Ъ

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Літера Ъ
Cyrillic letter Hard Sign.png
Кирилиця
А Б В Г Ґ Д Ѓ
Ђ Е Ѐ Є Ё Ж З
Ѕ И Ѝ І Ї Й Ј
К Л Љ М Н Њ О
П Р С Т Ћ Ќ У
Ў Ф Х Ц Ч Џ Ш
Щ Ъ Ы Ь Э Ю Я
Неслов'янські літери
Ӑ А̄ А̊ Ӓ Ӓ̄ Ә Ә́
Ә̃ Ӛ Ӕ Ғ Г̧ Г̑ Г̄
Ӻ Ӷ Ԁ Ԃ
Ԫ Ԭ Ӗ Е̄ Е̃ Ё̄ Є̈
Ӂ Җ Ӝ Ԅ Ҙ Ӟ
Ԑ Ԑ̈ Ӡ Ԇ Ӣ И̃ Ҋ
Ӥ Қ Ӄ Ҡ Ҟ Ҝ Ԟ
Ԛ Ӆ Ԯ Ԓ Ԡ Ԉ Ԕ
Ӎ Ӊ Ң Ԩ Ӈ Ҥ Ԣ
Ԋ О̆ О̃ О̄ Ӧ Ө Ө̄
Ӫ Ҩ Ԥ Ҧ Р̌ Ҏ Ԗ
Ҫ Ԍ Ҭ Ԏ
У̃ Ӯ Ӱ Ӱ́ Ӳ Ү Ү́
Ұ Х̑ Ҳ Ӽ Ӿ Һ Һ̈
Ԧ Ӽ Ҵ Ҷ Ӵ
Ӌ Ҹ Ҽ Ҿ
Ы̆ Ы̄ Ӹ Ҍ Э̆ Э̄ Э̇
Ӭ Ӭ́ Ӭ̄ Ю̆ Ю̈ Ю̈́ Ю̄
Я̆ Я̄ Я̈ Ԙ Ԝ Ӏ  
Застарілі літери
Ҁ Ѻ
ОУ Ѡ Ѽ Ѿ
Ѣ Ѥ Ѧ
Ѫ Ѩ Ѭ Ѯ
Ѱ Ѳ Ѵ Ѷ
           
Літери кирилиці

Ъ, ъ («тверди́й знак», «єр») — літера деяких абеток на основі кирилиці — 28-а літера російської абетки, (рос. твёрдый знак), і 27-а літера болгарської абетки, називається вели́кий єр (болг. ер голям); у інших слов'янських кирилицевих абетках відсутня: її функції за необхідності виконує апостроф (рос. съезд — укр. з'їзд — біл. з'езд).

Історія[ред.ред. код]

У старо- і церковнослов'янській абетках носить назву ѥръ (ст.-сл.) або єръ (ц.-сл.), значення якого невідоме (у сербській існує слово јер/jer — «оскільки», «бо», «тому що»[1]). У кирилиці зазвичай є 29-ю літерою за порядком і має вигляд Early Cyrillic letter Yeru.png; у глаголиці за порядком 30-а, має вигляд Glagolitic yer.svg. Числового значення не має. Походження глаголичної літери прийнято пояснювати як розвиток літери Glagolitic on.svg («о»); кириличну теж пов'язують з О, до якої зверху щось примальовано (у найдавніших кирилічних написах трапляються подібні форми).

Звук ъ[ред.ред. код]

Приблизно до середини XII століття літери Early Cyrillic letter Yeru.png і Glagolitic yer.svg використовувалися для позначення звука [ŭ] — надкороткого (зредукованого) голосного середнього підняття, який існував у всіх слов'янських мовах з праслов'янських часів. За походженням праслов'янський [ŭ] () є розвитком праіндоєвропейських коротких *o, *u (праіндоєвроп. *suHnús > праслов. *synъ, праіндоєвроп. *snoɪ̯gʷʰos > праслов. *sněgъ). На початку II тисячоліття нашої ери почався процес занепаду редукованих: у сильній позиції [ŭ] збігся з [o] (у східнослов'янських, македонській), з [a] (у західних південнослов'янських), з [e] (у західнослов'янських); у слабкій (наприклад, наприкінці слів) — зник. Після падіння зредукованих «ъ» перестала позначати який-небудь звук у всіх слов'янських мовах, окрім болгарської (у ній в певних позиціях схожий звук [ɤ] зберігся понині, разом з його позначенням літерою «ъ»[2]). Але «ъ» за традицією продовжували писати ще тривалий час, умовно позначаючи нею твердість попереднього приголосного[3] — в українському правописі її остаточно скасовано тільки на початку XX ст. (наприкінці слів її не пишуть з першої половини XIX), а в російському письмі її традиційно писали наприкінці слів аж до реформи 1918 року, зараз вона вживається тільки як розділовий знак у небагатьох словах, будучи найбільш рідкою літерою абетки.

