Галицька битва
Галицька битва | |||||||
---|---|---|---|---|---|---|---|
Східний фронт під час Першої світової війни | |||||||
![]() Східний фронт, вересень 1914 | |||||||
Координати: 49°51′00″ пн. ш. 24°01′00″ сх. д. / 49.850000000027776536626334° пн. ш. 24.016667000027780431992° сх. д. | |||||||
| |||||||
Сторони | |||||||
![]() |
![]() | ||||||
Командувачі | |||||||
![]()
|
![]()
| ||||||
Військові формування | |||||||
![]() |
![]()
| ||||||
Військові сили | |||||||
1,2 млн о/с | 950 тис. о/с | ||||||
Втрати | |||||||
225—250 тис. о/с:
|
420—450 тис. о/с:
|
|
Га́лицька би́тва — одна з найбільших битв Першої світової війни. У операції брали участь 3-тя, 4-та, 5-та, 8-ма, 9-та армії у складі російського Південно-Західного фронту (командувач фронтом — генерал Микола Іванов) і 4 австро-угорських армії (ерцгерцог Фрідріх, фельдмаршал Гетцендорф), а також німецька група генерала Р. Войрша.
Спочатку на правому фланзі, в районі дій 4-ї і 5-ї армій, ситуація склалася несприятлива для російських військ, і вони під натиском австрійської армії стали відходити від міст Красника і Томашова на північ. Лівофлангові армії: 3-тя під командуванням генерала Рузського (з району Дубна) і 8-ма під командуванням генерала Брусилова (з району Проскурова) — розгорнули успішний наступ в напрямку на Львів і Галич. На притоках Дністра — річках Золота Липа (13—15 серпня) і Гнила Липа (16—18 серпня) опір австрійських військ був подоланий, і вони стали відступати.
Комендант російської армії на фронті Гнилої Липи генерал Іванов зорієнтувався в дійсному становищі доволі пізно і тільки 17 серпня дав наказ своїм військам наздоганяти розбиті австрійські дивізії. Наступ відбувся великими силами: даремно пробував стримати російські полки 12-й австрійський корпус. Знову, як і над Гнилою Липою, розчарували угорські вояки. 19 серпня в одній угорській бригаді під Львовом вибухла серед гонведів така паніка, що цілий корпус мусив кинути фронт, подавшись у слід за угорцями, які ганебно покинули свій бойовий пост. З історії Українських Січових Стрільців відомо, що в тих днях паніки у Львові, коли вулицями міста втікали пішки, на возах та кінно угорці, проти росіян вирушили частини стрільців. Хоч погано озброєні, вони не злякалися і точно виконали наказ.
21 серпня російські війська зайняли Львів, а 22 серпня — Галич.
У висліді цієї битви російські війська оволоділи Східною Галичиною, Північною Буковиною та вийшли до карпатських перевалів. Там розгорілись тяжкі бої. Росіяни вступили до Львова, Чернівців. Під час битви австро-угорські війська втратили 400 тисяч осіб, з яких 100 тисяч були полонені. Тільки завдяки терміновій допомозі з боку Німецької імперії і перекиданню військ з інших фронтів Австро-Угорська імперія уникнула остаточного розгрому. Завоювання Галичини характеризувалося росіянами як завершення «справи великого князя Івана Калити».
Детальний опис битви[ред. | ред. код]
Підготовчі бої[ред. | ред. код]
2 серпня 1914 штаб Південно-Західного фронту віддав своїм арміям директиву про перехід 10-го серпня в рішучий наступ. 4-та армія від Любліна націлювалась на Перемишль, маючи завданням відрізати від Кракова австро-угорські армії; 5-та армія, сприяючи в цьому 4-й, виводилася з південної Холмщини на лінію Мостиська — Львів. Головні ж сили фронту — 3-тя і 8-ма армії кидалися на Львів (3-тя — по фронту Куликів — Миколаїв; 8-ма — по фронту Ходорів — Галич, перешкоджаючи противнику відійти за Дністер).
Росіяни зуміли розгорнути свою 8-му армію непомітно для противника. А 6 серпня 3-тя армія перейшла кордон. Генерал Рузський відразу ж стиснув свій фронт зі 120 верст до 75, вирішивши діяти одними лобовими ударами, не вдаючись до флангових маневрів. Ця стратегія ще більш віддаляла 3-тю армію від 5-ї. 8 серпня перейшли Збруч і корпуси 8-ї армії. Генерал Брусилов виділив зі складу свого XII корпусу Задністровський загін, що пішов з Бессарабії на Буковину, у складі Терської козацької дивізії та 2-ї бригади 12-ї піхотної дивізії, змінений потім 71-ю піхотною дивізією.
