нагадує меморіальна дошка. За короткий час перебування Стеценка у Тиврові було написано такі твори, як «Єднаймося» на слова І. Франка, кантату «Шевченкові». Також тут працював М. Леонтович, навчався В. Свідзінський. Після II світової війни у колишній садибі розміщувалася школа-інтернат, яка на сьогодні є «ліцеєм-інтернатом поглибленої підготовки в галузі науки», працює кімната-музей заслуженого журналіста України, фотомайстра, різьбяра В. Очеретного.

Архітектурні особливості палацу[ред.ред. код]

Палац Ярошинських являє собою двоповерхове приміщення побудоване в класичному стилі, з високими прямокутними вікнами, на стінах — прямокутні напівколони, які зверху закінчувались гіпсовими розетками[3]. Парковий фасад будівлі, що зберігся носить риси пізнього бароко. Потрібно відмітити значні відмінності в характері декору правого ризоліту і всієї будівлі. Перший відноситься до залишків палацу кінця XVIII ст. та був виконаний у найкращих палладіанских традиціях раннього класицизму[4]. Пізніша прибудова закрила фасад з чотирма напівколонами з малюнком капітелей (верхня частина колони) іонічного ордеру, малюнок капітелей повторюється і на декоруванні бічних частин споруди. Дах садиби скатний, довжина перевищує 150 метрів. Біля парадного входу, зі сторони Південного Бугу, були фонтани, бесідки та місце для духового оркестру. Всередині маєток мав багатий інтер'єр з безліччю картин на різну тематику і гарно мебльованими кімнатами.

Ландшафтний парк садиби Ярошинського[ред.ред. код]

Навколо маєтку розміщувався великий ландшафтний парк з озером, яке ділилось кам'яним мостом на дві частини. Закладений він був у пейзажному стилі. Парк мав форму кінської підкови з «алеєю кохання», яка проходила через усю територію. Алея була прикрашена античними скульптурами із мармуру, які були привезені з Італії. Також було висаджено сотні різних дерев та кущів, привезених з Європи. Від перших насаджень залишились липи, дуби, граби. Характер парку визначив рельєф місцевості — пагористий, з ярами і річкою, що впадає до Бугу. До нашого часу зберігся старий парк, що починається одразу за палацом. Парк має огорожу з брамою, яка збереглася у поганому стані. Над обривом частина стіни фортеці, викладеної з червоної цегли та каменю.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Jerzy Michalski. Jaroszyński Zachariasz (1700—1774) / Polski Słownik Biograficzny.— Wrocław — Warszawa — Kraków, 1963.— Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk. — Tom ХI/1, zeszyt 48.— S. 22. (пол.)
  2. Тамтура, А. Історія Тиврівщини / А. Тамтура, О. Коваль. — Вінниця, 2012. — 444 с. — Зі змісту: [про палац Ярошинських]. — С. 53. Тиврівщина: краєзн. нариси / ред. кол.: О. Ф. Помацький, Я. Й. Красовський, В. Л. Чехместрук. — Тиврів, 2012. — 306 с. : іл. — Зі змісту: [про палац Ярошинських]. — С. 38.
  3. Томілович, Л. Садиба у м. Тиврів / Л. Томілович // Історичні садиби Вінницької області / Л. Томілович ; Держ. служба з питань нац. культ. спадщини. — К. ; Чернігів, 2011. — С. 180.
  4. http://oblvintour.com.ua - Палац Ярошинських (XVIII ст., смт. Тиврів)

Джерела і література[ред.ред. код]

  1. Тамтура, А. Історія Тиврівщини / А. Тамтура, О. Коваль. — Вінниця, 2012. — 444 с.
  2. Тиврівщина: краєзн. нариси / ред. кол.: О. Ф. Помацький, Я. Й. Красовський, В. Л. Чехместрук. — Тиврів, 2012. — 306 с.
  3. Томілович, Л. Історичні садиби Вінницької області / Л. Томілович ; Держ. служба з питань нац. культ. спадщини. — К. ; Чернігів: Деснянська правда, 2011. — 220 с.
  4. Історія палацу Ярошинського: путівник / підгот.: Н. П. Коренюк, Л. П. Мельник ; Тиврів. ЦРБ, Тиврів. РДА. — Тиврв, 2011. — 8 с.
  5. Tywrów // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. — Warszawa : Filip Sulimierski i Władysław Walewski, 1892. — T. XII : Szlurpkiszki — Warłynka. (пол.).— S. 730—731. (пол.)

Посилання[ред.ред. код]