Північноазійська раса
Північноазійська раса (також континентальні монголоїди, північні монголоїди) — одна з людських рас. Розглядається як мала раса у складі великої монголоїдної раси. Є однією з трьох основних гілок монголоїдів, звану континентальною монголоїдною гілкою.[1] Поширена на території Північної та Центральної Азії — на схід від Єнісею. Деякі популяції, що виникли в результаті міграцій кочових народів, зустрічаються також на захід аж до низин Волги.[2][3][4] Низка антропологічних ознак північноазійської раси зближує її представників з європеоїдами.[1]
Ознаки[ред. | ред. код]
До найхарактерніших ознак північноазійської раси відносяться:[2][3][4]
- в цілому трохи світліші відтінки шкіри, волосся й очей у порівнянні з іншими монголоїдами;
- слабкий розвиток третинного волосяного покриву на обличчі й тілі;
- широка форма носа з низьким переніссям;
- відносно тонкі губи;
- висока частота поширення епікантуса, вузький розріз очної щілини;
- лице велике, високе, широке і вкрай сплощене;
- переважання ортогнатизму;
- брахікефалія;
- низьке склепіння черепа порівняно з іншими монголоїдами;
- невисокий зріст;
- кремезна статура.
Крім цього, у представників північноазійської раси відзначається розвиток значного шару підшкірного жиру, зумовлений адаптацією до північних кліматичних умов.[4] У деяких популяціях характерною особливістю є дещо вигнуті й укорочені ноги.[3]
Такі з перерахованих ознак, як відносно низьке склепіння черепу і брахікефалія, а також деяка депігментація шкіри, райдужної оболонки очей і волосся і деякі інші особливості, що часто зустрічаються у північноазійських популяціях, багато в чому схожі з ознаками європеоїдної раси. Для далекосхідної й південноазійської рас на відміну від північноазійської раси характерні смуглява шкіра, високе склепіння черепу і мезокефалія.[1]
Класифікація[ред. | ред. код]
В. В. Бунак виділяв у північноазійському ареалі сибірську гілку східного расового стовбура з самоїдської (нганасани), тайгової (евенкійської), центральноазійської (монгольської), парацентральноазійської (тюркської), арктичної сибірської і арктичної азійсько-американської расами.[5][6] Г. Ф. Дебец виділяв північноазійський ареал як сибірську гілку азійської гілки великої монголоїдної раси та включав в неї байкальську малу расу (а власне байкальський і катанзький антропологічні типи), центральноазійську малу расу, а також амуросахалінський антропологічний тип. У класифікації Я. Я. Рогінського і М. Г. Левін[ru] північноазійська раса входить до складу великої азійсько-американської раси разом з арктичною (ескімоською), далекосхідною, південноазійською й американською малими расами[ru].[7][8]
Типи[ред. | ред. код]
В цілому всю територію поширення північноазійської раси можна розділити на два основних ареали, в яких розселені представники центральноазійського[ru] і байкальського[ru] антропологічних варіантів. Перший з них переважає в Монголії, Забайкаллі й Туві, другий — на північ від цих регіонів, на значній частині території Східного Сибіру. Байкальський варіант характеризується вкрай великими розмірами особи, сильно вилицюватим, високим ступенем поширеності епікантуса, тонкими губами, дуже сплющеним носом і вкрай слабким розвитком третинного волосяного покриву на обличчі й тілі аж до його відсутності. Поява низки ознак байкальського варіанту пов'язують з впливом європеоїдної домішки, серед таких ознак відзначають світліші відтінки шкіри, а також велику частоту поширення м'якого волосся і змішаних за кольором очей. В цілому монголоїдні ознаки у байкальського типу найсильніше виражені у будові особи, найменш — в пігментації шкіри, очей і волосся. Центральноазійський варіант відрізняється від байкальського темнішим та жорсткішим волоссям, темнішими очима, сильніше розвиненим зростанням бороди й вусів, рідше зустрічається епікантус, менш випнутими вилицями та сильніше випнутим носом.[2][4][9]
Як особливий катанзький підтип байкальського варіанту розглядаються деякі популяції у Південному Сибіру. Такі популяції зустрічаються, зокрема, серед тувинців (у гірських районах Східної Туви), тофаларів і західних евенків. Представники катанзького підтипу виділяються головним чином за однією характерною рисою — дуже низькому обличчю, в іншому ці групи поділяють всі основні ознаки байкальського типу північноазійської раси.[4][10]
Території, розміщені на захід від ареалу північноазійської раси, історично були місцем регулярних міграцій народів як і монголоїдної (з півдня і південного сходу), так і європеоїдної рас (із заходу). Змішання різних расових типів призвело до формування на цих територіях так званих метисних рас — уральської раси, що склалася з європеоїдних і монголоїдних груп байкальського типу,[11][12] і південносибірської раси, що склалася з європеоїдних груп і монголоїдних груп центральноазійського типу.[2][13][14][15]
Особливий перехідний тип між центральноазійським варіантом північноазійської раси й далекосхідної раси представляє тибетський антропологічний тип, іноді виділяється в окрему малу расу.[4][16]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в Пестряков А. П. Большая российская энциклопедия : [в 36 т.] / председ. ред. кол. Ю. С. Осипов, отв. ред. С. Л. Кравец. — М. : Науч. изд-во «БРЭ», 2012. — Т. 20. Меотская археологическая культура — Монголо-татарское нашествие. — С. {{{сторінки}}}. — ISBN 978-5-85270-354-5. (рос.) Архивированная копия. Архів оригіналу за 27 грудня 2017. Процитовано 6 червня 2019.
