Росоша (Липовецький район)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Росоша
Росоша герб.jpg
Герб Росоші
Rososha 01.jpg
Країна Україна Україна
Область Вінницька область
Район/міськрада Липовецький
Рада Росошанська сільська рада
Код КОАТУУ 0522285601
Облікова картка Росоша 
Основні дані
Населення 2450
Площа 5,222 км²
Густота населення 469,17 осіб/км²
Поштовий індекс 22542
Телефонний код +380 4358
Географічні дані
Географічні координати 49°14′38″ пн. ш. 29°11′20″ сх. д. / 49.24389° пн. ш. 29.18889° сх. д. / 49.24389; 29.18889Координати: 49°14′38″ пн. ш. 29°11′20″ сх. д. / 49.24389° пн. ш. 29.18889° сх. д. / 49.24389; 29.18889
Середня висота
над рівнем моря
266 м
Водойми р. Яськова
Місцева влада
Адреса ради 22542, с. Росоша; тел. 3-62-47
Карта
Росоша. Карта розташування: Україна
Росоша
Росоша
Росоша. Карта розташування: Вінницька область
Росоша
Росоша

CMNS: Росоша у Вікісховищі

Ро́соша — село в Україні, в Липовецькому районі Вінницької області. Населення становить 2450 осіб.

Назва[ред. | ред. код]

Назва походить від слова «розсоха», що означає роздоріжжя.

Історія[ред. | ред. код]

[1]Росоша — село, центр сільської Ради, знаходиться у верхів'ях річки Поганки, лівої притоки річки Собі, за 12 км від районного центру, за 5 км від залізничної станції Липовець.Перша згадка за Є.Сецінським легенди про перебування купців у Війтовецькому замку – найбільшому Литовському замку Брацлавщини XIV століття, що в півтора рази переважав за розмірами Вінницький. Він лежав на тому ж Шпаковому шляху, що й Росоша – наступниця Ханева. Черговим свідченням перебування литовців на Шпаковому шляху є глибоченні вали біля села Іванька – Акмалін (з литовської – «камінний замок», що перегукується з назвою естонської столиці Таллінн – «данський замок»).[12].

Виходить, що Війтовці та Акмалін були першими опорними пунктами литовського панування аж до 1370-х рр., коли через татарську небезпеку замки стали будуватися в глибині краю. Спочатку не раніше 1374-го постав Кам’янецький, а вже потім у Вінниці, Брацлаві і т.д. (ось чому тенденційне рішення вважати 1355 рік початком Вінниці немає підстави, тим більше, що похід Ольгерда нині датують 1362 роком). [1,с.111]

  Після Поділля, як свідчать літописи, було Білобережжя – Болохівська земля,  долина Південного Бугу (по тюркські Аксу – «Біла вода») і долина Росі (що означає «Біла річка»), з болохівським центром Білилівцями.  На зворотньому шляху, як вказують джерела, Ольгерд зайняв тут Білу Церкву. Із Поросся йдуть витоки Русі, назву якої деякі дослідники виводять від «рухс-ас» (білих ясів – роксоланів). Знаходимо той же корінь і в слові «Росоша», яка виросла неподалік попелища Ханева. І, навіть, уже згаданий Акмалін на Сібку виводиться із тюрксько-волоського Ак-мал – «Білий берег»! "

"Розбиті Ольгердом три «татарських» князьки – осетинський Кочубей (якого  деякі ототожнюють з очаківським Хаджі-беєм ), татарський Кутлу-бек і православний Деметри-солтан – мали свої міста «беків» Ошпекови (нині Пиків, Шпиків і Росоша), їх старшини улани – Уланів, Уланівку ( на захід від Іллінець) та інші пункти з коренем «красний» в основі, а хани –  Ханев (на схід від Росоші) і Салган («село хана» на місці сучасного Пісочина, обидва населені пункти у Липовецькому районі Вінницької області)."

Сільраді підпорядковане селище Липовець. Станом на 1885 рік у колишньому власницькому селі, центрі Росошанської волості Липовецького повіту Київської губернії, мешкала 1561 особа, налічувалось 225 дворових господарств, існували православна церква, школа, постоялий двір, постоялий будинок та 4 водяні млини[2].

За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 2487 осіб (1246 чоловічої статі та 1241 — жіночої), з яких 2264 — православної віри[3]. З січня 1942 по грудень 1943 року в Росоші і Липовці діяла антифашистська група, яку очолював В. М. Мищеряков[4]

Про роки Голодомору у селі Володимир Допіра записав у 2008 році свідчення у Людмили Дубинської:

« Я йшла до своєї рідної тітки через цвинтар стежкою, якою ходило багато людй і атрапила а яму (їх було декілька). Підійшла і побачила в ямі живих і мертвих людй. Живі люди були безсилі і не могли вилізти з ями. Я злякалась і побігла додому, розказала про це мамі.

У нашому селі жив чоловік, всі кликали його Денисом, він звозив на цвинтар мертвих і ще живих, виснажених, безсилих. Страшна була пора. З голоду люди втрачали розум. Пам'ятаю, побачила під очеретом одні голови людські, тулубів не було. Пам'ятаю ще, що ходили спецбригади по хатах і з горшків та торбинок забирали зерно, крупи, муку. Били людей, щоб признавалися, де заховано хліб. Прийшла бригада і до нас, знайшли торбинку з борошном, почали забирати...

«

[5]

2 жовтня 2016 року, у селі біля Меморіалу Слави загиблим воїнам, пройшла церемонія відкриття меморіальної дошки бійцю АТО Сергію Шевчуку[6]

Економіка[ред. | ред. код]

Село було відоме за паперовою фабрикою, що не працює станом на 2010-ті. Значимість виробництва паперу зафіксовано одним з елементів на гербі села.

Постаті[ред. | ред. код]

Галерея[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Росоша, Липовецький район, Вінницька область (ru-RU). 2015-03-20. Процитовано 2016-09-08. 
  2. Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По даннымъ обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутреннихъ Дѣлъ, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпускъ III. Губерніи Малороссійскія и Юго-Западныя / Составилъ старшій редактор В. В. Зверинскій — СанктПетербургъ, 1885. (рос. дореф.)
  3. рос. дореф. Населенныя мѣста Россійской Имперіи в 500 и болѣе жителей съ указаніем всего наличнаго въ них населенія и числа жителей преобладающихъ вѣроисповѣданій по даннымъ первой всеобщей переписи 1897 г. С-Петербург. 1905. — IX + 270 + 120 с., (стор. 1-90)
  4. Росоша, Липовецький район, Вінницька область (ru-RU). 2015-03-20. Процитовано 2016-09-08. 
  5. Україські народні казки: Книга 30. Казки Поділля/ Запис., упоряд. і літ. опрац. М. Зінчук. — Черівці : Букрек, 2010.- 424 с., іл. — С. 375-376.
  6. Вінницька ОДА - Новини - На Вінниччині відкрили меморіальну дошку бійцю АТО Сергію Шевчуку. vin.gov.ua. Архів оригіналу за 2016-09-15. Процитовано 2016-09-08. 
  7. Україські народні казки: Книга 30. Казки Поділля/ Запис., упоряд. і літ. опрац. М. Зінчук. — Черівці : Букрек, 2010.- 424 с., іл. — С. 387.

Посилання[ред. | ред. код]