Галицька битва

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Галицька битва
Східний фронт під час Першої світової війни
EasternFront1914a.jpg
Східний фронт, вересень 1914
Координати: 49°51′00″ пн. ш. 24°01′00″ сх. д. / 49.850000000027776536626334° пн. ш. 24.016667000027780431992° сх. д. / 49.850000000027776536626334; 24.016667000027780431992
Дата: 23 серпня — 11 вересня 1914
Місце: Галичина (нині Україна)
Результат: Перемога російської армії
Сторони
Flag of Russia.svg Російська імперія Австро-Угорщина Австро-Угорщина
Командувачі
Російська імперія Микола Іванов

Російська імперія Антон Зальца[en]
Російська імперія Олексій Еверт[en]
Російська імперія Павло Плеве[en]
Російська імперія Микола Рузский[en]
Російська імперія Олексій Брусилов

Австро-Угорщина Герцог Фрідріх

Австро-Угорщина Конрад фон Гетцендорф
Австро-Угорщина Віктор Данкль[en]
Австро-Угорщина Моріц фон Ауффенберг
Австро-Угорщина Рудольф Брудерманн[en]
Австро-Угорщина Едуард фон Бем
Австро-Угорщина Герман фон Кевесс[en]
Австро-Угорщина Генріх Куммер фон Фалькенфельд

Військові формування
Російська імперія Південно-Західний фронт Австро-Угорщина 1-ша армія

Австро-Угорщина 3-тя армія
Австро-Угорщина 4-та армія
Австро-Угорщина Група армій Кевесса
Австро-Угорщина Група армій Куммера

Військові сили
1,2 млн о/с 950 тис. о/с
Втрати
225—250 тис. о/с:
  • 40 тис. захоплених в полон
420—450 тис. о/с:
  • 100 тис. вбитих
  • 220 тис. поранених
  • 100—130 тис. захоплених в полон

Га́лицька би́тва — одна з найбільших битв Першої світової війни. У операції брали участь 3-тя, 4-та, 5-та, 8-ма, 9-та армії у складі російського Південно-Західного фронту (командувач фронтом — генерал Микола Іванов) і 4 австро-угорських армії (ерцгерцог Фрідріх, фельдмаршал Гетцендорф), а також німецька група генерала Р. Войрша.

Спочатку на правому фланзі, в районі дій 4-ї і 5-ї армій, ситуація склалася несприятлива для російських військ, і вони під натиском австрійської армії стали відходити від міст Красника і Томашова на північ. Лівофлангові армії: 3-тя під командуванням генерала Рузського (з району Дубна) і 8-ма під командуванням генерала Брусилова (з району Проскурова) — розгорнули успішний наступ в напрямку на Львів і Галич. На притоках Дністра — річках Золота Липа (13—15 серпня) і Гнила Липа (16—18 серпня) опір австрійських військ був подоланий, і вони стали відступати.

Комендант російської армії на фронті Гнилої Липи генерал Іванов зорієнтувався в дійсному становищі доволі пізно і тільки 17 серпня дав наказ своїм військам наздоганяти розбиті австрійські дивізії. Наступ відбувся великими силами: даремно пробував стримати російські полки 12-й австрійський корпус. Знову, як і над Гнилою Липою, розчарували угорські вояки. 19 серпня в одній угорській бригаді під Львовом вибухла серед гонведів така паніка, що цілий корпус мусив кинути фронт, подавшись у слід за угорцями, які ганебно покинули свій бойовий пост. З історії Українських Січових Стрільців відомо, що в тих днях паніки у Львові, коли вулицями міста втікали пішки, на возах та кінно угорці, проти росіян вирушили частини стрільців. Хоч погано озброєні, вони не злякалися і точно виконали наказ.

21 серпня російські війська зайняли Львів, а 22 серпня — Галич.

У висліді цієї битви російські війська оволоділи Східною Галичиною, Північною Буковиною та вийшли до карпатських перевалів. Там розгорілись тяжкі бої. Росіяни вступили до Львова, Чернівців. Під час битви австро-угорські війська втратили 400 тисяч осіб, з яких 100 тисяч були полонені. Тільки завдяки терміновій допомозі з боку Німецької імперії і перекиданню військ з інших фронтів Австро-Угорська імперія уникнула остаточного розгрому. Завоювання Галичини характеризувалося росіянами як завершення «справи великого князя Івана Калити».

Детальний опис битви[ред. | ред. код]

Підготовчі бої[ред. | ред. код]

Битва на річках Золота Липа і Гнила Липа в період з 23 серпня по 2 вересня.

