Зелена армія
Зелені повстанці, або «зеленоармійці» (також «зелені партизани», «зелений рух») — узагальнена назва нерегулярних, переважно селянських і козацьких збройних формувань, що протистояли іноземним інтервентам, більшовикам і білогвардійцям у роки Громадянської війни в Росії та Україні. У більш широкому сенсі, «зелені» — визначення для «третьої сили» у Громадянській війні.
Поширення[ред. | ред. код]
Найбільшого поширення зелений рух набув у 1919—1921 роках як стихійний спротив селянства продзагонам, які зі зброєю без компенсації вилучали «надлишки» хлібу, репресіям та методам управління, які насаджували більшовики у селах. В Україні, під час революції, рух був переважно пов'язаний зі супротивом реформам Скоропадського[1].
У цей період найбільшими зеленими повстаннями стали:
- Тамбовське повстання
- Західносибірське повстання
- Григор'ївське повстання
- Чапанна війна
- Народна повстанська армія Степового Алтаю
- Башкирські антирадянські повстання
Ідеологія[ред. | ред. код]
Мали національно-демократичні, анархічні, а також, іноді, близькі раннього більшовизму цілі. Одні вимагали скликання Установчих зборів, інші були прихильниками безвладдя і вільних Рад. У побуті існували поняття «червоно-зелені» (більше тяжіють до червоних) і «біло-зелені». Національно-демократичне крило повстанського руху виникло у Краснодарському краї, до нього входили жителі села Роздольного, Ізмайлівка та інших сіл Краснодарського краю.[джерело?] До «зелених» найчастіше відносять повстанську армію Махна і тамбовських повстанців. Лідером російського «зеленого» руху намагався представити себе Б. В. Савінков, який підтримував партизанський загін С. Н. Булак-Балаховича. В Україні, Башкортостані, Сибіру та козацьких регіонах соціальні гасла зелених повстанців поєднувалися з національними або регіоналістськими.
Символіка[ред. | ред. код]
Зелений і чорний, а також їх комбінація часто використовувалися як кольори знамен повстанців. Конкретні варіанти залежали від політичної орієнтації — анархісти, соціалісти тощо, просто подобу «загонів самооборони» без виражених політичних пристрастей. У деяких районах використовувався і червоний колір (наприклад, в районі Сочі, де в зеленому русі лідируючі позиції належали есерам, використовувався червоний прапор з прямим зеленим хрестом).
Гасла[ред. | ред. код]
- «Бий червоних, поки не побіліють, бий білих поки не почервоніють»
- «Хочемо комунізму без більшовиків»
- «За Ради без більшовиків»
- «Уся влада установчим зборам»
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Д.В. Архірейський «Махновська веремія. Тернистий шлях Революційної повстанської армії України (махновців) 1918—1921 pp.» Темпора: Серія «Militaria Ucrainica» 2015 296 с. (10 с.) ISBN 978-617-569-226-4
Література[ред. | ред. код]
- Radkey, O. H. (1976). The unknown civil war in Soviet Russia: A study of the Green Movement in the Tambov Region, 1920—1921. Stanford, Calif: Hoover Institution Press, Stanford University.
| |||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
