Макс Ернст

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Макс Ернст

Max Ernst

Max Ernst 1976.jpg
Народився 2 квітня 1891(1891-04-02)[1][2]
Брюль[1]
Помер 1 квітня 1976(1976-04-01)[1] (84 роки)
Париж[1]
Поховання Крематорій-колумбарій Пер-Лашез[d][3][4]
Громадянство/підданство Німеччина, США і Франція
Діяльність художник, скульптор[d], поет, сценарист і graphic artist[d]
Alma mater Боннський університет
Батько Philipp Ernst[d]
У шлюбі з Peggy Guggenheim[d], Luise Straus-Ernst[d], Дороті Теннін і Marie-Berthe Aurenche[d]
Автограф Max Ernst Signature.svg
Нагороди

q: Висловлювання у Вікіцитатах

CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Макс Ернст з Вілі Брантом

Ма́кс Е́рнст (нім. Max Ernst; 2 квітня 1891(18910402) в Брюлі (Brühl — Rheinland); 1 квітня 1976 в Париж) — німецький художник та скульптор дадаїзму та сюрреалізму.

Біографія[ред.ред. код]

Макс Ернст був сином вчителя глухонімих Філіпа Ернста (Philipp Ernst) та його дружини Луїзи.

До малювання схилив Макса батько. Після закінчення гімназії він почав у 1910 р. студіювати у Рейнському університеті імені Фридриха Вільгельма у Бонні (Rheinische Friedrich-Wilhelms-Universität Bonn) філософію, психологію та історію мистецтва. Тут він познайомився з експресіоністом Августом Маке (August Macke).

З серпня 1914 р. по листопад 1918 р. Ернст перебував на фронтах Першої світової війни у Франції та Польщі. У 1918 році він одружується з Луїзою Штраус. У 1920 році у них народжується син Ганс-Ульрих (1920—1984), який пізніше став відомим у США під іменем Джиммі Ернст (Jimmy Ernst) як сюрреалістичний художник. у 1926 році шлюб було розірвано.

«Асистент», «Жаба» та «Черепаха», 1967
перед Lenbachhaus у Мюнхені

У 1918 разом з Гансом Арпом (Hans Arp) Ернст засновує у Кельні групу дада, в роботі якої бере участь також його дружина Луїза Штраус-Ернст (Luise Straus-Ernst). В 1919 р. знайомиться з Паулем Клеє.

У 1920 році Ернст знайомиться з Полем Елюаром та його дружиною Галою (Gala Éluard Dalí) і переїздить до Парижу, де він у 1924 р. розвиває колаж як художню техніку і винаходить техніку фроттажа — переносу різних фактур, що дозволяє фіксувати мимовільні зображення й нагадує «автоматичний лист» сюрреалістів. Починаючи з 1924 року Ернст стає одним с найважливіших художників сюрреалізму. Після вилучення з групи Елюаром тримається на відстані.

Ернстова Прекрасна садівниця (1924 р.), портрет оголеної Гали, був показаний на глумливій виставці «Звиродніле мистецтво» («Entartete Kunst»), від того часу картина вважається втраченою.

В 1926 разом з Міро оформляє спектаклі трупи Сергія Дягілєва. Знімається у фільмі Бунюэля «Золотий століття» (1930), пізніше Бунюель знімає його у фільмі «Симеон-столпник», (1965). В 1935 звертається до скульптури, починає відвідувати майстерню Джакометті.

В 1937 зустрічається з Леонорою Керрінгтон (Leonora Carrington). Вони переїздять до St. Martin d'Ardèche, де живуть у віддаленому селянському домі. Тут, незважаючи на тяжкі умови, Ернст завершує такі важливі твори, як «Трохи спокою» та «Захоплюючий кипарис».

З початком Другої світової війни його було інтерновано як підданого країни-супротивника, але через кілька тижнів відпущено. Починаючи з зими 1939 року його багато разів арештовують.

В 1938 впливова меценатка Пеггі Гуггенгайм (Peggy Guggenheim) купує значну частину робіт Ернста і виставиляє їх у своєму музеї в Лондоні. У 1941 році з її допомогою Ернсту вдається через Іспанію та Лісабон перебратися до США, де він справляє значний вплив на формування абстрактного експресіонізму в американському живописі. В 1942 р. він одружується з Пеггі Гуггенгайм, але цей шлюб виявляється нетривким. Вже у 1946 році він розриває шлюб та одружується у Beverly Hills з художницею Доротеєю Таннінг (Dorothea Tanning). В тому самому році він виграє конкурс Bel-Ami своєю картиною «Спокуса св. Антонія».

Тісно спілкується з Марселем Дюшаном і Марком Шагалом. В 1948 публікує велике есе «По ту сторону живопису».

