Немирівський палац

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Немирівський палац княгині Марії Щербатової
Палац княгині Марії Щербатової в місті Немирові Вінницької області.jpg
Країна Україна Україна
Розташування Немирів, Вінницька обл
Тип будівлі палац
Архітектурний стиль класицизм
Архітектор Їржі Стібрал
Засновник Юзеф Потоцький, Марія Щербатова
Початок будівництва 1894
Завершення будівництва 1917
Відомі мешканці Потоцькі, Строганови, Щербатови
Стан збережений, потребує реставрації

Немирівський палац - пам'ятки архітектури в Немирівському районі Вінницької області.

Історія[ред.ред. код]

Старий Немирівський палац[ред.ред. код]

Був збудований для коронного гетьмана Юзефа Потоцького. 1787 року Немирів відвідав з візитом польський король Станіслав Август Понятовський, тут квартирували Тадеуш Костюшко та князь Юзеф Понятовський. В 1871 р. Немирівський палац малював Наполеон Орда.

Власник містечка Вінцентій Потоцький (? — 1825) вибудував у Немирові палац (ймовірно, той був дерев'яний). Навколо нього було закладено парк. Його коштом була збудована лютеранська кірха і кадетський корпус — військова школа для російської, української шляхти, викладачами якої були переважно німці та французи. При школі він заснував також бібліотеку. В. Потоцький карбував власну монету з гербом Пилява.

У 1799 р. на маєтки В. Потоцького було накладено секвестр через величезну заборгованість. Ймовірно, на початку 19 ст. Немирів був куплений його племінником Станіславом-Щесним Потоцьким. Після смерті Станіслава-Щенсного Потоцького у 1805 році Немирівський маєток дістався його сину Єжи Щенсному, від нього купила його Софія Потоцька. У 1824 р. Немирів перейшов до графа Болеслава Станіславовича Потоцького (молодшого сина Софії та Станіслава-Щенсного Потоцького). Від батька Б. С. Потоцького його разом з передмістям Шутівкою та 40 селами (15 208 десятин) 26 жовтня 1860 р. отримала у спадок Марія Болеславівна Строганова, уроджена Потоцька.

Дідич містечка граф Болеслав Потоцький, гофмейстер височайшого двору — був людиною освідченою, товариською, гостинним та ласкавим господарем, меценатом. Утримував своїм коштом сирітський будинок та богадільню у Ковалівці, притулок, лікарню для селян, гімназію у Немирові, віддаючи на це майже чверть від загальних затрат на утримання маєтку. У 1835 році він реанімував закриту в 1831 році школу, яку заснувала тут Софія Потоцька, під назвою повітової. В один час в ній навчалося до 450 учнів. У 1838 році школа стала 8-ми класною гімназією. Окрім цієї школи-гімназії, Болеслав Потоцький заснував чотирикласну школу в Богополі. Болеслав заснував фонд у Немирові для виплати зарплати жінкам і стипендії для студентів.

Болеслав Потоцький заклав у містечку так званий новий палац. Автором палацу був відомий архітектор — професор Кременецького ліцею Франциск Мехович. Крім палацу, він збудував будинок школи, 2 православні церкви, оранжереї та інші паркові будівлі. На запрошення Болеслава Потоцького у 1845 році у Немирівському палаці давав концерт Ференц Ліст.

Болеслав Потоцкий багато часу проводив У Петербурзі, тому управління подільськими маєткам було передано його доньці — Марії, одруженій з Григорієм Сергійовичем Строгановим. Останьою власницею маєтку Немирів та навколишніх сіл була онука Болеслава Потоцького княгиня Марія Григорівна (1857—1920), уроджена графиня Строганова, одружена з князем Алєксєєм Щербатовим. Вона разом з донькою Олександрою (Сандрою) та сином Володимиром (домашні називали його Діма) 20 січня 1920 р. була розстріляна більшовиками біля Немирівського палацу.

Палац Марії Щербатової зі Строганових[ред.ред. код]

З княгинею Марією Григорівною Щербатовою (18571920) — дочкою власника Немирівських земель, графа Григорія Сергійовича Строганова (1829—1910) — пов'язана найкрасивіша архітектурна пам'ятка Немирова. Авторство палацу (досі носить назву «Палац княгині Щербатової») належить відомому чеському архітектору Іржи Стібралу.

В 18941917 внучка Болеслава Потоцького Марія Щербатова перебудувала старий палац, збільшила парк, закладений за часів колишнього власника — Вінцентія Потоцького, який за її часів мав площу 85 гектарів.

