Пнів

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
село Пнів
Країна Україна Україна
Область Івано-Франківська область
Район/міськрада Надвірнянський район
Рада/громада Пнівська сільська рада
Код КОАТУУ 2624085601
Основні дані
Засноване 1482
Населення 4620
Площа 25.36 км²
Густота населення 182.18 осіб/км²
Поштовий індекс 78431
Телефонний код +380 3475
Географічні дані
Географічні координати 48°36′38″ пн. ш. 24°31′44″ сх. д. / 48.61056° пн. ш. 24.52889° сх. д. / 48.61056; 24.52889Координати: 48°36′38″ пн. ш. 24°31′44″ сх. д. / 48.61056° пн. ш. 24.52889° сх. д. / 48.61056; 24.52889
Водойми Бистриця
Місцева влада
Адреса ради вул.Українських Січових Стрільців, с.Пнів, Надвірнянський р-н, Івано-Франківська обл., 78431 , тел. 67-1-02
Карта
Пнів is located in Україна
Пнів
Пнів
Пнів is located in Івано-Франківська область
Пнів
Пнів

Пнів — село Надвірнянського району Івано-Франківської області. За площею та кількістю населення Пнів є одним із найбільших сіл району.

Розташування[ред.ред. код]

Село, центр сільської Ради, розташоване вздовж шосе Надвірна — Бистриця, за 2 км від районного центру. З північного заходу село омиває річка Бистриця Надвірнянська. До складу сільради входять села Білозорина, Мозолівка.

Через Пнів проходять газопроводи Битків — Надвірна, Битків — Чернівці, нафтопровід та високовольтна лінія.

Вперше згадується Пнів в історичних джерелах 1482 року.

Топоніміка[ред.ред. код]

Назва села пов'язана з тим, що поселення виникло на місці, де було вирубано ліс в результаті загарбання Галицької Русі в середині ХІV століття, тобто на «пнях». Це місце отримало назву «Пнів'я». Польський король щедро роздавав ці землі шляхті.

Інформація, про походження назви села Пнів подається за часописом «Сварог» № 25.

Село славиться не тільки своєю співочою назвою, але й своїм Пнівським замком, який розташований недалеко від м. Надвірна, навпроти Страгори (гори Стрибога)...

Щодо назви села то одні «знавці» стверджують, що на території села був ліс, який вирубали, його пні було викорчувано, і на їхньому місці з’явилося поселення. Звідси й назва — «Пнів».

Інші вважають, що під час так званої татаро-монгольської навали, коли завойовники зайшли в ліс, який нібито ріс на території села, був завчасно підпиляний, а коли зайшли завойовники, то їх було знищено звалюванням дерев. Після цього пні дерев були викорчувані, а на їхньому місці утворилося поселення, яке назвали «Пнів».

Такі нісенітниці не заслуговують на увагу, бо від старожилів нам відомо, шо село було в значній частині засаджене садами й дубами, і на його території не росли ні смереки, ні ялини, ні сосни. Деякі місцини села досі називаються «Гаї», «Сади», «Гаївки». Зрозуміло, якщо б на цій території росли смереки та ялини, то аж ніяк частина території села не могла б називатися «Гаєм» чи «Садом»...

Третя версія походження назви села, була більш реальною. У давнину наші Пращури казали: «йду до пнів», тобто «йду до бджіл» до вуликів, що знаходилися в пнях дуба.

Однак і така версія виявилася хибною. Читаючи дослідження Володимира Шаяна, стає зрозуміло, що в назви села має інше тлумачення. Беручи до уваги інформацію, подану в часописі «Сварог», у працях Володимира Шаяна щодо української мови, то вони спонукають до зібрання всіх фольклорних «пазлів», слів стародавньої української мови із врахуванням мови санскриту.

Слід наголосити, що Леся Українка у своїй праці «Стародавня історія східних народів» пише: «Коли європейці розійшлися по цілому світі, вони пізнали багато чужих мов, живих і мертвих. Порівнюючи ті мови одну з другою, учені побачили, що багато єсть дуже похожих між собою, і ті мови, які похожі між собою, вони назвали «сім'ями людських мов.

Отже, є на світі сім’ї народів, так само єсть і «сім’ї людських мов».