2 серпня 1914 штаб Південно-Західного фронту віддав своїм арміям директиву про перехід 10-го серпня в рішучий наступ. 4-та армія від Любліна націлювалась на Перемишль, маючи завданням відрізати від Кракова австро-угорські армії; 5-та армія, сприяючи в цьому 4-й, виводилася з південної Холмщини на лінію Мостиська — Львів. Головні ж сили фронту — 3-тя і 8-ма армії кидалися на Львів (3-тя — по фронту Куликів — Миколаїв; 8-ма — по фронту Ходорів — Галич, перешкоджаючи противнику відійти за Дністер).

Росіяни зуміли розгорнути свою 8-му армію непомітно для противника. А 6 серпня 3-тя армія перейшла кордон. Генерал Рузський відразу ж стиснув свій фронт зі 120 верст до 75, вирішивши діяти одними лобовими ударами, не вдаючись до флангових маневрів. Ця стратегія ще більш віддаляла 3-тю армію від 5-ї. 8 серпня перейшли Збруч і корпуси 8-ї армії. Генерал Брусилов виділив зі складу свого XII корпусу Задністровський загін, що пішов з Бессарабії на Буковину, у складі Терської козацької дивізії та 2-ї бригади 12-ї піхотної дивізії, змінений потім 71-ю піхотною дивізією.

8 серпня 10-та кавалерійська дивізія графа Келлера розгромила 4-ту австро-угорську кавалерійську дивізію в кінному бою під Ярославіце. Поки 1-й Оренбурзький козацький полк рубав австрійську піхоту, 7 ескадронів новгородських драгунів і одеських уланів зійшлися фронтально з 8 австрійськими ескадронами. Результат бою повис на волосині, і граф Келлер кинув в атаку свій штаб і конвой, але підоспілі 2 ескадрони Інгерманландських гусарів з ротмістром Барбовічем вирішили справу ударом у фланг австрійським білим драгунам і захопленням всієї їх артилерії. У переслідуванні взяло участь ще 6 підоспілих ескадронів і сотень. Власне в кінному бою росіяни втратили 5 офіцерів і 110 нижніх чинів (здебільшого легко поранених), у австрійців вибуло до 350 убитими і пораненими важко і 400 полоненими і 8 гармат. Це найбільше кавалерійське зіткнення Світової війни. Але штаб 3-ї армії не зумів скористатися цим успіхом.

Поки армії Рузського і Брусилова зближувалися з 3-ю австро-угорською армією та групою Кьовеша, на півночі відбулися події виняткової важливості, відразу перемістивши туди центр ваги стратегії.

Сили сторін[ред. | ред. код]

У Російській та Німецької імперій чітко усвідомлювали, що якщо німці перевершують російську армію в військово-технічному відношенні, то австрійці, безумовно поступаються. Тому у ряду російських воєначальників існував план покінчити з Австро-Угорщиною до того, як німці зможуть прийти їм на допомогу.

Російська армія[ред. | ред. код]

  • Південно-Західний фронт. Головнокомандувач генерал Н. І. Іванов. Начальник штабу генерал М. В. Алексєєв.
  • 4-я армія. Командувач генерал А. Е. Зальца, з 26 серпня генерал А. Е. Еверт. Начальник штабу генерал А. Е. Гутор. 9½ піхотних і 4½ кінних дивізій, 152 батальйону, 155½ ескадрону і 582 знаряддя.
  • 5-я армія. Командувач генерал П. А. Плеве. Начальник штабу армії генерал Е. К. Міллер. 11 піхотних і 5 кінних дивізій, 176 батальйонів, 158 ескадронів і 672 знаряддя.
  • 3-тя армія. Командувач 3-й армією генерал Н. В. Рузський, з 1 (14) вересня генерал Радко-Дмитрієв. Начальник штабу армії генерал В. М. Драгомиров. 12 піхотних і 4 кінних дивізії, 192 батальйону, 140 ескадронів, 700 знарядь.
  • 8-а армія Командувач генерал А. А. Брусилов. Начальник штабу генерал П. Н. Ломновскій. 10 піхотних і 5 кінних дивізій, 160 батальйонів, 153¼ ескадрону, 516 знарядь.
  • 9-я армія (сформована вже під час битви). Командувач генерал П. А. Лечицьке.

Австро - Угорська армія[ред. | ред. код]

Головнокомандувач армією і флотом ерцгерцог Фрідріх. Начальник штабу генерал Конрад фон Гетцендорф.

  • Група генерала Г. Куммера. 2½ ландш. дивізії; 1 кавалерійська дивізія.
  • 1-я армія. Командувач Віктор Данкль. 9 піхотних дивізій; 4 ландш. бригади; 2 кавалерійських дивізії, 468 знарядь.
  • 4-я армія. Командувач Ауффенберг. 9 піхотних дивізій; 2 кавалерійських дивізії, 438 знарядь.
  • 3-тя армія. Командувач Брудерман. 12½ піхотних дивізій; 4 ландш. бригади; 4 кавалерійських дивізії, 644 знаряддя.
  • 2-я армія (сформована вже під час битви на основі групи Кёвесса і частин 2-я армії, які прибувають з сербського фронту).

