Пеґґі Ґуґґенгайм

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Пеґґі Ґуґґенгайм
Peggy Guggenheim 1937.JPG
Народилася 26 серпня 1898(1898-08-26)[1][2][…]
Нью-Йорк, штат Нью-Йорк, США[4][5][6]
Померла 23 грудня 1979(1979-12-23)[1][2][…] (81 рік)
Кампозамп'єро[6]
Країна Flag of the United States.svg США
Національність євреї
Місце проживання Венеція
Діяльність колекціонер мистецтва, меценат, арт-дилерка, світська левиця
Alma mater Calhoun Schoold
Знання мов англійська[1]
Рід Guggenheim familyd[7]
Батько Бенджамін Ґуґенгайм
Мати Floretta Seligmand
У шлюбі з Макс Ернст і Laurence Vaild[8]
Діти Pegeen Vail Guggenheimd[8]

Марґеріт «Пеггі» Гуггенхайм (англ. Marguerite "Peggy" Guggenheim; *26 серпня 1898 — †23 грудня 1979) — богемна американка, світська особа, що захопилась колекціонуванням творів мистецтва. Народилась у Нью-Йорку в багатій сім'ї Гуггенхайм, вона була донькою Бенджаміна Гуггенхайма, який потонув із «Титаніком» в 1912 році, та племінницею Соломона Р. Гуггенхайма, засновником Фонду Соломона Р. Гуггенхайма. Завдяки дружбі з митцями, фінансовій кризі в Європі, природному смаку та сімейним статкам Пеггі Гуггенхайм створила знамениту й унікальну колекцію творів мистецтва в Європі та Америці в основному з 1938 по 1946 роки. Виставляти колекцію почала в 1949 році коли поселилася у Венеції, де вона залишилась жити та виставляла колекцію до кінця свого життя. Зараз Колекція Пеггі Гуггенхайм — це музей сучасного мистецтва на Великому каналі у Венеції, Італія, і є одним з найбільш відвідуваних місць у Венеції.

Раннє життя[ред. | ред. код]

Батьки Гуггенхайм мали єврейське походження ашкеназі. Її мати, Флоретт Селігман (1870–1937), була членкинею родини Селігманів. Коли їй виповнився 21 рік, 1919 року, Гуггенхайм успадкувала 2,5 мільйона доларів США, що еквівалентно 37,3 мільйона доларів США на 2020 рік. Батько Гуггенхайм, Бенджамін Гуггенхайм загинув під час затоплення «Титаніка».

Працювала в авангардній книгарні Sunwise Turn в центрі Манхеттену[9]. 1920 року поїхала жити в Париж, Франція. Опинившись там, завела дружбу з письменниками-авангардистами та художниками, багато з яких жили в бідності у кварталі Монпарнас.

Подружилася з письменницею Наталі Барні та художницею Ромейн Брукс і була завсідницею салону Барні. У цей час вона зустріла Джуну Барнс і з часом стала її подругою та покровителькою. Свій найвідоміший роман «Nightwood» Барнс написала, перебуваючи в заміському будинку Девон, Хейфорд Хол, який Гуггенхайм орендувала на два літа.

Гуггенхайм спонукала Емму Гольдман написати свою автобіографію і допомогла забезпечити їй кошти, щоб жити в Сен-Тропе, Франція, під час написання двох томів «Living My Life»[10]. Пеґґі написала свою власну автобіографію під назвою «Out of This Century», пізніше перероблену та переопубліковану як «Confessions of an Art Addict»[11], що була випущена 1946 року[12] і тепер публікується разом із Гарпер Коллінз[13].

Зображення в масовій культурі[ред. | ред. код]

  • Емі Медіган зобразила Пеґґі Гуггенхайм у фільмі «Поллок» (2000) режисера Еда Гарріса, заснованому на житті Джексона Поллока.
  • П’єса Лені Робертсон за мотивами життя Гуггенхайм «Woman Before a Glass» відкрилася в театрі «Променад» на Бродвеї, Нью-Йорк, 10 березня 2005 року. Мерседес Рюль зіграла Гуггенгайм і отримала нагороду Обі за свою гру[14]. У травні 2011 року в нью-йоркському театральному комплексі Абінгдона було відтворено цю п’єсу, в якій зіграла актриса Джуді Розенблатт, режисер Остін Пендлтон [15].
  • У першій п’єсі Бетан Робертс для радіо «Мій приватний гондольєр» дочка Гуггенхайм, Пегін, залишає трьох своїх дітей, коли їде до Венеції, щоб провести літо зі своєю матір’ю. П’єсу вперше показали на BBC Radio 4 19 жовтня 2010 року; Гуггенхайм зіграла Фіона Шоу; Пегін зіграла Гетті Мораган[16].
  • У квітні 2015 року на кінофестивалях, включаючи Фестиваль єврейського кіно в Сан-Франциско 26 липня 2015 року, розпочалася прем’єра нового документального фільму «Peggy Guggenheim: Art Addict».

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. а б Encyclopædia Britannica
  3. а б RKDartists
  4. Німецька національна бібліотека, Державна бібліотека в Берліні, Баварська державна бібліотека та ін. Record #118543407 // Німецька нормативна база даних — 2012—2016.
  5. Biopic to tell the outrageous story of Peggy Guggenheim // The IndependentBritain: 2010. — 176681 екз. — ISSN 1741-9743
  6. а б Archivio Storico Ricordi — 1808.
  7. Архів преси 20 століття (нім.) — 1908.
  8. а б Зведений список імен діячів мистецтва — 2020.
  9. Peggy Guggenheim | American art collector | Britannica. www.britannica.com (англ.). Архів оригіналу за 18 березня 2022. Процитовано 17 березня 2022. 
  10. Contribute, Other Contributors Are Indicated Where They (23 січня 2017). Living My Life. http://www.revoltlib.com (англ.). 
  11. The priceless Peggy Guggenheim. The Independent (англ.). 20 жовтня 2009. Архів оригіналу за 31 серпня 2017. Процитовано 17 березня 2022. 
  12. Nast, Condé (5 січня 2017). The Bitter Legal Battle over Peggy Guggenheim’s Blockbuster Art Collection. Vanity Fair (амер.). Архів оригіналу за 15 квітня 2021. Процитовано 17 березня 2022. 
  13. Confessions Of an Art Addict. HarperCollins (англ.). Архів оригіналу за 17 березня 2022. Процитовано 17 березня 2022. 
  14. Woman Before a Glass. www.iobdb.com. Архів оригіналу за 1 березня 2022. Процитовано 17 березня 2022. 
  15. Gates, Anita (19 травня 2011). She Loved Herself, Yes, but She Also Loved Art. The New York Times (амер.). ISSN 0362-4331. Архів оригіналу за 17 березня 2022. Процитовано 17 березня 2022. 
  16. BBC - Press Office - Network Radio Programme Information BBC Week 42 Tuesday 19 October 2010. www.bbc.co.uk (en-GB). Архів оригіналу за 29 жовтня 2020. Процитовано 17 березня 2022. 

Подальше читання[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]