Старо- і церковнослов'янська мова[ред.ред. код]

У старо- і церковнослов'янській мові літера первісно передавала характерний слов'янський надкороткий (редукований) [ŭ]. Після падіння зредукованих «ъ» більше не передає звука, пишеться лише за традицією. Проте, до впровадження пропусків між словами в тексті використання цієї невимовної літери було недаремним: вона допомагала правильно розбивати слово на склади, а рядок — на слова: къбогомъизъбраномуцарю. У пізнішій церковнослов'янській писемності уживається за традицією:

  • найчастіше на кінці слів після приголосних (тобто слово може закінчуватися тільки на голосну, «й», «ь» або «ъ»);
  • як розділовий знак між приголосною і голосною на межі префіксу і кореня;
  • у окремих словах: въслѣдъ, обезъяна, і у всіх формах слова другъдруга, другъдругу

У деяких випадках (переважно на кінці прийменників і префіксів) замість Early Cyrillic letter Yeru.png може вживатися надрядковий знак — так званий «єрок».

Українська мова[ред.ред. код]

У давньоруському письмі нею первісно позначали редукований [ŭ] — який мав ще праслов'янське походження. Після занепаду редукованих «ъ» за традицією зберігався на письмі аж до XIX ст. У проекті правопису 1837 року («Правопис Русалки Дністрової») «ъ» була вилучена з української абетки. Проте, у 1856 році правопис П. О. Куліша («кулішівка») повернув «ъ» до українського письма — тепер тільки як розділовий знак усередині слів. І тільки напочатку XX ст. Б. Грінченко у правописі свого «Словаря української мови» («грінченківці») остаточно виключив цю літеру з української абетки, замінивши її апострофом.

Російська мова[ред.ред. код]

До реформи російського правопису в 1917—1918 рр. буква «ъ» використовувалася за тими ж церковнослов'янськими правилами, тільки без слів-винятків. На відміну від нинішньої орфографії, розділовий «ъ» ставився не тільки перед літерами йотованих голосних, але і в деяких інших випадках, ніби съэкономить, разъикаться, двухъаршинный і ін. (зокрема він дозволяв розрізняти на письмі слова подарочный і подъарочный). Проте, розділовий «ъ» був украй рідкісний (як, власне, і сьогодні), а достатньо даремний «ъ» наприкінці слів займав приблизно 4 % обсягу тексту і, за підрахунками Л. В. Успенського, до реформи правопису на нього щорічно йшло близько 8,5 млн зайвих сторінок.

Надмірність крайового «ъ» була відмічена давно; його могли не використовувати при передачі телеграфних повідомлень, у скоропису і навіть в деяких книжках (практика друку без «ъ» почала розповсюджуватися в 1870-і, але скоро була заборонена).

При проведенні реформи літера «ъ» як розділовий знак зберігалася; але для боротьби з видавцями газет і журналів, що не бажали підкорятися розпорядженням нової влади, декретом ВСНХ від 4 листопада 1918 р. клавіші і матриці літери були вилучені з друкарських кас. В результаті як розділовий знак розповсюдилося сурогатне позначення за допомогою апострофа (под'ём, ад'ютант); таке написання стало сприйматися як частина реформи, хоча насправді з погляду декрету воно було помилковим. У свій час (в кінці 1920-х — початку 1930-х) воно розповсюдилося і на книговидання, а в машинописі протрималося практично до нашого часу (для економії числа клавіш дешеві друкарські машинки робилися без «ъ»).

У сучасній російській орфографії «ъ» уживається тільки як розділовий знак між приголосною і голосною. Найчастіше використовується на стику префікса і кореня (объявление, подъезд), включаючи деякі запозичені слова (адъютант, инъекция, фельдъегерь) перед буквами е, ё, ю, я і означає їхню йотовану вимову без пом'якшення попередньої приголосної префіксу. Перед іншими голосними «ъ» може з'являтися тільки в транскрипції іноземних імен і назв: Чанъань, Дзюнъитиро і ін. Зустрічається вживання «ъ» і між голосною і приголосною, наприклад, в узбецькій мові (не є слов'янською) до переходу на латиницю (аъло, Раъно). Відмічено також використання твердого знаку перед приголосними (у назвах койсанських мов: къхонг, къган-къне і ін.), хоча допустимість таких написань з погляду російської орфографії вельми сумнівна.

Інші слов'янські мови[ред.ред. код]

З сербської абетки літера «ъ» була виключена в середині XIX століття в ході реформи Вука Караджича; розділовий знак перед йотованими голосними там не потрібний, оскільки йот пишеться явно, а тверді і м'які приголосні позначаються різними літерами: подјармити (< под + јармити) — пођачити (< по + ђачити, від ђак — «учень»).

