Рачо Петров

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Рачо Петров
Рачо Петров Стоянов
Рачо Петров
Рачо Петров
Прапор
Прапор
17-й Голова Ради міністрів Болгарії
25 січня — 5 березня 1901 року
Монарх: Фердинанд I
Попередник: Тодор Іванчов
Наступник: Петко Каравелов
Прапор
Прапор
20-й Голова Ради міністрів Болгарії
19 травня 1903 — 5 листопада 1906 року
Монарх: Фердинанд I
Попередник: Стоян Данев
Наступник: Димитр Петков
 
Народження: 3 березня 1861(1861-03-03)
Шумен
Смерть: 22 січня 1942(1942-01-22) (80 років)
Белово, Пазарджицька область, Болгарія
Країна: Болгарія
Освіта: Академія Генерального штабу і Національний військовий університет Васила Левскі
Партія: Безпартійний
Шлюб: Sultana Racho Petrovad
Діти: Vlada Karastoyanovad і Mariya Balabanovad
Нагороди:
орден Святої Анни I ступеня орден Меджида орден «Османіє» Орден Таковського хреста орден Корони орден «За хоробрість» орден «Святий Олександр»

CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Рачо Петров Стоянов (болг. Рачо Петров Стоянов; нар. 3 березня 1861, Шумен — нар. 22 січня 1942) — болгарський генерал і політик. Петров був призначений начальником Генерального штабу у віці 24 років та міністром оборони у 27[1]. Під час Першої світової війни командував 4-ю армією. Як політик двічі займав пост голови болгарського уряду.

Життєпис

[ред. | ред. код]

Народився в 3 березня 1861 в Шумені, освіту здобув у Військовому училищі в Софії (1878-1879) і в Миколаївській академії Генерального штабу в Санкт-Петербурзі (1880-1883).

Служив в піхотних підрозділах болгарської армії.

У 1885-1887 — начальник Генерального штабу Болгарії.

У 1887 і 1891 — начальник Військового училища в Софії, читав лекції. Автор «Записок з військової топографії. Лекції та читання для старших курсів Військового училища» (1888).

У 1887 — голова військово-польового суду в Русе.

З 29 червня 1887 по 20 серпня 1887 — військовий міністр Болгарії. Потім до 1894 служив начальником Генерального штабу болгарської армії і почесним флігель-ад'ютантом князя, майбутнього царя Болгарії Фердинанда.

У 1888 — отримав чин підполковника.

У 1888-1891 — засновник і головний редактор «Військового журналу» і видавець вісника «Свят» (1900). Полковник.

З 15 квітня 1894 по 17 листопада 1896 знову призначений військовим міністром.

У 1896 отримав чин генерал-майора зі звільненням в запас.

Зайнявся активною громадською діяльністю. У 1901 і 1903-1908 — обирався депутатом Народних зборів Болгарії від Народно-ліберальної партії.

З 27 листопада 1900 — 9 січня 1901 — міністр внутрішніх справ.

Двічі в 1901 і 1903-1906 очолював болгарський уряд. Прем'єр-міністр, міністр внутрішніх справ і міністр зовнішніх відносин та віросповідань.

У 1908-1909 — голова Союзу офіцерів запасу.

З 1912 знову на військовій службі.

З 1913 — генерал-лейтенант.

Учасник Другої Балканської війни. З червня по серпень 1913 — командувач 3-ї болгарської армії.

З кінця 1915 по 1918 — генерал-губернатор Македонської військово-інспекційної області. У 1916 зарахований до Штабу Дієвої армії.

У травні 1917 подав прохання про переведення в запас.

У 1936 отримав звання генерала піхоти.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Standart News — Archive | Wednesday, 3 May 2006. Архів оригіналу за 30 вересня 2007. Процитовано 6 жовтня 2012.