Погром

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Жертви погрому в Єкатеринославі 1905 року (нині Дніпропетровськ) — переважно єврейські діти

Погро́м — короткочасна та руйнівна масова насильницька акція, чинена однією частиною суспільства стосовно іншої, як правило, стосовно національної, соціальної або релігійної меншостей, що супроводжується вбивствами та грабежами, викликана релігійною або національною нетерпимістю.

Російське слово «погром» як запозичення ввійшло в багато мов світу.

Погроми в Україні[ред.ред. код]

На території України перші погроми були у 1113 році у Києві під час вигнання єврейського населення з міста за князівства Володимира Мономаха.

Економічний і соціальний конфлікт між українським селянством та єврейством, яке користувалося величезними пільгами, наданими їм шляхтою, і здійснювало визиск українського селянства і міщанства, вилився у жорстоку відплату під час Визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького. Історія повторилася під час Коліївщини у 1768 році.

Найжорстокішими були єврейські погроми 1881–1882 та 1903–1905 років у багатьох містах України.

За оцінками істориків[1], у роки Української революції 1917–1921 і Громадянської війни в Росії під час масових погромів в Україні загинуло від 35 до 50 тис. євреїв. Пітер Кенез, спеціаліст із питань громадянської війни в Україні та у Південній Росії, зазначає: «…До приходу Гітлера найбільше в наш час масове винищення євреїв мало місце в Україні під час громадянської війни. Всі учасники конфлікту несуть відповідальність за вбивство євреїв, навіть більшовики. Проте найбільше жертв завдала Добровольча армія (білі, або російські антибільшовики), її погроми відрізнялися від масових убивств, що їх проводили її супротивники; вони здійснювалися найретельніше, характеризувалися найскладнішою організацією, інакше кажучи, вони були найсучаснішими… Інші погроми були справою рук селян. У погромах Добровольчої армії до того ж брали участь три різні групи: селяни, казаки і російське офіцерство… Особливо кривавий характер цієї різанини пояснювався тим, що ці три типи вбивць підсилювали один одного»[1].

Хоч відповідальність за погроми несла насамперед біла Добровольча армія, що влітку 1919 р. прийшла в Україну з Дону, ряд погромів учинила також Перша Кінна армія Будьонного, війська Директорії (особливо нерегулярні частини, якими командували отамани). Найкривавіші з них відбулися в Проскурові, Житомирі, Черкасах, Рівному, Фастові, Коростені та Бахмачі. Жорстокий погром спровокував у лютому 1919 р. отаман Семесенко у Проскурові, під час якого загинуло кілька тисяч євреїв[1].

Українські погроми відрізнялися від білих за двома ознаками: на відміну від заздалегідь продуманих і систематичних акцій росіян вони являли собою спонтанні спалахи деморалізованих і часто п'яних ополченців, до того ж вони робилися всупереч спеціальним заборонам вищого командування[1]. Слід відзначити, що ці погроми значною мірою провокувалися самими євреями, які, за свідченням низки єврейських істориків тієї доби, брали масову участь у боротьбі проти Української Народної Республіки на боці інтервентів — у складі російської Червоної армії та каральних продзагонів і ЧК, широко відомими своїми звірствами щодо українського населення.

Преса про погроми[ред.ред. код]

Погромні акти з боку денікінських добровольців описують газети «Громадянин», «Робітнича газета», «Червоний шлях» та інші. Зокрема, газета «Громадянин» в замітці «Погром у Києві» вказувала, що «добровольці Денікіна у вересні 1919 р. з місцевими бандами чорносотенців і „Союза русских людей“ учинили в Києві організований погром жидівського населення, серед якого є багато жертв»[2]. А «Робітнича газета» під рубрикою «Денікінські погроми» інформувала, що «у вересні 1919 р. в Хорольському повіті на Полтавщині денікінцями було розстріляно понад 200 чол.»[3]. Газета «Шлях» зазначала, що «добровольча армія Денікіна чинить великі єврейські погроми в Одесі та багатьох місцевостях Катеринославщини, Харківщини та в Кременчуці»[4]. Єврейські погроми в Україні були явищем, повз яке не могла пройти жодна газета[5].

Один з таких погромів описує газета «Громадянин» в публікації «Більшовицький вандалізм»[5]. Зокрема, вказується на те, як в с. Антонині Старо-Костянтинівського повіту більшовики перед відходом спалили чудовий будинок графа Потоцького із оригінальною архітектурою та бібліотекою в тисячу томів на різних європейських мовах, з цінними картинами, як, на їх думку, «буржуазный дворец». Будинок горів три дні, від вогню загинуло мільйонне культурне багатство"[6]. У той тяжкий для України період стихії і анархії газети різних ідейно-політичних напрямів вміщують численні матеріали про погроми серед населення України не тільки з боку більшовиків, а й чорносотенців, армії Денікіна, отаманських загонів. Про звірства московських чорносотенців та масові вбивства в Одесі в березні 1919 р. інформує газета «Малые Одесские Новости»[7].

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в г Орест Субтельний. Історія України / Київ. «Либідь» 1992 Електронна версія
  2. Погром у Києві // Громадянин. — 1919. — 9 вересня
  3. Денікінські погроми // Робітнича газета. — 1919. — 30 вересня.
  4. Шлях. — 1919. — 17 жовтня.
  5. а б П.Губа. Періодична преса про погроми в період української революції (1917–1920 рр.)
  6. Більшовицький вандалізм // Громадянин. — 1919. — 7 листопада.
  7. Малые Одесские новости. — 1919. — 6 марта.

Література[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Історія Це незавершена стаття з історії.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.