Сливе, завжди народи одної раси мають мови одної сім’ї. Учені довідалися, що всі теперішні головні народи європейські, так само як і давні індуси, перси, греки та римляни, всі вони народи одної раси арійської, а мови їхні теж належать до одної сім’ї. Найдавніша зо всіх їх мова — се мова давніх арійців, або, як її звуть, мова «санскритська», і до неї подібні всі мови європейські, одні більше, другі менше, котрі давніші, ті більше схожі з нею. Тією мовою санскритською написана Рігведа, збірник гімнів (святих пісень) індійських. Народ, шо співав тії гімни, зветься арійцями («агуа»)».

Щоб краще зрозуміти назву села «Пнів», слід звернувся до поезії Маркіяна (Руслана) Шашкевича. У своїх поезіях, а особливо у вірші «Згадка» Маркіян Шашкевич показує нам стародавнє, санскритське, слово пінє (оруд. відм. — ш- ньом) — спів (співом):

«... Гай  ся на  честь  гарной Лади 

 Піньом  дівиць розлягав,

 Мир в  подяці  для Коляди

 Веселячись, снопи  клав»…

У своїй поезії Маркіян Шашкевич неодноразово застосовує слово «пінє», що в буквальному розумінні тлумачиться, як «спів», «співом».

Зрештою, зупинитися на висловах, як наші старші односельці висловлюють назву села «Пнівє», «Пнівю», «Пнівєм»...

Зрозуміло, що в процесі християнізації разом з іншими втратами було змінено й назву села: «Пінє» було замінено на «Пніє», а згодом на «Пнів».

Отже, маємо чудову стародавню, санскритську, назву свого села «Пінє», що в буквальному розумінні означає «Спів», який розлягався, йшов луною. А там, де були священні гаї, там завжди лунав пташиний спів і спів людей, що славили Богів.

На сьогоднішній день, вже забувається, але все ж таки, ще знаємо, що жителі того чи іншого села, а вірніше Родини сіл в Україні, мали свої назви, наприклад, за нашими односільчанами, Родинами в селі, або просто сказати, «Пнівцаками» зберіглась назва «ножики», за мешканцями Надвірної «фльикі», за мешканцями Назавізова «когути», і т. д. …

Зрозуміло, що для того, щоб тих чи інших громадян, того чи іншого села, називати тими чи іншими, а нині вже традиційними назвами потрібна була першопричина, яка спонукала називати, всіх тих чи інших жителів села (Родів у селі) відповідною «назвою»…

Адже, така назва, передавалась з покоління в покоління, правда під плином часу інтерпретація  походження назви змінювалась, або взагалі забувалась…  

Отже, чому за нашими односельчанами зберіглась назва «ножики»  ?  

Слід знати, що всі старші чоловіки, нашого села «Пінє» носили ножі. Із розповідей наших старожилів знаємо, що у ХІХ та на початку ХХ століття наші предки носили ніж на паску (пасок - смушка з шкіри, якою підперізують одяг по талії).

Із розповіді моєї, Марії Бойко (Бойчук) (вулична прізвисько чи кличка «Горманиха») вбачається, що ніж припнений до паска був головним атрибутом до одягу ґаздів. Зрештою це була не скільки, традиція, як обов’язок у догляді за Садами, Гаями та у їх захисті. Це була відданість своєму краю, яка спонукала бути постійно на сторожі природи та єдності громади...

Світовид БОЙЧУК

Історія[ред.ред. код]

Згадується 18 листопада 1454 року в книгах галицького суду [1].

У податковому реєстрі 1515 року в селі документується 3 лани (близько 75 га), 1 лан орендував Іванко[2].

На початку XV ст. Пнів належав шляхтичеві Іванові з Цуцилова. Але пізніше з невідомих причин він продав половину свого маєтку в Пневі Павлу Куропатві.

В другій половині XVI ст. тут збудовано Пнівський замок. Відомі напади селян на замок у 1621 та в 1648 pp., коли ним оволоділи повстанці Семена Височана. Руїни замку збереглися до наших днів.

Із інформаційних джерел, що подають «історікі», знаємо, що «Пнівський замок,  «…збудували  в другій половині XVI доби дідичі волоського походження Куропатви, які ще в другій половині XIV ст. дістали ці землі за військову службу від намісника Галичини Владислава Опольського

Ці ж «історікі» вказують, що остаточної форми Пнівський замок набув у XVII сторіччі. Також зазначено, що Пнівська фортеця розміщена на пагорбі, «…який, певно, колись був правим берегом Чорної Бистрицi (так називали в давнину Бистрицю Надвiрнянську на вiдмiну від Золотої, нині Солотвинської)». http://postup.brama.com/usual.php?what=21216.

