Людовик Угорський

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Людовик Угорський
Людовик I Великий

I. Lajos magyar király
Dei gracia Ungarie, Polonie, Dalmacie, Chrovacie, Ravie, Serviae, Gallicie, Lodomerie, Comanie, Bulgarieque rex, princeps Salernitanus et Honoris montis sancti Angeli dominus
Ludwik Wegierski.jpg
Король Угорщини
Король Польщі
Король Галичини та Володимирії
Правління 1342-1382
Коронація 1342
Попередник Карл І Роберт
Наступник Марія I Угорська
Інші титули Король Хорватії
Король Польщі
Король Русі
Біографічні дані
Імена Лайош
Релігія християнство
Народження 5 березня 1326(1326-03-05)
Вишеград
Смерть 10 вересня 1382(1382-09-10) (56 років)
Трнава
Поховання Кафедральний Собор Святого Стефана, Секешфегервар, Угорщина
Дружина Марія Люксембургська
Другий шлюб Єлизавета Боснійська
Діти Катерина, Марія, Ядвіга
Династія Анжу
Батько Карл І Роберт
Мати Єлизавета Локетек
Нагороди
Blason Louis Ier de Hongrie.svg
CMNS: Медіафайли на Вікісховищі

Людо́вик Уго́рський[1] (Людвик Угорський, пол. Ludwik Węgierski) або Людо́вик I Вели́кий[2] (Лайош І Великий, угор. I. (Nagy) Lajos; 5 березня 1326 — 10 вересня 1382) — угорський король з 1342 року, польський король з 1370 року, титулярний «король Галичини та Володимирії» («Король Русі»). Син Карла I Роберта та Єлизавети Локетек (сестри Казимира ІІІ). Представник Анжуйської династії Капетингів.

Життєпис[ред.ред. код]

1338 року внаслідок Вишеградського договору, укладеного між батьком Людовика Карлом I Робертом та польським королем Казимиром ІІІ, він став потенційним спадкоємцем Казимира (на випадок, якщо б у того не було синів)[3].

Вів войовничу зовнішню політику за висунення Угорщини на провідні позиції у Європі. В 40—50-х роках XIV століття брав участь у династичних претензіях на землі Королівства Русі. Посилював свою владу та вплив, як в середині країни, так і за її межами, за допомогою дрібного лицарства, яке об'єднувалось в (заснований його батьком) Орден Святого Георгія.

1350 року уклав угоду зі своїм вуєм, Королем Казимиром (підтвердження Вишеградського договору 1338 року[4]). Згідно із цієї угодою Угорщина «відступала свої спадкові права» на Королівство Русі пожиттєво Казимиру, а після його смерті (якщо у нього не буде синів) усі землі Держави Казимира переходять до Людовика І (небожа Казимира), у випадку наявності в Казимира синів, король Угорщини мав виплатити їм зазначену суму і повернути королівство Русі під своє управління.

Оскільки у Казимира не було дітей, то після смерті Казимира його небіж Людовик І успадкував усі землі Держави Казимира (в тому числі і Королівство Руське)[5]. Кароль Шайноха стверджував, що мав протевтонські симпатії, як і П'ясти над Віслою.[6]

У 1372 року передав владу над Галичиною своєму наміснику — князю сілезькому Владиславу Опольчику (правив до 1378). У 13761378 роках вів вперту боротьбу з Великим князівством Литовським за династичні права на Західну Волинь.

У грудні 1378 року видав у Вишеграді грамоту, якою постановив взяти від Владислава Опольського «землю нашу Руську з усіма її правами, землями й приналежностями в володіння своє, своїх дітей і сьвятої корони нашої».[7]

Після смерті Людовика польський престол посіла його дочка Ядвіга I, а Королівство Руське перейшло до доньки Марії І. Після нього всі королі Угорщини до ХХ ст. титулувались королями Галичини та Володимирії на відміну від королів Польщі, що титулувались панами, володарями, великими князями Русі.

Оцінка правління[ред.ред. код]

В Угорщині Людовик отримав прізвисько «Великий» і вважається одним з найвизначніших правителів цієї країни. Внутрішня політика призвела до зрівняння прав угорських магнатів і шляхти. Він також заснував Університет Печ. У Польщі Людовик ніколи не користувався дуже великою популярністю, хоча період його правління сприяв розвитку торгівлі і перешкодив розпаду королівства.

Внутрішня політика стосовно Королівства Русі[ред.ред. код]

Діти[ред.ред. код]

  1. Марія (13651366)
  2. Катерина (13701378)
  3. Марія (13711395)
  4. Ядвіга (13721399)

Примітки[ред.ред. код]

  1. Ім'я як польського короля
    Полонська-Василенко Н. Галицько-Волинська держава XIII—XIV ст. // Енциклопедія українознавства. Загальна частина. — Мюнхен, Нью-Йорк, 1949. — Т. 2. — С. 430.
  2. Ім'я як угорського короля
    Книш Я. Б. Белзьке князівство // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2003­—2013. — ISBN 966-00-0632-2.
  3. Галицько-Волинська держава. Вишеградський договір
  4. Городиський Л., Зінчишин І. Мандрівка по Теребовлі і Теребовлянщині: Історичний нарис-путівник. — Львів&nbsp: Каменяр, 1998. — 294 с., іл. — С. 44. — ISBN 966-7255-01-8.
  5. Помилка цитування: Неправильний виклик <ref>: для виносок з4 не вказаний текст
  6. Jadwiga a Jagiełło, 13741413. — т. 1. — S. III. (пол.)
  7. Грушевський М. Історія України-Руси. — Т. IV. — С. 112.

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Попередник
Карл I Роберт
Croatia CoA 1990.svg Король Хорватії
1342-1382
Croatia CoA 1990.svg Наступник
Марія Угорська
Попередник
Карл I Роберт
Blason louis II de Hongrie.svg Король Угорщини
1342-1382
Blason louis II de Hongrie.svg Наступник
Марія Угорська
Попередник
Казимир III Великий
Coat of Arms of the Polish Crown.svg Король Польщі
1370-1382
Coat of Arms of the Polish Crown.svg Наступник
Ядвіга Анжуйська
Попередник
Казимир III Великий
Alex K Halych-Volhynia.svg Король Русі
1370-1382
Alex K Halych-Volhynia.svg Наступник
Марія Угорська