Плани сторін[ред. | ред. код]

План дій російського Південно-Західного фронту грунтувався на інформації про плани розгортання австрійської армії за 1909-1912 роки, отриманої російською розвідкою. За ним, основні сили австрійців повинні були бути розташовані на схід від річки Сан в районі Львова. Російське командування мало намір здійснити грандіозний охоплює маневр з метою оточення основних сил австрійців, наступаючи чотирма арміями з двох сторін на Львів.

Але, розкривши витік стратегічно важливої ​​інформації, австро-угорське Верховне командування змінило план 1912 року і віднесло розгортання на 100 км на захід від - і тепер уже австрійські війська нависали над північним флангом Південно-Західного фронту, охоплюючи свого супротивника. На цьому фланзі австрійці попередили російських в розгортанні, створивши спільне перевагу в силах і засобах.

Австрійське командування передбачало головний удар завдати силами своїх 1-й і 4-ї армій між Віслою і Бугом в північному напрямку. 3-тя армія прикривала район Львова.

Втрати сторін[ред. | ред. код]

За російськими даними, в ході битви австро-угорські війська втратили до 300 000 чоловік убитими і пораненими, до 100 000 полоненими, 600 знарядь (400 знарядь стали трофеями російських) [1]. За опублікованими в 1923 році у Відні даними, втрати австро-угорських армій склали: 1-я армія - близько 90 000 чоловік, 2-я армія - близько 33 000 чоловік, 3-я армія - близько 109 000 чоловік, 4-а армія - близько 90 000 чоловік. Втрати російських доходили до 230 000 чоловік, з них 40 000 полонених, і 400 знарядь (94 знаряддя стали трофеями австрійців).

Галицька битва (1914), коротко кажучи, показала всі жахи війни нового типу. Після обстрілів артилерії люди отримували такі каліцтва, з якими раніше не стикалися польові хірурги. Жахлива доля солдатів призвела до початку пропагандистської кампанії в Росії зі збору коштів на гуманітарну допомогу. По всій країні відкривалися лазарети, де доглядали за новими інвалідами і покаліченими. Трохи пізніше царська сім'я розпорядилася відкрити в Зимовому палаці спеціальну лікарню, куди потрапляли поранені фронтовики, в тому числі і з Південно-Західного фронту.

Значення Галицької битви[ред. | ред. код]

Кровопролитна Галицька битва, підсумки якої стали зрозумілі вже після війни, показала повну нездатність австрійської армії до військових дій. Це пояснювалося технічної відсталістю, поганою інфраструктурою і неправильними розрахунками генерального штабу. Військо роз'їдає зсередини через національних протиріч. Справа в тому, що в армії перебували не тільки австрійці і угорці, а й представники слов'янських народів. Це були чехи, словаки, хорвати. Багато з них були налаштовані критично до монархії Габсбургів, вважаючи свої рідні землі окупованими. Тому в австрійській армії були часті випадки дезертирства і переходу на бік Росії. Слов'яни сподівалися, що цар не тільки розіб'є Габсбургів, а й дарує свободу їх власним країнам.

Звичайно, така точка зору не була загальною. І серед чехів було багато роялістів, вірно боролися з Антантою до самого кінця. Крім того, Галицька битва, коротко кажучи, проходила в умовах, коли війна ще тільки почалася, і економічна криза ще не встиг вдарити по добробуту країн, що воювали.

Реакція Німеччини і Росії[ред. | ред. код]

Нездатність австрійців протистояти Росії призвела до того, що німцям довелося допомагати своєму південному сусідові. З Західного фронту, де війна набула позиційного характеру, Німеччина почала перекидати свої дивізії. Такі заходи стали регулярними і тривали до самого підписання миру з Радянським урядом.

У Росії намітився патріотичне піднесення, чому в чималому ступені сприяла Галицька битва. Рік війни всі суспільні сили підтримували царську владу. Коли фронт зупинився, а в країні почалася економічна криза, жителі імперії кардинально змінили свою думку про всю кампанії.

Історична пам'ять[ред. | ред. код]

Перший великий успіх російської імперської зброї в програній зрештою війні був свого часу надзвичайно популярним (статті в пресі, картини М. Самокиша, особливі нагороди для командувачів тощо). Згодом мажорна тональність змінилася мінорною – кращим пам’ятником загиблим став популярний романс невідомого автора «Брала русская бригада галицийские поля…». Дещо призабута сьогодні в Україні і навіть у Росії подія (у Росії помітна певна актуалізація пам’яті під гаслом боротьби з «галицьким українофільством»).

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]