Ї

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Літера Ї
Cyrillic letter Yi.png
Unicode (hex)
велика: U+0407
мала: U+0457
Кирилиця
А Б В Г Ґ Д Ѓ
Ђ Е Ѐ Є Ё Ж З
Ѕ И Ѝ І Ї Й Ј
К Л Љ М Н Њ О
П Р С Т Ћ Ќ У
Ў Ф Х Ц Ч Џ Ш
Щ Ъ Ы Ь Э Ю Я
Неслов'янські літери
Ӑ А̄ А̊ Ӓ Ӓ̄ Ә Ә́
Ә̃ Ӛ Ӕ Ғ Г̧ Г̑ Г̄
Ӻ Ӷ Ԁ Ԃ
Ԫ Ԭ Ӗ Е̄ Е̃ Ё̄ Є̈
Ӂ Җ Ӝ Ԅ Ҙ Ӟ
Ԑ Ԑ̈ Ӡ Ԇ Ӣ И̃ Ҋ
Ӥ Қ Ӄ Ҡ Ҟ Ҝ Ԟ
Ԛ Ӆ Ԯ Ԓ Ԡ Ԉ Ԕ
Ӎ Ӊ Ң Ԩ Ӈ Ҥ Ԣ
Ԋ О̆ О̃ О̄ Ӧ Ө Ө̄
Ӫ Ҩ Ԥ Ҧ Р̌ Ҏ Ԗ
Ҫ Ԍ Ҭ Ԏ
У̃ Ӯ Ӱ Ӱ́ Ӳ Ү Ү́
Ұ Х̑ Ҳ Ӽ Ӿ Һ Һ̈
Ԧ Ӽ Ҵ Ҷ Ӵ
Ӌ Ҹ Ҽ Ҿ
Ы̆ Ы̄ Ӹ Ҍ Э̆ Э̄ Э̇
Ӭ Ӭ́ Ӭ̄ Ю̆ Ю̈ Ю̈́ Ю̄
Я̆ Я̄ Я̈ Ԙ Ԝ Ӏ  
Застарілі літери
Ѕ Џ Ҁ Ѻ
Ѹ Ѡ Ѽ Ѿ
Ѣ ІЯ Ѥ Юси
Ѧ Ѫ Ѩ Ѭ Ѯ
Ѱ Ѳ Ѵ Ѷ
           
Літери кирилиці

Ї, ї — тринадцята літера української абетки. За конфігурацією трохи видозмінена кирилична і. Цю літеру називають як іменник середнього роду: «велике Ї», «мале ї». У писемностях на основі латинського алфавіту таких мов, як африкаанс, валлійська, галісійська, каталанська, нідерландська, південносаамська, французька й, спорадично, англійська та турецька, вживають майже ідентичну графічно літеру Ï, ï — i з тремою (наприклад, у фр. naïve).

Позначає йотовані голосні звуки /ji/ (йі) та /jɪ/ (йи),[1] трапляється на початку слів, після голосних, знака м'якшення й апострофа.

Історія[ред. | ред. код]

Створена за зразком кириличної літери і, яка поряд з літерою и у давньоруській і староукраїнській писемностях позначала звук [i]. У зв'язку з наявністю різних писемних шкіл і типів письма (устав, півустав, скоропис) ї вживалася у кількох варіантах, що допомагає визначити час і місце написання пам'яток. У XVI столітті, крім рукописної, з'явилася друкована форма літери.

У сучасному значенні літеру вперше вжито 18741875 у «Записках Південно-Західного відділення» Російського географічного товариства у Києві. Згодом її вжив Євген Желехівський у своєму Українсько-німецькому словнику (1885–86).

В українській (особливо західній орфографії, наприклад у желехівці) кінця XIX — початку XX століття літера ї використовувалася також для позначення «сильно пом'якшеного» [і] після м'яких зубних приголосних д, т, з, ц, с, л, н, часто позначаючи в цих місцях звук [і], що розвинувся з ятя (хлїб, дїд, нинї, цїлий). Використовування літер ї і і для передачі етимологічних [ě]/[e] і [o] відповідно уможливлювало розрізняти слова, що в сучасному написанні стали омографами : дїл (< *dělъ, родовий відмінок множини від діло) проти діл (< dolъ, «долина»), тїк (< *teklъ, минулий час від текти) проти тік (< *tokъ, «тік») Але оскільки в Східній Україні відмінність між цим звуком і «звичайним» [і] зменшилася, вже Грінченко у своєму Словарі української мови відмовився від такого вжитку літери ї, і це вплинуло на зникнення цієї відмінності й на заході України. Таку відмову зафіксував Український правопис 1921 року.