В Немирівському палаці знаходилися багато речей з Тульчинського палацу, які перевіз сюди Болеслав Потоцький. В палаці знаходилися численні родині портрети, серед яких були портрет Анни Могили — дружини Станіслава Ревери Потоцького.

В 1880 році старий палац Потоцьких був розібраний і на його місці через п'ять років за проектом Е.Крамаржа почав зводитись новий. За легендою, ідеєю для будівлі цього палацу слугував візит до Англії, де княгині Щербатової сподобався один з англійських заміських палаців. Немирівський палац будувався дуже довго — з 1894 по 1917. З приводу авторства проекту палацу єдиної думки немає — вказуються або пара архітекторів Г.Гринера і Е.Крамаржа, або чеський архітектор Іржи Стибрал (його підпис мають креслення палацу). Швидше за все архітектори просто змінювались в зв'язку з довгим періодом будівництва палацу. Деякі речі зі старого батькового палацу були неренесені у новий — наприклад великий камін з білого мармуру з каріатидами, 2 мармурових медальйона.

Запрошеним бельгійським парковим архітектором ван Геєртом значно переплановується парк (85 гектарів), який отримує регулярне планування і впорядковується каскад паркових озер.

4-томний довідник по пам'ятках архітектури та містобудування УРСР під редакцією М.Жарикова так описує палац Щербатової:

«ДВОРЕЦ. 1894—1917 гг., ПАРК, конец XIX в. Дворец сооружен архитекторами Г. Гринером и Э. Крамаржем в стиле неоклассицизма. Сложен из известняка, прямоугольный в плане, двухэтажный. Главное внимание уделено парковому фасаду, имеющему традиционное пятичастное членение. Его центральный ризалит архитектурно усилен четырех-колонным портиком ионического ордера с балюстрадой по антаблементу. Боковые ризалиты выражены слабее. Вдоль фасадов устроены широкие видовые прогулочные террасы, огражденные парапетом с балясинами. Главный фасад с шестиколонным портиком более скромен и строг. Фасады расчерчены ленточным рустом. Парк занимает площадь 85 га. Наиболее интенсивные работы по его созданию проводились в конце XIX в. Территория характеризуется мягко выраженным рельефом с пологим склоном к пруду. Планировка преимущественно пейзажная, хотя и подчинена главной архитектурной доминанте — дворцу. Характерным для парка является включение в композицию четко выраженных элементов регулярной планировки. Это партер (0,75 га), примыкающий к юго-восточному фасаду дворца, центральная поляна у паркового фасада. Парк насчитывает около 80 видов деревьев и кустарников. Основном ассортимент: дуб, сосна обыкновенная, черная и Веймутова, бук красный, акация белая, ель обыкновенная и голубая, граб, пихта, ясень, кофейное дерево, гинкго, платан и др.»

Центральний вхід палацу охороняють дві скульптури (сонні та ліниві леви) з каррарського мармуру.

На початку ХХ століття архітектором Пехлером на території парку була зведена водонапірна башта. Збереглося також декілька господарських споруд, що використовуються й зараз.

З початком Першої світової війни княгиня Щербатова передає свій палац під військовий лазарет, де сама працює сестрою милосердя. Разом з нею тут працювали три дочки Столипіна, які були ріднею княгині.

Після подій 1917 року влада в Немирові змінювалась декілька разів. На початку 1920 року, коли в Немирові перебували більшовицькі полки, княгиня Марія Щербатова з родиною та молодша (хвора[1]) дочка Столипіна були розстріляні за те, що віддали маєток з майном під шпиталь воякам Української Галицької Армії.[1]

Радянські часи[ред.ред. код]

Після встановлення радянської влади садиба графині була конфіскована. З 1921 року стала використовуватись спочатку як будинок відпочинку, а пізніше як санаторій, відомий під назвою «Авангард». В 1956 році палац був відреставрований і до честі реставраторів його архітектурні риси були збережені. Для господарчих потреб звели їдальню.

За радянських часів в парку перед палацом був встановлений стандартний монумент дорослому Лєніну, на території декілька статуй малого «Ілліча» та вмурований в постамент танк.

Сучасність[ред.ред. код]

В наш час в палаці знаходиться багатопрофільний санаторій. Палац є візитівкою Немирова.

Мережеві посилання[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Інтер'єри палацу[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б М. Литвин, К. Науменко. Історія ЗУНР. — Львів: Інститут українознавства НАНУ; видавнича фірма «Олір», 1995. — 368 с., іл. — С. 298. — ISBN 5-7707-7867-9.