Плеве Павло Адамович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Плеве Павло Адамович
Плеве, Павел Адамович
Народження11 (23) червня 1850(1850-06-23)
Російська імперія Псков
Смерть28 березня (10 квітня) 1916(1916-04-10) (65 років)
Російська імперія Москва
Країна Російська імперія
Вид збройних силЕмблема російської імператорської армії РІА
Рід військкіннота
ОсвітаВаршавська головна школа
Миколаївське кавалерійське училище
Миколаївська академія Генерального штабу
Роки служби1870–1916
Звання Генерал від кавалерії
ФормуванняУланський Його Величності лейбгвардії полк
КомандуванняМосковський військовий округ
5-та армія
12-та армія
Північний фронт
Війни / битви
Війни та битви:

Російсько-турецька війна
Перша світова війна:

Нагороди
Орден Святого Георгія
Орден Святого Георгія
Орден Святого Олександра Невського
Орден Святого Олександра Невського
Орден Білого Орла (Російська Імперія)
Орден Білого Орла (Російська Імперія)
Орден Святого Володимира 2 ступеня
Орден Святого Володимира 2 ступеня
Орден Святого Володимира 3 ступеня
Орден Святого Володимира 3 ступеня
Орден Святого Володимира 4 ступеня
Орден Святого Володимира 4 ступеня
Орден Святої Анни 1 ступеня
Орден Святої Анни 1 ступеня
Орден Святої Анни 2 ступеня
Орден Святої Анни 2 ступеня
Орден Святої Анни 3 ступеня з мечами та бантом
Орден Святої Анни 3 ступеня з мечами та бантом
Орден Святого Станіслава 1 ступеня
Орден Святого Станіслава 1 ступеня
Орден Святого Станіслава 2 ступеня
Орден Святого Станіслава 2 ступеня
Командор ордена Почесного легіону
Командор ордена Почесного легіону
Великий Хрест ордена Корони Румунії
Великий Хрест ордена Корони Румунії

Плеве Павло Адамович (рос. Плеве Павел Адамович, також нім. Wenzel von Plehwe[1]; 11 (23) червня 1850 — 28 березня (10 квітня 1916) — російський воєначальник німецького походження часів Російської імперії. Генерал від кавалерії (1907). Учасник російсько-турецької та Першої світової війни. Під час Великої війни командувач арміями і нетривалий термін головнокомандувач арміями Північного фронту.

Біографія

[ред. | ред. код]

Військова кар'єра

Плеве Павло Адамович народився в сім'ї євангельських дворян Петербурзької губернії, що належали до відомого німецького роду фон Плеве[1]. Навчався у Варшавській класичній гімназії. У 1868 році він вступив до Миколаївського кавалерійського училища, яке закінчив через 2 роки та розпочав офіцерську службу в лейбгвардії Уланському Його Величності полку. В 1874 році отримав звання поручника, після чого поступив на навчання в академію Генерального штабу, повний курс якої закінчив в 1877. За відмінне навчання Плеве було підвищено в штабсротмістри і направлено в діючу армію, у складі якої він брав участь у російсько-турецькій війні 1877—1878 років.

У ході цієї війни Плеве змагався у сутичці з турецькими військами поблизу висоти Сахар-Тепе, що відбулася 9 серпня 1877 року, у битві при Аясларі 10-11 серпня, посилених рекогносцировках у вересні-жовтні та загальному переслідування противника в ході його відступі у січні 1888 року до Шумлі. Був нагороджений відразу двома орденами — Святої Анни 3-го ступеня з мечами та бантом і Святого Станіслава 2-го ступеня з мечами.

Після завершення російсько-турецької війни Плеве продовжив службу в лавах Російської імператорської армії. Службу проходив на командних, штабних та викладацьких посадах. З 26 грудня 1890 року був командиром 12-го драгунського Маріупольського полку, з 27 січня 1893 року, будучи вже генерал-майором, Плеве був окружним генерал-квартирмейстером штабу Віленського військового округу.

23 червня 1895 року Плеве призначено начальником Миколаївського кавалерійського училища, в якому він пропрацював до 30 червня 1899 року. Після цієї посади став командиром 2-ї кавалерійської дивізії. 1 січня 1901 року Плеве підвищений у генерал-лейтенанти, а 20 листопада призначений на посаду начальника військового штабу війська Донського. 6 грудня 1907 Плеве був зведений у ранг генерала від кавалерії, так само як і Брусилов. Обидва вважали кавалерію сучасним і максимально ефективним способом ведення війни. 17 березня 1909 року Плеве було призначено командувачем військ Московського військового округу. Цю посаду обіймав п'ять років до початку війни, коли на фоні загострення військово-політичної обстановки в Європі на основі цього округу за рахунок масової мобілізації була створена 5-та армія, яку очолив Плеве.

