Тиврів

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Тиврів
Tyvrivskyi rayon gerb.png
Герб Тиврова
Vinnytska Tyvriv Jaroshinsky palace-5.jpg
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Вінницька область
Район Тиврівський район
Код КОАТУУ 0524555100
Засноване перша згадка 1505 року
Магдебурзьке право 1744 року
Статус міста з 1956 року
Населення 4059 (01.01.2017)[1]
Густота населення 1046.37 осіб/км²
Поштові індекси 22700-22707
Телефонний код +380-4345
Координати 49°00′43″ пн. ш. 28°30′14″ сх. д. / 49.01194° пн. ш. 28.50389° сх. д. / 49.01194; 28.50389Координати: 49°00′43″ пн. ш. 28°30′14″ сх. д. / 49.01194° пн. ш. 28.50389° сх. д. / 49.01194; 28.50389
Висота над рівнем моря 268 м
Водойма Південний Буг
Назва мешканців тиврівчани,тиверці
Відстань
Найближча залізнична станція Гнівань
До станції 14 км
До обл./респ. центру
 - фізична 57 км
 - залізницею 25 км
 - автошляхами 65 км
До Києва
 - фізична 174 км
 - автошляхами 212 км
Міська влада
Адреса 22700, вул. Незалежності,40 , тел. 2-22-93

Commons-logo.svg Тиврів у Вікісховищі

Карта
Тиврів. Карта розташування: Україна
Тиврів
Тиврів
Тиврів. Карта розташування: Вінницька область
Тиврів
Тиврів

Ти́врів — селище міського типу в Україні, районний центр Тиврівського району Вінницької області. Смт розташоване на сході Поділля, на березі Південного Бугу. Станом на 2011 рік населення смт становило 4261 особу[2] (у минулому — 4666 ос. на 2001 р. та 5000 на 1970 р.). Харчова промисловість, завод пластмасових виробів зруйнований. До облцентру сполучене автошляхом Т 0212.

Географія[ред. | ред. код]

Селом протікає річка Черемошна, яка впадає у Південний Буг.

Історія[ред. | ред. код]

Пороги на Південному бузі. На задньому плані Палац Ярошинських і Костел Архангела Михаїла

Безпосередньо на території сучасної Тиврівщини розташовувались поселення древнього слов'янського роду, відомого під назвою тиверців. Вважається, що крайньою східною межею розселення тиверців у 8 — 9 століттях нашої ери була межа, що проходила через містечко Тиврів. «Містечко Тиврів на Богу (давня назва річки Південний Буг), стверджував відомий український історик Михайло Грушевський, це одинока осада, що своїм іменем може вказувати на тиверців». Подібні думки лунали на археологічному з'їзді, що проходив у Києві в 1874 році. Там домінувала думка, що Тиврів стоїть на місці старовинного поселення «Тивер». Згодом тиверці увійшли до складу Київської Русі.

В історичних актах є письмова згадка про повітове містечко Тиврів. Ця згадка датується 1393 роком, коли великий князь литовський Вітовт подарував це містечко з навколишніми угіддями «землянину» Герману Дашкевичу «за вислугу». Окрім Тиврова, Дашкевич у своє володіння отримав села Дзвониху, Кліщів, Соколинці, Шендерів і Тростянець.

Післяреволюційна доба[ред. | ред. код]

Під час визвольних змагань 1918—1921 років на Тиврівщині діяли численні загони повстанців, що боролись з більшовицькою окупацією краю. Так тут діяв і загін отамана Артема Онищука, уродженця села Соколинці. Цьому відважному провідникові національно-визвольного руху селян Брацлавщини у 1920—1921 рр., курінному Армії УНР, Валерій Марценюк присвятив історичну повість «Трагічна любов отамана Артема» про «українського патріота, підступно обманутого більшовицькою владою та жорстоко зрадженого коханою жінкою» — чекісткою Ельзою Грундман.[1].

Архітектурна та краєзнавча спадщина[ред. | ред. код]

Тиврів має багату архітектурну спадщину. Це і Домініканський костел, палац панів Ярошинських, розкішний парк, закладений графом Гейденом, перша електростанція та інші пам'ятки. Колись у Тиврові була своя броварня, але в наш час[коли?] від неї залишилась тільки пам'ять. Проте, є ще залишки старовинних торгових домів. У колишньому палаці Ярошинських діє ліцей-інтернат поглибленої підготовки у галузях наук. Парк, зараз майже повністю запущений, проте, краса, котра була тут раніше, досі залишилася.

Неподалік від селища знаходиться ботанічна пам'ятка природи місцевого значення Буковий гай.

Персоналії[ред. | ред. код]

Відомі уродженці[ред. | ред. код]

Перебували[ред. | ред. код]

  • князь Святослав Святополк-Четвертинський — в 1739 році тут одружився з Анною Островською.[3]


Померли[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2017 року (PDF(zip))
  2. Помилка цитування: Неправильний виклик <ref>: для виносок popul не вказаний текст
  3. Książęta Сzetwertyńscy (02) (пол.)
  4. Jerzy Michalski. Jaroszyński Zachariasz (1700—1774) / Polski Słownik Biograficzny.— Wrocław — Warszawa — Kraków, 1963.— Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk. — Tom ХI/1, zeszyt 48.— S. 22. (пол.)

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]