Рогач малий
| Рогач малий | ||||||||||||||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 | ||||||||||||||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||||||||||||||
| ||||||||||||||||||||||||||||
| Dorcus parallelipipedus (L., 1758) | ||||||||||||||||||||||||||||
Посилання
| ||||||||||||||||||||||||||||
|
Рогач малий[1], також рогачик малий, оленик[2][3][4] (Dorcus parallelipipedus) — жук з родини рогачів. Поширений у Європі, Північній Африці, на Близькому Сході.
Опис[ред. | ред. код]
Чорно-бурий жук середніх розмірів. Самці в довжину 2,2 — 3,2 см, причому розрізняють дві форми, велику й дрібну:
- велика (f. major) з довжиною тіла 26 мм (без мандибул), з мандибулами — 32 мм.
- дрібна (f. minor) з довжиною тіла 19 мм (без мандибул), з мандибулами — 22 мм; мандибули цієї форми не мають внутрішніх зубців.
Самиці менші, з довжиною тіла 1,6-2,3 см. Окрім розмірів тіла самці відрізняються більшим розміром мандибул та зубців на них.
На передній поверхні передніх стегон розташована яскраво-золотиста пляма, яка складається з блискучих волосків. Поверхня надкрил, передньогрудей та голови з глибокими крапчатими ямками.
Спосіб життя[ред. | ред. код]
Личинка живиться мертвою деревиною листяних дерев: дуба, буку, грабу. Може розвиватися також у березі, тополі, клені. Зимує личинка або молоде імаго. Дорослі жуки активні з кінця квітня до липня. Імаго живляться соком дерев, який витікає зі стовбурів, переважно дубовим.
На відміну від близького європейського рогача жука-оленя дорослі особини рогача малого живуть до двох, а за деякими даними — до трьох років.[5]
Фізіологія і генетика[ред. | ред. код]
Самиця має спеціальний орган — мікангій, який містить клітини дріжджів, здатних розкладати деревину та допомагати личинкам її засвоювати. Одним із основних видів у мікангії рогача малого є Scheffersomyces stipitis[en].[6]
Рогач малий має 9 пар хромосом, з яких 8 пар автосом і 1 пара статевих хромосом. Самці мають дрібну X-хромосому та велику Y-хромосому, тоді як самиці — дві X-хромосоми.[7]
Поширення[ред. | ред. код]
Ареал широкий. Від північно-західної Африки (Марокко) до Кавказу та річки Урал. Поширений у широколистяних лісах лісостепової і степової зон Європи. Трапляється майже всюди, де є старі листяні дерева.
Північна межа ареалу проходить по Ірландії, Англії, південній Швеції, півдню Латвії, Білорусі. В Росії зустрічається південніше Смоленська, Рязані, півдня Татарстану. Південно-східною межею ареалу є Туреччина, Крим, Кавказ, Північний Іран.
В Україні відомий з усіх регіонів[8].
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Богомаз М. В., Василюк О. В., Заворотна Г. В., Кучма Т. Л., Некрасова О. Д., Перегрим М. М., Плига А. В., Полянська К. В., Пішняк Д. В., Прекрасна Є. П. Проектований національний природний парк «Приірпіння та Чернечий ліс» (під ред. Є.Прекрасної). — К.: UNCG, Інститут зоології ім. І. І. Шмальгаузена. — 2016. — 76 с., c. 27
- ↑ Скарабеоїдні жуки (Coleoptera, Scarabaeoidea) Шацького національного природного парку та прилеглих територій / О. М. Кравченко, С. О. Кравченко // Науковий вісник Волинського національного університету імені Лесі Українки. Сер. : Біологічні науки. — 2009. — № 2. — С. 130—135
- ↑ Берест 3. Л., Байдашніков А. А., Кириченко М. Б., Котенко А. Г., Назаренко В. Ю., Петренко А. А.,Пучков П. В., Черней Л. С., Шешурак П. Н. Проблеми збереження рзноманіття фауни безхребетних у НПП «Голосіївський». Пріоритети збалансованого (сталого) розвитку України. Матеріали Українського екологічного конгресу. 27-28 жовтня 2008
- ↑ Бригадиренко В. В. Основи систематики комах: Навч. посіб. — Д.: РВВ ДНУ, 2003. — 204 с., с. 94
- ↑ Maria Fremlin, Paul Hendriks. Lesser Stag Beetles Dorcus parallelipipedus (L.)(Coleoptera: Lucanidae) longevity — at least three years. Bulletin of the Amateur Entomologists' Society, 2013, V. 72, Apr/May, с. 48-56(англ.)
- ↑ Masahiko Tanahashi, Maria Fremlin. The mystery of the lesser stag beetle Dorcus parallelipipedus (L.) (Coleoptera: Lucanidae) mycangium yeasts. Bulletin of the Amateur Entomologists' Society, 2013, V. 72, Oct/Nov, с. 146—152(англ.)
- ↑ Colomba, M. S.; Vitturi, R.; Zunino, M. (2004). Chromosome Analysis and rDNA FISH in The Stag Beetle Dorcus Parallelipipedus L. (Coleoptera: Scarabaeoidea: Lucanidae). Hereditas. 133 (3): 249—253. doi:10.1111/j.1601-5223.2000.00249.x. ISSN 0018-0661.
- ↑ В. В. Мартынов. Контрольный список пластинчатоусых жуков (Coleoptera: Scarabaeoidea) фауны Украины // Известия Харьковского энтомологического общества. — 2012. — Т. 20, Вып. 2. — С. 11-44.(рос.)
Джерела[ред. | ред. код]
- Членистоногі природного заповідника «Розточчя» / Різун В. Б., Геряк Ю. М., Гірна А. Я., Годунько Р. Й., Канарський Ю. В., Капрусь І. Я., Коновалова І. Б., Ліщук А. В., Мартинов В. В., Мартинов О. В., Мателешко О. Ю., Меламуд В. В., Нікуліна Т. В., Пушкар Т. І., Стрямець Г. В., Трач В. А., Філик Р. А., Чумак В. О., Шрубович Ю. Ю., Яницький Т. П. — Львів, 2010. — 395 с. — ISBN 978-966-02-5817-4 с. 198
- Dorcus parallelipipedus. Атлас рогачей (Lucanidae) России — проект Эдуарда Берлова и Олега Кабакова(рос.)