Південний Тихоокеанський мандат

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
南洋庁
Південний Тихоокеанський мандат
Мандат Японська імперія
Німецька Нова Гвінея Flag of the German Empire.svg
1919 – 1947 Підопічна територія ООН Тихоокеанські острови Flag of the United Nations.svg

Прапор Південного Тихоокеанського мандату

Прапор

Розташування Південного Тихоокеанського мандату
Розташування Південного Тихоокеанського мандату на заході Тихого океану
Столиця Корор
Мови японська (офіційна)
Австронезійські мови
Державний устрій Мандат Ліги Націй
імператор
 - 1919–1926 Імператор Тайсьо
 - 1926–1947 Імператор Сьова
губернатор
 - 1919–1923 (first) Toshirō Tezuka
 - 1943–1946 (last) Boshirō Hosogaya[en]
Історичний період Японська імперія
 - Версальський договір 1919 28 червня 1919
 - Підопічна територія ООН Тихоокеанські острови 18 липня 1947
Валюта Єна
Сьогодні є частиною Палау Палау
Маршаллові Острови Маршаллові острови
Федеративні Штати Мікронезії
Північні Маріанські Острови Північні Маріанські острови (США США)

Південний Тихоокеанський мандат (яп. 南洋庁) — мандатна територія, передана Лігою Націй в управління Японській імперії після поразки Німецької імперії в Першій світовій війні. Діяв з 1919 до 1947.

Історія[ред. | ред. код]

Відповідно до умов Англо-японського союзу, після початку Першої світової війни 23 серпня 1914 Японія оголосила війну Німеччині, і взяла участь у спільній з англійцями облозі Ціндао — німецької військово-морської бази в китайській провінції Шаньдун. На Імператорський флот Японії було покладено завдання знищення німецької Східно-Азійської крейсерській ескадри і захисту судноплавних маршрутів в Тихому та Індійському океанах. У ході виконання цього завдання Імператорський флот в жовтні 1914 без опору зайняв німецькі володіння на Маріанських, Каролінських, Маршаллових островах і архіпелазі Палау.

По закінчення війни, згідно Паризької мирної конференції була офіційно визнана японська окупація колишніх німецьких колоній в Мікронезії північніше екватора, і Японія отримала мандат Ліги Націй на управління цими територіями. Відповідно до умов мандата категорії «C», Японія почала розвивати острови як складову частину своєї імперії. Була прийнята програма інтенсивного економічного розвитку і стимулювання імміграції. Незабаром число японських, окинавських і корейських іммігрантів стало вдвічі перевершувати кількість тубільців.

У 1930-х роках Імператорський флот Японії почав зводити на підмандатній території порти, летовища, зміцнення та іншу військову інфраструктуру. Робота велася таємно, бо була прямим порушенням Вашингтонської морської угоди. Острови розглядалися як «непотоплювані авіаносці», і відігравали важливу роль як з точки зору оборони власне Японських островів, так і для планів наступальної війни

В ході боїв 1943-1945 років, в результаті Гілберто-Маршалловської і Маріанської операцій збройних сил США японці поступово втратили контроль над цими островами.

Мандат Ліги Націй був формально відкликаний Організацією Об'єднаних Націй в липні 1947 року, а управління Підопічною територією Тихоокеанські острови взяли на себе США.

Література[ред. | ред. код]

  • Annual report to the League of Nations on the administration of the South Sea islands under Japanese Mandate. [Tokyo]: Japanese Government. (Years 1921 to 1938)
  • Arnold, Bruce Makoto. “Conflicted Childhoods in the South Seas: The Failure of Racial Assimilation in the Nan’yo”. The Tufts Historical Review Vol 4, No. 11 (Spring 2011) [1]
  • Herbert Rittlinger, "Der Masslose Ozean", Stuttgart, Germany, 1939
  • Cressey George B. "Asia's Lands and Peoples", X Chapter : "Natural Basis of Japan" (P.196-285), section "South Seas" (p. 276-277).,1946
  • Sion, Jules. "Asie des Moussons", Paris Librarie Armand Colin, (1928) I, 189-266, Chapter X "The Nature of Japan", section XIII "Japanese Colonial Empire" (p. 294-324), and section IV "Formosa and Southern Islands" (p. 314-320)
  • Book "Asia", Chapter X "Japanese Empire" (p. 633-716), section "The Japanese islands in South Seas".
  • Childress, David Hatcher,"The Lost City of Lemuria & The Pacific", 1988. Chapter 10 "The Pohnpei Island, in finding of sunken city"(p. 204-229)

Ресурси Інтернету[ред. | ред. код]