Вороновицький палац

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Вороновицький палац
Палац Вороновиця 2017.jpg

Палац, 2017
Координати: 49°06′43″ пн. ш. 28°40′48″ сх. д. / 49.1120806° пн. ш. 28.6801556° сх. д. / 49.1120806; 28.6801556
Країна Україна Україна
Розташування Вороновиця, Вінницька обл
Тип будівлі палац
Архітектурний стиль класичний
Архітектор Лоренц
Засновник Франциск Грохольський
Початок будівництва 1770 р.
Завершення будівництва 1777 р.
Відомі мешканці Грохольські г. Сирокомля
Стан збережений, потребує реставрації
Вороновицький палац is located in Україна
Вороновицький палац

Вороновицький палац  — визначна історична і архітектурна пам'ятка садибної архітектури на теренах України доби класицизму.

Історія[ред.ред. код]

У 70-х роках XVIII стотіття Францішек Ксаверій Грохольський сприяв будівництву на місці старого маєтку великого палацу. Палац було побудовано в стилі раннього класицизму, в 17701777 рр. Стилістика будівництва запозичені із італійської архітектурної доби Андреа Палладіо — палаци з легко вигнутими бічними крилами. Схема палацу — головний об'єм палацу з портиком та фронтоном, який доповнюється бічними галереями, що закінчуються павільйонами. Автором проекту був архітектор Лоренц Гедон.

Декор і побутування споруди[ред.ред. код]

Триповерховий об'єм палацу є центром композиції маєтку. Він розташований на найвищому пагорбі місцевості. В приміщенні розташовано 43 кімнати. Збережені історичні інтер'єри круглої та овальної зали[1]. Парк за палацом збережений частково.

Палац у Вороновиці був збудований коштом Францішека Грохольського на зразок підкови. Після революції 1917 р. головний корпус палацу та праве крило були перебудовані. В багатьох залах стіни були покриті мозаїкою, в деяких шовком чи атласом. Й. Грохольський привіз e Вороновицю з Терешок на Волині (Cтарокостянтинівський повіт) колекції свого брата Антонія. Під час свого подорожування за кордоном (в Римі та Ліворно) Антон Горохольський придбав п'ятсот дев'ятнадцять (519) картин фламандських, голландських, французьких майстрів, також Тиціана або майстра — учня його майстерні.

Позаду палацу та по боках був закладений парк, спереду був газон. Головна липова алея йшла півколом. Друга алея йшла від озера. Разом з парком був закладений і овочевий город та ділянка фруктового саду, що було звичним в сільських садибах 17-18 ст. Неподаліку від палацу був костел, також збудований коштом Франциска Горохольського. При палаці існували господарські споруди і козацькі стайні на 100 коней.

Онук Франциска Горохольського — Адольф був учасником Листопадового повстання 1831 р., яке закінчилося поразкою. Як покарання Адольф Горохольський був засланий до Сибіру, але через пару років повернувся і зумів зберегти маєток від конфіскації. Після смерті Адольфа палац перейшов до його брата Людгарта, учасника нового польсько-визольного повстання 1863 року, після якого російський уряд конфіскував садибу Вороновиці, а його самого від арешту та Сибіру врятував козак Іван Містота.

За новим законом російського уряду від 1865 р. маєтки в Україні мали право купляти тільки російські підлеглі. Палац в Вороновиці придбав Микола Можайський (брат Олександра Можайського).

За часів СРСР частка приміщень використовувалась як школа, частка — як музей історії авіації.

Реконструкція[ред.ред. код]

Європейським Союзом виділено грант на 30млн грн на реставрацію палацу в Вороновиці. Європейський грант виграв керівник проекту «Туризм - запорука динамічного соціально-економічного розвитку сільських громад» Юрій Царук. [2] На грантові гроші передбачалось оновлення фасаду, заміна близько 100 вікон та всіх дверей. З початком реставраційних робіт підрядником була знищена унікальна ліпнина, яка була виконана в вигляді різних черепів великої рогатої худоби. Ліпнину раніше було обіцяно демонтувати та передати до музею. Завідувач сектору охорони культурної спадщини управління культури і мистецтв Вінницької ОДА Михаил Потупчик повідомив, що станом на червень 2016 р. роботи було призупинено.

На початку літа 2017 прийняв відвідувачів після реконструкції.[3]

Джерела[ред.ред. код]

  • «Памятники градостроительства и архитектуры УССР», т 2, 19 с. 5

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]