Для зручності мислення та вираховування в подальшому кількості років, нагадуємо, що до XIV століття відносяться 1300-1390 роки.

Для оперативного переконання, можемо подивитись інформацію поміщену у «Вікіпедії», в якій вказано, що «Після смерті в 1370 році польського короля Казимира III Великого владу у Польщі зосередив у своїх руках угорський король Лайош I Великий (відоміший в історіографії, як Людвік I Угорський). Останній у 1372 році передав владу над Галичиною своєму наміснику — сілезькому князю Владиславу Опольському (обіймав посаду у 1372–1379 та 1385–1387 роках). (https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D0%BB%D0%B0%D0%B4%D0%B8%D1%81%D0%BB%D0%B0%D0%B2_%D0%9E%D0%BF%D0%BE%D0%BB%D1%8C%D1%87%D0%B8%D0%BA)

Бачимо, що у XIV столітті дідичів волоського «поxодження» Куропатви, ще  – не було.

Звідки взялись ці Куропатви ? Із інформації поміщеної у тій же «Вікіпедії» (https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D1%83%D1%80%D0%BE%D0%BF%D0%B0%D1%82%D0%B2%D0%B8), вбачається, що «Ян з Ланцухова Куропатва (†1462) — 1424 року появився у джерелах як придворний та прихильник Софії Гольшанської…».

До XV століття відносяться 1400-1490 роки.

Отже, Куропатва міг отримати Пнівські землі тільки в другій половині XV століття, тобто в той час коли, сілезького князя Владислава Опольського вже - не було.

Перша датована згадка про Пнівський замок відноситься до 1482 року, тобто фортеця згадується в кінці  XV століття.

Але нас переконують, що Пнівський замок збудовано в другiй половинi XVI століття, а XVI століття – це 1500-1590 роки.

То де ж логіка…?

«…існує теза про те, що окремі споруди були побудовані в 90-х роках 15 століття). http://ukraine.kingdom.kiev.ua/region/08/pniv.php

Про які споруди йдеться, і хто їх будував…?

Слід сказати, що Пнівський замок, у ХІ столітті вже був збудований...

Сучасність[ред.ред. код]

  • 30 червня 2010 року обвалилася частина вежі Пнівського замку.
  • 18 - 19 серпня 2012 року на території Пнівського замку відбувся етно-фестиваль " Дженджур фист".
  • 24 серпня 2012 року біля будинку культури відбулись урочистості з нагоди 530 - річчя з дня першої документальної згадки села.
  • 11 жовтня 2013 року в селі Пнів відкрили просто неба музей нафтопромислів Галичини[3].

Соціальна сфера[ред.ред. код]

У селі є загальноосвітня школа I–III ступенів, дитячий садок «Дюймовочка», будинок культури, бібліотека, фельдшерсько-акушерський пункт, ощадкаса. Село газифіковане, має часткове вуличне освітлення.

На території села зареєстрована греко-католицька церква «Непорочного Зачаття Діви Марії», адміністратор храму - отець Микола Костик, сотрудник - о. Ярослав Онуфрак.

Відомі люди[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Akta grodzkie i ziemskie, T.12, s.239, №2759а (лат.)
  2. Zródla dziejowe. Tom XVIII. Polska XVI wieku pod względem geograficzno-statystycznym. Cz. I. Ziemie ruskie. Ruś Czerwona. s. 169 – Warszawa: Sklad główny u Gerberta I Wolfa, 1902. - 252 s.
  3. Івано-Франківська ОДТРК
  4. Чорновол І. 199 депутатів Галицького Сейму // Серія «Львівська сотня». — Львів : Тріада плюс, 2010. — 228 с., іл. — С. 148.
  5. Литвин М. Р., Науменко К. Є. Історія ЗУНР. — Львів : Інститут українознавства НАНУ; видавнича фірма «Олір», 1995. — 368 с., іл. — ISBN 5-7707-7867-9.
  6. Павлишин Олег. Організація цивільної влади ЗУНР у повітах ГАЛИЧИНИ (листопад — грудень 1918 року).

Література[ред.ред. код]

  • Чорновол І. 199 депутатів Галицького Сейму // Серія «Львівська сотня». — Львів : «Тріада плюс», 2010. — 228 с., іл.

Джерела[ред.ред. код]