8 серпня 10-та кавалерійська дивізія графа Келлера розгромила 4-ту австро-угорську кавалерійську дивізію в кінному бою під Ярославіце. Поки 1-й Оренбурзький козацький полк рубав австрійську піхоту, 7 ескадронів новгородських драгунів і одеських уланів зійшлися фронтально з 8 австрійськими ескадронами. Результат бою повис на волосині, і граф Келлер кинув в атаку свій штаб і конвой, але підоспілі 2 ескадрони Інгерманландських гусарів з ротмістром Барбовічем вирішили справу ударом у фланг австрійським білим драгунам і захопленням всієї їх артилерії. У переслідуванні взяло участь ще 6 підоспілих ескадронів і сотень. Власне в кінному бою росіяни втратили 5 офіцерів і 110 нижніх чинів (здебільшого легко поранених), у австрійців вибуло до 350 убитими і пораненими важко і 400 полоненими і 8 гармат. Це найбільше кавалерійське зіткнення Світової війни. Але штаб 3-ї армії не зумів скористатися цим успіхом.
Поки армії Рузського і Брусилова зближувалися з 3-ю австро-угорською армією та групою Кьовеша, на півночі відбулися події виняткової важливості, відразу перемістивши туди центр ваги стратегії.
Сили сторін[ред. | ред. код]
У Російській та Німецької імперій чітко усвідомлювали, що якщо німці перевершують російську армію в військово-технічному відношенні, то австрійці, безумовно поступаються. Тому у ряду російських воєначальників існував план покінчити з Австро-Угорщиною до того, як німці зможуть прийти їм на допомогу.
Російська армія[ред. | ред. код]
- Південно-Західний фронт. Головнокомандувач генерал Н. І. Іванов. Начальник штабу генерал М. В. Алексєєв.
- 4-я армія. Командувач генерал А. Е. Зальца, з 26 серпня генерал А. Е. Еверт. Начальник штабу генерал А. Е. Гутор. 9½ піхотних і 4½ кінних дивізій, 152 батальйону, 155½ ескадрону і 582 знаряддя.
- 5-я армія. Командувач генерал П. А. Плеве. Начальник штабу армії генерал Е. К. Міллер. 11 піхотних і 5 кінних дивізій, 176 батальйонів, 158 ескадронів і 672 знаряддя.
- 3-тя армія. Командувач 3-й армією генерал Н. В. Рузський, з 1 (14) вересня генерал Радко-Дмитрієв. Начальник штабу армії генерал В. М. Драгомиров. 12 піхотних і 4 кінних дивізії, 192 батальйону, 140 ескадронів, 700 знарядь.
- 8-а армія Командувач генерал А. А. Брусилов. Начальник штабу генерал П. Н. Ломновскій. 10 піхотних і 5 кінних дивізій, 160 батальйонів, 153¼ ескадрону, 516 знарядь.
- 9-я армія (сформована вже під час битви). Командувач генерал П. А. Лечицьке.
Австро - Угорська армія[ред. | ред. код]
Головнокомандувач армією і флотом ерцгерцог Фрідріх. Начальник штабу генерал Конрад фон Гетцендорф.
- Група генерала Г. Куммера. 2½ ландш. дивізії; 1 кавалерійська дивізія.
- 1-я армія. Командувач Віктор Данкль. 9 піхотних дивізій; 4 ландш. бригади; 2 кавалерійських дивізії, 468 знарядь.
- 4-я армія. Командувач Ауффенберг. 9 піхотних дивізій; 2 кавалерійських дивізії, 438 знарядь.
- 3-тя армія. Командувач Брудерман. 12½ піхотних дивізій; 4 ландш. бригади; 4 кавалерійських дивізії, 644 знаряддя.
- 2-я армія (сформована вже під час битви на основі групи Кёвесса і частин 2-я армії, які прибувають з сербського фронту).
Плани сторін[ред. | ред. код]
План дій російського Південно-Західного фронту грунтувався на інформації про плани розгортання австрійської армії за 1909-1912 роки, отриманої російською розвідкою. За ним, основні сили австрійців повинні були бути розташовані на схід від річки Сан в районі Львова. Російське командування мало намір здійснити грандіозний охоплює маневр з метою оточення основних сил австрійців, наступаючи чотирма арміями з двох сторін на Львів.
Але, розкривши витік стратегічно важливої інформації, австро-угорське Верховне командування змінило план 1912 року і віднесло розгортання на 100 км на захід від - і тепер уже австрійські війська нависали над північним флангом Південно-Західного фронту, охоплюючи свого супротивника. На цьому фланзі австрійці попередили російських в розгортанні, створивши спільне перевагу в силах і засобах.
Австрійське командування передбачало головний удар завдати силами своїх 1-й і 4-ї армій між Віслою і Бугом в північному напрямку. 3-тя армія прикривала район Львова.
