Північноазіатська раса

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Північноазіатська раса (також континентальні монголоїди, північні монголоїди) — одна з людських рас. Розглядається як мала раса в складі великої монголоїдної раси. Являє собою одну з трьох основних гілок монголоїдів, звану континентальною монголоїдною гілкою.[1] Поширена на території Північної та Центральної Азії — на схід від Єнісею. Деякі популяції, що виникли в результаті міграцій кочових народів, зустрічаються також на захід аж до низин Волги.[2][3][4]Ряд антропологічних ознак північноазіатської раси зближує її представників з європеоїдами.[1]

Ознаки[ред. | ред. код]

До найбільш характерних ознак північноазіатської раси відносяться:[2][3][4]

Крім цього, у представників північноазіатської раси відзначається розвиток значного шару підшкірного жиру[ru], зумовлений адаптацією до північних кліматичних умов.[4] У деяких популяціях характерною особливістю є дещо вигнуті й укорочені ноги.[3]

Такі з перерахованих ознак, як відносно низький звід черепа і брахікефалія, а також деяка депігментація шкіри, райдужної оболонки очей і волосся і деякі інші особливості, часто зустрічаються в північноазіатських популяціях, багато в чому схожими з ознаками європеоїдної раси. Для далекосхідної й південноазіатської рас на відміну від північноазіатської раси характерні смуглява шкіра, високий звід черепа і мезокефалія.[1]

Класифікація[ред. | ред. код]

В. В. Бунак[ru] виділяв у північноазіатському ареалі сибірську гілку східного расового стовбура з самоїдської (нганасани), тайгової (евенкійської), центральноазіатської (монгольської), парацентральноазіатскої (тюркської), арктичної сибірської і арктичної азіатсько-американської расами.[5][6] Г. Ф. Дебец виділяв північноазіатський ареал як сибірську гілку азійської гілки великої монголоїдної раси та включав в неї байкальську малу расу (а власне байкальський і катангський антропологічні типи), центральноазіатську малу расу, а також амуросахалінський антропологічний тип. У класифікації Я. Я. Рогінського і М. Г. Левін[ru] північноазіатська раса входить до складу великої азіатсько-американської раси разом з арктичною (ескімоською), далекосхідною, південноазіатською й американською малими расами[ru].[7][8]

Типи[ред. | ред. код]

Калмичка (центральноазіатський варіант північноазіатської раси)

В цілому всю територію поширення північноазіатської раси можна розділити на два основних ареали, в яких розселені представники центральноазіатського[ru] і байкальського[ru] антропологічних варіантів. Перший з них переважає в Монголії, Забайкаллі й Туві, другий — на північ від цих регіонів, на значній частині території Східного Сибіру. Байкальський варіант характеризується вкрай великими розмірами особи, сильно вилицюватим, високим ступенем поширеності епікантуса, тонкими губами, дуже сплющеним носом і вкрай слабким розвитком третинного волосяного покриву на обличчі й тілі аж до його відсутності. Поява ряду ознак байкальського варіанту пов'язують з впливом європеоїдної домішки, серед таких ознак відзначають світліші відтінки шкіри, а також велику частоту поширення м'якого волосся і змішаних за кольором очей. В цілому монголоїдні ознаки у байкальського типу найбільш сильно виражені в будові особи, найменш — в пігментації шкіри, очей і волосся. Центральноазіатський варіант відрізняється від байкальського темнішим і більш жорстким волоссям, темнішими очима, сильніше розвиненим зростанням бороди й вусів, рідше зустрічається епікантус, менш випнутими вилицями та сильніше випнутим носом.[2][4][9]

Як особливий катангський підтип байкальського варіанту розглядаються деякі популяції в Південному Сибіру. Такі популяції зустрічаються, зокрема, серед тувинців (в гірських районах Східної Туви), тофаларів і західних евенків. Представники катангського підтипу виділяються головним чином за однією характерною рисою — дуже низькому обличчю, в іншому ці групи поділяють всі основні ознаки байкальського типу північноазіатської раси.[4][10]