Використовування[ред. | ред. код]

У сучасній українській мові літерою ї позначають сполучення звуків й+і та й+и, вживають на початку, в середині та в кінці слів: їсти, поїзд, солов'їний, свої, Україна.

Походження звукосполучення[ред. | ред. код]

В українській мові сполучення ji (літера ї) може мати різне походження.

  • Від праслов'янського *ě («ятя»): їхати, їзда, доброї, у міжгір'ї.
  • Від , що замінив раніший *i (свої, мої).
  • Від «нового ятя», якщо він з'явився на місці йотованого «е»: їжак, Київ, моїм
  • Від праслов'янського *ja: їсти, їжа. У східнослов'янських мовах *ja дав (давньорус. ѣсти), а в південнослов'янських — *ja (стцерк.-слов. іасти). Слід зауважити, що в староцерковнослов'янській мові звуки і *ja були настільки близькі за артикуляцією, що в глаголиці їх позначали тим самим знаком.
  • Від праслов'янського *ji, зазвичай на стиках морфем: строїти, стоїть (прасл. strojiti, stojitь). У староцерковнослов'янській і давньоруській писемностях йотований характер [i] не передавався, бо той був дуже близьким за артикуляцією до нейотованого (давньорус. строити, стоить). Характерним для йотованого [i] було те, що він не перейшов у [ɪ].[джерело?]
  • На стиках морфем у пізнішому словотворі: Україна (прасл. *krajь + *in; край + ина)
  • У запозиченнях — якщо оригінальний і стоїть після голосних (наївний, маїс), а також після м'якого знака або апострофа (Ільїн, Медельїн)

Інше використання[ред. | ред. код]

Нині використовується також при класифікаційних позначеннях і означає «тринадцятий». При цифровій нумерації вживається як додаткова диференційна ознака, коли ряд предметів має такий самий номер: шифр № 8-ї.

Літера — Ї

Літера Ї в інших кириличних абетках[ред. | ред. код]

У староцерковнослов'янській і давньоруській абетках Ї виступає поряд із І під назвою «ижеи».

Наприкінці XVIII століття Досітей Обрадович запровадив літеру ї в сербській писемності на позначення звука [j] (що відповідає українській й). Однак 1814 року Вук Караджич відмовився від цього нововведення й натомість запропонував літеру ј[2][3]. 1818 року правопис Караджича зафіксував цю пропозицію.

Від найдавніших часів до початку XIX століття букву ї вживали в російській писемності. Прикладом може слугувати видане 1762 року «Подземное путешествіе Николая Клима» — російський переклад твору Людвіга Гольберга[4].

Літера ї існує в пряшівському і паннонському варіантах русинської абетки.

Таблиця кодів[ред. | ред. код]

Кодування Регістр Десятковий код 16-ковий код Вісімковий код Двійковий код
Юнікод
(монолітний)
Мала 1111 0457 002127 00000100 01010111
Велика 1031 0407 002007 00000100 00000111
Юнікод
(розклад)
Мала 72745736 0456 0308 00425401410 00000100 01010110
00000011 00001000
Велика 67502856 0406 0308 00401401410 00000100 00000110
00000011 00001000
ISO 8859-5 Мала 247 F7 367 11110111
Велика 167 A7 247 10100111
KOI-8
Мала 167 A7 247 10100111
Велика 183 B7 267 10110111
Windows-1251 Мала 191 BF 277 10111111
Велика 175 AF 257 10101111

У HTML велику літеру Ї можна записати як & #1031; або & #x407;, а малу ї — як & #1111; або & #x457;. У кириличній не українській розкладці клавіатури символ Ї викликають затисненою клавішею Alt з набором Num-цифр 0175, символ ї — комбінацією Alt+0191.

Цікаві факти[ред. | ред. код]

  • 21 лютого 2013 року, до Міжнародного дня рідної мови, в Рівному встановили знак на честь літери «Ї» і в її формі, виготовлений із дерев'яної основи і обтягнений лляною тканиною. Його висота становила 3,6 метра[5].

Примітки[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]