Полонинський хребет

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Полонинський Бескид)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Гори у північно-західній частині Полонинського хребта

Полони́нський хребе́т (інша назва Полонинський бескид) — гірський масив (система хребтів) у внутрішній смузі Українських Карпат, у межах Закарпатської області.

Вид на гору Стій

Простягається з північного заходу на південний схід між річками Ужем і Тересвою (за іншими джерелами: між річками Ужем і Тисою) на понад 150 км. На південному заході від Полонинського хребта простягаються Вигорлат-Гутинський хребет і Верхньотисинська улоговина, на північному сході — Вододільний хребет і масив Ґорґани. Переважні висоти 1400—1500 м, найвища — г. Стій (1681 м). Долинами річок Ужа, Латориці, Вічі, Тереблі, Тересви розчленований на окремі високі та широковерхі масиви, вершинні поверхні яких займають полонини (хребти) — Полонина Руна, Лаутанська Голиця, Гостра Гора, Боржава, Красна, яким властиві круті схили. У геоструктурному відношенні відповідає Дуклянському та Поркулецькому покривам. Складається з флішу. Полонинський хребет відзначається великими коливаннями відносних висот (до 1000—1200 м). Південно-східні схили більш пологі ніж інші.

Між горами масиву беруть початок річки: Тур'я, Люта, Боржава, Мала і Велика Уголька, Лужанка та інші.

Для Полонинського хребта характерна ярусність ландшафтів. Найпоширеніший ярус крутосхилового лісистого середньогір'я (до висоти 1200 м), який займає до 70% загальної площі. Тут переважають букові та буково-ялинові ліси на буроземах. Вище 1200—1400 м виділяється ярус полонинського середньогір'я з пустищними луками на гірськолучних і торф'яних ґрунтах. Вершини вкриті субальпійською рослинністю. Район рекреації. Північно-західна частина хребта лежить у межах Ужанського національного природного парку, у верхній течії річки Тереблі лежить частина Національного природного парку «Синевир», а у верхів'ях річок Угольки та Лужанки — Угольсько-Широколужанський заповідний масив (частина Карпатського біосферний заповідника).

Джерела[ред. | ред. код]