Тільки у болгарському правописі літера «ъ» (болг. ер голям) позначає специфічний голосний звук, за вимовою приблизно рівний румунській î, тобто що знаходиться десь між «и» і «е» української мови. До реформи 1946 року єр голям використовувалася і формально в кінці слів — Бѣлградъ (Белград), міръ (мир), свѣтъ (св'ятий).

В українському правописі XIX століття літера «ъ» уживалася тільки в старих варіантах орфографії (у «ярижці» і в системі Максимовича — за російськими правилами: і як розділовий знак, і в кінці слів; у «кулішівці» — тільки як розділовий знак), а в пізнішій «желехівці» і в створеному на її основі нинішньому правописі замінена апострофом.

У білоруському і македонському правописі літери «ъ» не було з самого початку створення для них самостійних абеток нового часу. У македонському правописі болгарському «ъ» відповідає апостроф — р'ж (ръж), Б'рвеница (Бървеница).

Неслов'янські мови[ред.ред. код]

У осетинському правописі «ъ» використовується тільки в словах, запозичених з російської, і в подвійних літерах хъ, цъ, чъ.

Інше використування[ред.ред. код]

Знак «ъ» використовують у лінгвістичній реконструкції для транскрипції праслов'янської мови — він передає редукований голосний [ŭ]; а також для фонетичного запису слів у деяких слов'янських мовах (наприклад, рос. молоко транскрибують кирилицею як [мълако]).

Варіанти зображення[ред.ред. код]

Зображення букви «ъ» різноманітно переважно розмірами при збереженні форми: в уставі вона цілком в рядку, в півуставі може як бути в рядку, так і виступати своєю верхньою частиною вгору, покриваючи нею попередню літеру, але займаючи менше місця за шириною. Подібна «висока» форма увійшла і в перші варіанти гражданського шрифту і була основною до середини XVIII століття.

У деяких варіантах гражданського шрифту висока мала літера «ъ» втрачала свій гачок, тобто формою була тотожна з латинською малою b (тоді як рядкова літера ь мала нинішній вигляд).

У деяких півуставних рукописах і стародрукованих книгах (наприклад, в «Острозькій Біблії» Івана Федорова) зустрічається також зображення букви «ъ» із зарубкою зліва, що опускається до землі (тобто у вигляді склеєного буквосполучення «гъ»), хоча частіше знак такої форми позначав літеру ѣ.

Цікаві факти[ред.ред. код]

Написи над входами до Політехнічного музею виконані відповідно до правил російського фактичного правопису 1920-30-х р.р.
  • Хоча написання зайвих «ъ» у російському правописі було скасоване тільки в 1918 році, перші спроби такої реформи траплялися й раніше: відоме, що у 1781 році з ініціативи директора Петербурзької академії наук Сергія Герасимовича Домашнєва один розділ журналу «Академическія известія» був надрукований без «ъ» наприкінці слів[4].
  • Під час виконання реформи 1918 року разом з друкарськими літерами для «і», «ѣ», «θ», з друкарень були вилучені й літери для «ъ» — хоча реформа скасувала лише написання твердого знака наприкінці слів, а не його вживання взагалі. Брак літер призвів до того, що за розділовий знак стали широко застосовувати апостроф: у 1920-30-х роках (у газетах до 1950-х) його використовували для слів об'явление, с'езд, под'езд та ін.[5]. Як єдиний варіант розділового знака «ъ» був затверджений у 1956 році[6], дешеві моделі друкарських машинок без символа «ъ» випускали й пізніше. Таблички з написами «Под'езд» досі можна побачити на будівлі московського Політехнічного музею.
  • Хоча згідно з вимогами російського правопису 1956 року належить писати «подьячий» (а не «подъячий»), покажчики на Великій Піддячій вулиці у Петербурзі отримали сучасну орфографію лише в 2009 році. Старий правопис зберігся у назві кафе на розі з проспектом Римського-Корсакова — «На Подъяческой»[7].

Таблиця кодів[ред.ред. код]

Кодування Реєстр Десятковий код Шістнадцятковий код Вісімковий код Двійковий код
Юнікод Прописна 1066 042A 002052 00000100 00101010
Рядкова 1098 044A 002112 00000100 01001010
ISO 8859-5 Прописна 202 CA 312 11001010
Рядкова 234 EA 352 11101010
KOI-8 Прописна 255 FF 377 11111111
Рядкова 223 DF 337 11011111
Windows-1251 Прописна 218 DA 332 11011010
Рядкова 250 FA 372 11111010

У HTML прописну букву Ъ можна записати як &#1066; чи &#x42A;, а рядкову ъ — як &#1098; чи &#x44A;.

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]