Втрати сторін[ред. | ред. код]
За російськими даними, в ході битви австро-угорські війська втратили до 300 000 чоловік убитими і пораненими, до 100 000 полоненими, 600 знарядь (400 знарядь стали трофеями російських) [1]. За опублікованими в 1923 році у Відні даними, втрати австро-угорських армій склали: 1-я армія - близько 90 000 чоловік, 2-я армія - близько 33 000 чоловік, 3-я армія - близько 109 000 чоловік, 4-а армія - близько 90 000 чоловік. Втрати російських доходили до 230 000 чоловік, з них 40 000 полонених, і 400 знарядь (94 знаряддя стали трофеями австрійців).
Галицька битва (1914), коротко кажучи, показала всі жахи війни нового типу. Після обстрілів артилерії люди отримували такі каліцтва, з якими раніше не стикалися польові хірурги. Жахлива доля солдатів призвела до початку пропагандистської кампанії в Росії зі збору коштів на гуманітарну допомогу. По всій країні відкривалися лазарети, де доглядали за новими інвалідами і покаліченими. Трохи пізніше царська сім'я розпорядилася відкрити в Зимовому палаці спеціальну лікарню, куди потрапляли поранені фронтовики, в тому числі і з Південно-Західного фронту.
Значення Галицької битви[ред. | ред. код]
Кровопролитна Галицька битва, підсумки якої стали зрозумілі вже після війни, показала повну нездатність австрійської армії до військових дій. Це пояснювалося технічної відсталістю, поганою інфраструктурою і неправильними розрахунками генерального штабу. Військо роз'їдає зсередини через національних протиріч. Справа в тому, що в армії перебували не тільки австрійці і угорці, а й представники слов'янських народів. Це були чехи, словаки, хорвати. Багато з них були налаштовані критично до монархії Габсбургів, вважаючи свої рідні землі окупованими. Тому в австрійській армії були часті випадки дезертирства і переходу на бік Росії. Слов'яни сподівалися, що цар не тільки розіб'є Габсбургів, а й дарує свободу їх власним країнам.
Звичайно, така точка зору не була загальною. І серед чехів було багато роялістів, вірно боролися з Антантою до самого кінця. Крім того, Галицька битва, коротко кажучи, проходила в умовах, коли війна ще тільки почалася, і економічна криза ще не встиг вдарити по добробуту країн, що воювали.
Реакція Німеччини і Росії[ред. | ред. код]
Нездатність австрійців протистояти Росії призвела до того, що німцям довелося допомагати своєму південному сусідові. З Західного фронту, де війна набула позиційного характеру, Німеччина почала перекидати свої дивізії. Такі заходи стали регулярними і тривали до самого підписання миру з Радянським урядом.
У Росії намітився патріотичне піднесення, чому в чималому ступені сприяла Галицька битва. Рік війни всі суспільні сили підтримували царську владу. Коли фронт зупинився, а в країні почалася економічна криза, жителі імперії кардинально змінили свою думку про всю кампанії.
Історична пам'ять[ред. | ред. код]
Перший великий успіх російської імперської зброї в програній зрештою війні був свого часу надзвичайно популярним (статті в пресі, картини М. Самокиша, особливі нагороди для командувачів тощо). Згодом мажорна тональність змінилася мінорною – кращим пам’ятником загиблим став популярний романс невідомого автора «Брала русская бригада галицийские поля…». Дещо призабута сьогодні в Україні і навіть у Росії подія (у Росії помітна певна актуалізація пам’яті під гаслом боротьби з «галицьким українофільством»).
Література[ред. | ред. код]
- Перед 25 роками. Наслідки погрому австрійської армії над Гнилою Липою. // Діло. — Львів, 1939. — 31 серпня.
- Карпинець І. Воєнні операції на західноукраїнських землях в першому році війни. // Галичина: Військова історія 1914—1921 років. — Львів, 2005. — С. 52-60.
- Науменко К. Є. Галицька битва 1914 // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2004. — Т. 2 : Г — Д. — С. 27. — 518 с. : іл. — ISBN 966-00-0405-2.
- Рибалка І. К. Історія Української РСР. Дорадянський період. — К. : Вища школа, 1978. — С. 542.
- Городоцька битва // Львівська газета.
Посилання[ред. | ред. код]
![]() |
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Галицька битва |
![]() |
Це незавершена стаття про битву. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її. |
|
- Галицька битва
- Битви Першої світової війни
- Битви Росії в Першій світовій війні
- Битви Німеччини у Першій світовій війні
- Битви Австро-Угорщини
- Австро-Угорщина в Першій світовій війні
- Польща в Першій світовій війні
- Україна в Першій світовій війні
- Битви в Польщі
- Битви в Івано-Франківській області
- Битви у Волинській області
- Битви в Львівській області
- Історія Люблінського воєводства
- Історія Малопольського воєводства
- Історія Підкарпатського воєводства
- Битви 1914
- 1914 в Україні
- Серпень 1914
- Вересень 1914