- ↑ а б в г Пестряков А. П. Большая российская энциклопедия : [в 36 т.] / председ. ред. кол. Ю. С. Осипов, отв. ред. С. Л. Кравец. — М. : Науч. изд-во «БРЭ», 2015. — Т. 29. Румыния — Сен-Жан-де-Люз. — С. {{{сторінки}}}. — ISBN 978-5-85270-366-8. (рос.) Архивированная копия. Архів оригіналу за 15 квітня 2018. Процитовано 6 червня 2019.
- ↑ а б в Алексеева, Богатенков та Дробышевский, 2004, с. 398.
- ↑ а б в г д е Алексеева, Богатенков, Дробышевский, 2004, с. 174.
- ↑ Алексеева, Богатенков, Дробышевский, 2004, с. 165-166.
- ↑ Схема расовой классификации человечества В. В. Бунака в статье И. В. Перевозчикова «Расы человека». — Пустырник — Румчерод. — М.: «Большая российская энциклопедия», 2015. — С. 257—259. — (Большая российская энциклопедия: [в 35 т.] / гл. ред. Ю. С. Осипов ; 2004—, т. 28). — ISBN 978-5-85270-365-1.Архивировано
- ↑ Схемы расовых классификаций человечества Г. Ф. Дебеца и Я. Я. Рогинского и М. Г. Левина в статье И. В. Перевозчикова «Расы человека». — Пустырник — Румчерод — (вид. (Большая российская энциклопедия : [в 35 т.] / гл. ред. Ю. С. Осипов ; 2004—, т. 28)). М. 2015 —. с. 257—259 —. ISBN 978-5-85270-365-1. Архів оригіналу за 29 грудня 2017. Процитовано 17 жовтня 2020.
- ↑ Алексеева, Богатенков, Дробышевский, 2004, с. 163—165.
- ↑ Алексеева, Богатенков, Дробышевский, 2004, с. 351—352, 422—423.
- ↑ Алексеева, Богатенков, Дробышевский, 2004, с. 372.
- ↑ Уральская раса[недоступне посилання] / Пестряков А. П. // Уланд — Хватцев. — М. : Большая российская энциклопедия, 2017. — С. 69. — (Большая российская энциклопедия: [в 35 т.] / гл. ред. Ю. С. Осипов ; 2004—2017, т. 33). — ISBN 978-5-85270-370-5. Архивированная копия [Архівовано 2018-04-15 у Archive.is]
- ↑ Алексеева, Богатенков, Дробышевский, 2004, с. 413.
- ↑ Южносибирская раса[недоступне посилання] / Пестряков А. П. // Большая российская энциклопедия: [в 35 т.] / гл. ред. Ю. С. Осипов. — М. : Большая российская энциклопедия, 2004—2017.Архивированная копия [Архівовано 2018-04-15 у Archive.is]
- ↑ Алексеева, Богатенков та Дробышенский, 2004, с. 440.
- ↑ Алексеева, Богатенков, Дробышевский, 2004, с. 174—175.
- ↑ Алексеева, Богатенков, Дробышевский, 2004, с. 408.
Література[ред. | ред. код]
- Алексеева Т. И. (ред.), Богатенков Д. В., Дробышевский С. В. Антропология: Учебно-методический комплекс [Электронный учебник]. — М. : Институт дистантного образования Российского университета дружбы народов, 2004. — 459 с.
Посилання[ред. | ред. код]
- Североазиатская малая раса. Физическая Антропология. Иллюстрированный толковый словарь. EdwART. 2011. Архів оригіналу за 15 квітня 2018.
{{cite web}}: Cite має пустий невідомий параметр:|description=(довідка)(Перевірено 15 квітня 2018) 
Монголоиды — Станислав Дробышевский («ПостНаука») на YouTube(Перевірено 22 січня 2018)