У 1953 році він повертається назад до Франції. В 1952 його прийнято до блазнівського «Коллежу патафізики». Облаштовується в Парижі, бере участь у венеціанській Біенналє (Biennale di Venezia) 1954 року, де він отримує велику нагорожу в категорії «Малярство». Макс Ернст був учасником documenta 1 (1955), documenta II (1959), documenta III (1964), та postum documenta 8 (1987) у Касселі.

В 1963 переселяється на південний схід Франції, у провансальське містечко Сейян (деп. Вар).

Стосунок Ернста до рідного міста Брюль (Brühl) був довгий час потьмарений, з огляду на подіїї, на тлі яких відбулася його перша персональна виставка у Німеччині в 1951 році. У 1966 році він відмовився від почесного громадянства. Вперше він відвідав Брюль у 1971 р., Щоб бути присутнім на освясенні «Колодязя Макса Ернста» («Max-Ernst-Brunnen») перед ратушею.

У 1975 р. велику ретроспективну виставка Ернста було розгорнуто в музеї Соломона Гуггенгайма в Нью-Йорку і у Національній галереї Гран-Пале в Парижу.

У 1976 році Ернста було удостоєно Ґосларської Кайзерської Обручки (Goslarer Kaiserring). Він помер за день до своєї 85-ї річниці 1 квітня 1976 р. у Парижі. Після кремації його було поховано в колумбарії цвинтаря Пер-Лашез.

На честь художника, в його рідному місті Брюль у 2005 році відкрило новий Музей Макса Ернста (Max Ernst Museum Brühl).

Художня творчість[ред.ред. код]

Макс Ернст, Хабакук перед Kunsthalle в Дюссельдорфі

Ернст відхиляв традиційну техніку академічного олійного малярства і шукав інспірації насамперед у (керованому) випадку, напр. через випадково знайдені фактури деревини або листя, які він потім опрацьовував за шістьома принципами випадковості: фроттаж, ґраттаж, декалькоманія, фумаж, dripping піском та фарбою (порівн. Action Painting Джексона Поллака). Ці техніки він частково винайшов сам. Перед усім у 1932 р. було видано також друковані коллажні романи з гравюрами по дереву. Мотив, що весь час повторюється в Ернста — це птах, а точніше персонаж «вождя птахів Лоплопа», що знову і знову з'являється, починвючи від паризьких часів, і який можна тлумачити чимось на кшталт Alter Ego художника.

Вибрані твори[ред.ред. код]

  • 1922, «Beim Rendezvous der Freunde», Museum Ludwig, Köln
  • 1923, «Heilige Cäcilie — Das unsichtbare Klavier», Staatsgalerie, Stuttgart
  • 1925, «Histoire Naturelle», Tehran Museum of Contemporary Art, Teheran, Iran
  • 1927, «Forêt et soleil», Saarlandmuseum, Saarbrücken
  • 1928, «Die Erwählte des Bösen», Neue Nationalgalerie, Berlin
  • 1929, «La Femme 100 tetes», Collagenroman.
  • 1940, «La Toilette de la mariée», Guggenheim Museum, New York, USA
  • 1946, «Die Versuchung des Heiligen Antonius», Duisburg, Wilhelm-Lehmbruck-Museum
  • 1950, «Götterbote», Frottage, Neue Nationalgalerie, Berlin

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в г Record #118530895 // Німецька нормативна база даних — 2012—2016.
  2. data.bnf.fr: open data platform, платформа відкритих даних, платформа открытых данных, plateforme de données ouvertes, piattaforma di dati aperti, Opendata-Plattform, otevřená data platforma, åben-data-platform, տվյալների բաց շտեմարան, platforma za odprte podatke, plataforma de datos abierta, plataforma de dados aberta, платформа адкрытых дадзеных, платформа на отворените данни, platforma otwartych danych, ашық деректер платформасы, ачык маалыматтарды платформа, açıq data platforma, ochiq ma'lumotlar platforma, açık verilerin platformu, платформа отвореног података, platforma otvorenih podataka, platforma otvorenog podataka, platforma otvorených údajov, πλατφόρμα ανοικτών δεδομένων, platformu atklātā datu, platforma atvira duomenų, platvormi avatud andmete, avoimen datan foorumi, nyílt adatok platformja, პლატფორმა ღია მონაცემები, платформа за отворени податоци, нээлттэй мэдээллийн тавцан, platformă de date deschise, platformo de malferma datumoj — 2011.
  3. Beauvis C., Langlade V. d. Le columbarium du Père-Lachaise — 1992. — С. 48. — ISBN 978-2-86514-022-0
  4. Bauer P. Deux siècles d'histoire au Père Lachaise Versailles: 2006. — P. 316. — ISBN 978-2-914611-48-0