Перша світова війна

[ред. | ред. код]

До складу його армії увійшли XXV, XIX, V і XVII армійські корпуси, а також 7-ма і Зведена кавалерійські, 1-ша Донська козача дивізії. Пізніше в армію увійшли 3-тя, 4-та і 5-та Донські козачі дивізії[2].

Незабаром, у серпні-вересні 1914 року 5-та армія Плеве взяла активну участь у Галицькій битві — одній з найбільших битв Першої світової війни, в результаті якої російські війська зайняли майже всю східну Галичину, Буковину і обложили Перемишль. В операції брали участь 3-тя, 4-та, 5-та, 8-ма, 9-та армії у складі російського Південно-Західного фронту (командувач фронтом — генерал Н. І. Іванов) та чотири австро-угорські армії (ерцгерцог Фрідріх, фельдмаршал Гетцендорф) і німецька група генерала Р. Войрша[3]. Підсумком Галицької операції, що закінчилася до середини вересня, став повний розгром 1-ї австро-угорської армії, а також відступ та значні втрати трьох інших армій Австро-Угорщини.

Наступним етапом блискучої кар'єри Плеве як талановитого воєначальника стала Лодзька битва. Не злякавшись загрози оточення своїх сил, Павло Адамович своєчасно відповів загрозою оточення лівого флангу німецьких військ: до 9 листопада 1914 року ударна група німецького генерала Шеффера-Бойделя, яка взяла в півкільце 2-гу армію російських імператорських військ, сама виявилася оточена силами Плеве. Попри прорахунки вищого російського командування, Лодзька операція завершилася перемогою росіян. Саме після цієї битви Павло Адамович заслужив у всій Російській армії славу експерта кризових ситуацій на полі битви, про якого згадували у найважчій оперативній обстановці.

14 січня 1915 року Плеве отримав під командування 12-ту армію, що формувалася на Ломжинському напрямку. У травні 1915 року управління армії було перекинуто на Ризько-Шавельський напрямок з опорними точками — Рига та Двінськ. Незабаром управління перейменували на 5-у армію, і 8 червня 1915 року Плеве призначений командувачем 5-ї армії. Брав участь у Мітавсько-Шавельській операції[4]. 6 грудня 1915 року він змінив генерала Рузського на посаді головнокомандувача арміями Північного фронту.

За станом здоров'я 10 лютого 1916 року Плеве був звільнений від командування, а 5 лютого 1916 року призначений членом Державної ради. 28 березня (10 квітня) 1916 року він помер у Москві. Похований на Московському міському Братському цвинтарі.

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
Виноски
Джерела
  1. ↑ а б Ressell J. F. III and Whitlock B. M. Pleve, Pavel Adamovic // World War I: A Student Encyclopedia/editor's Priscilla Mary Roberts and S. C. Tucker. — Santa Barbara, Calif.: ABC-CLIO, 2006. — Vol. II. — P. 1442. — 2454 p. — ISBN 978-1851-098-798.
  2. ↑ Плеве Павел Адамович
  3. ↑ Забытые имена. Генерал Плеве П. А.
  4. ↑ Митаво-Шавельская операция 1915 г. Ч. 1. В преддверии поединка двух армий

Посилання

[ред. | ред. код]

Література

[ред. | ред. код]
  • Залесский К. А. Плеве Павел Адамович // Первая мировая война. Биографический энциклопедический словарь. — М. : Вече, 2000. — С. 174—177. — 576 с., 16 с. ил. — (Военные тайны XX века). — 10 000 экз. — ISBN 5-7838-0627-7.
  • Олейников А. В. Плеве Павел Адамович // Полководцы Первой мировой. Павел Плеве, Алексей Брусилов, Дмитрий Щербачёв, Михаил Алексеев, Василий Гурко, Владимир Селивачёв / ред. Н. А. Копылов, сост. М. Ю. Мягков. — М.: ИД «Комсомольская правда», ИД «Российское военно-историческое общество», 2017. — Т. XIII. — С. 4—16. — 150 с. — (Великие полководцы России). — ISBN 5-04-049404-1.
  • Олейников А. В. Мастер кризисных ситуаций // Успешные генералы забытой войны. — илл.. — М.: Вече, 2014. — С. 12—139. — 320 с. — (Первая мировая 1914—1918). — 2000 экз. — ISBN 5-44-441746-4.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Плеве_Павло_Адамович&oldid=43026582