Території, розміщені на захід від ареалу північноазіатської раси, історично були місцем регулярних міграцій народів як і монголоїдної (з півдня і південного сходу), так і європеоїдної рас (із заходу). Змішання різних расових типів призвело до формування на цих територіях так званих метисних рас — уральської раси, що склалася з європеоїдних і монголоїдних груп байкальського типу,[11][12] і південносибірської раси, що склалася з європеоїдних груп і монголоїдних груп центральноазіатського типу.[2][13][14][15]

Особливий перехідний тип між центральноазійським варіантом північноазіатської раси й далекосхідної раси представляє тибетський антропологічний тип, іноді виділяється в окрему малу расу.[4][16]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в Меотская археологическая культура — Монголо-татарское нашествие. — М. : Большая российская энциклопедия, 2012. — С. {{{сторінки}}}. — 768 с. — (Большая российская энциклопедия : [в 35 т.] / гл. ред. Ю. С. Осипов ; 2004—2017, т. 20). — ISBN 978-5-85270-354-5. (рос.) Архивированная копия. Архів оригіналу за 2017-12-27. Процитовано 2019-06-06. 
  2. а б в г Румыния — Сен-Жан-де-Люз. — М. : Большая российская энциклопедия, 2015. — С. {{{сторінки}}}. — 768 с. — (Большая российская энциклопедия : [в 35 т.] / гл. ред. Ю. С. Осипов ; 2004—2017, т. 29). — ISBN 978-5-85270-366-8. (рос.) Архивированная копия. Архів оригіналу за 2018-04-15. Процитовано 2019-06-06. 
  3. а б в Алексеева, Богатенков та Дробышевский, 2004, с. 398
  4. а б в г д е Алексеева, Богатенков, Дробышевский, 2004, с. 174
  5. Алексеева, Богатенков, Дробышевский, 2004, с. 165-166
  6. Схема расовой классификации человечества В. В. Бунака в статье И. В. Перевозчикова «Расы человека». — Пустырник — Румчерод. — М.: «Большая российская энциклопедия», 2015. — С. 257—259. — (Большая российская энциклопедия : [в 35 т.] / гл. ред. Ю. С. Осипов ; 2004—, т. 28). — ISBN 978-5-85270-365-1.Архивировано
  7. Схемы расовых классификаций человечества Г. Ф. Дебеца и Я. Я. Рогинского и М. Г. Левина в статье И. В. Перевозчикова «Расы человека». — Пустырник — Румчерод — (вид. (Большая российская энциклопедия : [в 35 т.] / гл. ред. Ю. С. Осипов ; 2004—, т. 28)). М. 2015 —. с. 257—259 —. ISBN 978-5-85270-365-1. 
  8. Алексеева, Богатенков, Дробышевский, 2004, с. 163—165
  9. Алексеева, Богатенков, Дробышевский, 2004, с. 351—352, 422—423
  10. Алексеева, Богатенков, Дробышевский, 2004, с. 372
  11. Уральская раса / Пестряков А. П. // Уланд — Хватцев. — М. : Большая российская энциклопедия, 2017. — С. 69. — (Большая российская энциклопедия : [в 35 т.] / гл. ред. Ю. С. Осипов ; 2004—2017, т. 33). — ISBN 978-5-85270-370-5. Архивированная копия
  12. Алексеева, Богатенков, Дробышевский, 2004, с. 413
  13. Южносибирская раса / Пестряков А. П. // Большая российская энциклопедия : [в 35 т.] / гл. ред. Ю. С. Осипов. — М. : Большая российская энциклопедия, 2004—2017.Архивированная копия
  14. Алексеева, Богатенков та Дробышенский, 2004, с. 440
  15. Алексеева, Богатенков, Дробышевский, 2004, с. 174—175
  16. Алексеева, Богатенков, Дробышевский, 2004, с. 408

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]