Палац Потоцьких (Тульчин)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Палац Потоцьких
Potostky palace tulchyn ukraine.jpg

Центральний корпус ансамблю.
Статус невідомий
Країна Україна
Місце розташування Тульчин
Координати 48°40′ пн. ш. 28°52′ сх. д. / 48.667° пн. ш. 28.867° сх. д. / 48.667; 28.867Координати: 48°40′ пн. ш. 28°52′ сх. д. / 48.667° пн. ш. 28.867° сх. д. / 48.667; 28.867
Тип будівлі палац
Архітектурний стиль ранній класицизм
Автор проекту Архітектор Жозеф Лакруа (також здійснював і будівництво), можливо, за участю архітектора Лятура і художника Йогана Баптиста Лампі
Засновник Станіслав Щенсний Потоцький
Перша згадка Станіслав Щенсний Потоцький
Початок будівництва 1781
Завершення будівництва 1785

Палац Потоцьких — пам'ятка архітектури у Тульчині в стилі класицизм 2-ї половини 18 століття.

Палацовий ансамбль[ред.ред. код]

Й. Лампі. «Граф Потоцький з дітьми», Лувр, Париж
Й. Лампі. «Лятур»

Палац почався будуватись у 1782 році за проектом французького архітектора Лакруа на замовлення представників родини Потоцьких. Першопочатково Потоцькі проживали у так званому Старому палаці, побудованому у 1757 р. Після переїзду на Правобережну Україну Потоцькі власне і розбудували свою резиденцію у Тульчині. Після Другого Поділу Речі Посполитої у 1793 році Станіслав-Щенсний Потоцький, тодішній власник маєтку, перейшов на службу до російської імператриці Катерини ІІ і отримав чин генерал-аншефа. Перехід на бік російської імператриці був зрадою відносно Польщі, але дозволяв зберегти всі маєтки магната в Україні.

Власник садиби, Станіслав-Щенсний (в історіографії його ім'я також передається як Станіслав-Фелікс Потоцький, Станіслав-Фелікс-Щенсний Потоцький, Фелікс Потоцький, Щенсний Потоцький тощо) був одним з найбагатших людей краю і мав 165 000 кріпаків (дослідження різних часів дають зміни у кількості залежного населення. В історіографії зустрічається і цифра, що Потоцькому належало 130 249 «ревізьких душ»).

В часи володарювання та господарювання Потоцьких це був розвинений ансамбль декількох споруд. Садиба магната мала:

  • Палац і два бічні флігелі,
  • картинну галерею,
  • бібліотеку (17.000 томів),
  • невелику друкарню,
  • манеж,
  • турецькі лазні,
  • стайні (зруйновані),
  • оранжерею,
  • декілька службових приміщень,
  • садибний театр.Садибний театр мав репертуар, що складався з 5-7 опер та 2-3 концертів, а трупа налічувала до 200 акторів. Найближчий подібний аналог був лише в садибі Сапег — Ружани (нині Білорусь, суцільна руїна).
  • Парк на 10 гектарів з назвою «Хороше» (садівник англієць Міллер). У пейзажному парку, закладеному у 1780-ті роки, переважали сосни та італійські тополі. Була і своя мережа каналів і ставків. Галявини парку прикрашали альтанки, фонтани, скульптура.

Рядом підземних споруд, тунелів палац Потоцьких з'єднувався з іншими об'єктами Тульчина. Підземелля залишилися з середньовіччя і використовувалися для схову від нападників, зокрема турків, а також графом Потоцьким у своїх цілях.

Старий палац[ред.ред. код]

Старий палац — головне приміщення ансамблю, на 2 поверхи. Фасад палацу на парадний двір (курдонер) має відкриту лоджию в 10 колон іонійського ордеру. Будівля мала сполучення з бічними флігелями через заокруглені галереї, одна з яких (ліворуч) зруйнована до підмурків. Великий за розмірами ансамбль за поземним планом нагадував літеру П, відкриту на місто. Трохи краще збережений Флігель праворуч має наскрізну арку (подібна у флігеля ліворуч закладена.) Наскрізні арки прикрашені трикутними фронтонами, в тимпанах яких горельєфи з військовими атрибутами.

Первісне розпланування в палаці — анфіладою. Склепіння — пласкі. Палац мав стінописи доби класицизму (не збережені).


Сучасність[ред.ред. код]

Палац Потоцьких — Панорамний знімок всього комплексу, 2009 рік

З 1975 р., за СРСР, офіційно оголошено про початок реставрації, яка так й не була завершена.

З 1984 р. у палаці розміщується Тульчинське училище культури, з факультетами підготовки:

2008 р. у палаці проходив міжрегіональний фестиваль народної творчості, образотворчого і гончарного мистецтва та хорових співів, присвячений М. Леонтовичу

Посилання[ред.ред. код]