Ъ

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Cyrillic letter Hard Sign.png
Кирилиця
Слов'янські літери
А І Ќ
Б Ї У
В Й Ў
Г Ј Ф
Ґ К Х
Ѓ Л Ц
Д Љ Ч
Ђ М Џ
Е Н Ш
Ѐ Њ Щ
Є О Ъ
Ё П Ы
Ж Р Ь
З С Э
Ѕ Т Ю
И Ћ Я
Неслов'янські літери
Ӑ Ӏ Ҫ
Ӓ Ҋ Ҭ
Ә Қ Ӳ
Ӛ Ҟ Ӱ
Ӕ Ҡ Ӯ
Ғ Ӄ Ү
Ӷ Ҝ Ұ
Ҕ Ӆ Ҳ
Ӗ Ӎ Һ
Ҽ Ҥ Ҵ
Ҿ Ң Ӵ
Ӂ Ӊ Ҷ
Җ Ӈ Ӌ
Ӝ Ӧ Ҹ
Ҙ Ө Ӹ
Ӟ Ӫ Ҍ
Ӡ Ҩ Ӭ
Ӥ Ҧ
Ӣ Ҏ
Архаїчні літери
Ҁ ІА Ѯ
Ѹ Ѥ Ѱ
Ѡ Ѧ Ѳ
Ѿ Ѫ Ѵ
Ѻ Ѩ Ѷ
Ѣ Ѭ

Ъ, ъ («тверди́й знак», «єр») — літера деяких абеток на основі кирилиці — 28-а літера російської абетки, (рос. твёрдый знак), і 27-а літера болгарської абетки, називається вели́кий єр (болг. ер голям); у інших слов'янських кирилицевих абетках відсутня: її функції при необхідності виконує апостроф (рос. съезд — укр. з'їзд — біл. з'езд). У старо- і церковнослов'янській абетках носить назву ѥръ (ст.-сл.) або єръ (ц.-сл.), значення якого невідоме (у сербській є слово «јер» — «оскільки», «бо», «тому що»). У кирилиці зазвичай є 29-ю за порядком і має вигляд Early Cyrillic letter Yeru.png; у глаголиці за порядком 30-а, має вигляд Glagolitic yer.svg. Числового значення не має. Походження глаголичної літери прийнято пояснювати як розвиток літери О (Glagolitic on.svg); кириличну теж пов'язують з О, до якої зверху щось примальовано (у якнайдавніших кирилічних написах трапляються подібні форми).

Звук ъ[ред.ред. код]

Приблизно до середини XII століття літера «ъ» позначала звук [ŭ] — надкороткий (зредукований) голосний середнього підняття, який існував у всіх слов'янських мовах з праслов'янських часів. За походженням праслов'янський [ŭ] () є розвитком праіндоєвропейських коротких *o, *u (праіндоєвроп. *suHnús > праслов. *synъ, праіндоєвроп. *snoɪ̯gʷʰos > праслов. *sněgъ). Після падіння зредукованих «ъ» перестала позначати який-небудь звук у всіх слов'янських мовах, окрім болгарської (у ній в певних позиціях подібний звук [ɤ] зберігся понині, разом з його позначенням літерою «ъ»[1].

Старо- і церковнослов'янська мова[ред.ред. код]

У старо- і церковнослов'янській мові літера первісно передавала характерний слов'янський надкороткий (редукований) [ŭ]. Після падіння зредукованих «ъ» більше не передає звука, пишеться лише за традицією. Проте, до впровадження пропусків між словами в тексті використання цієї невимовної літери було недаремним: вона допомагала правильно розбивати слово на склади, а рядок — на слова: къбогомъизъбраномуцарю. У пізнішій церковнослов'янській писемності уживається за традицією:

  • найчастіше на кінці слів після приголосних (тобто слово може закінчуватися тільки на голосну, Й, Ь або Ъ);
  • як розділовий знак між приголосною і голосною на межі префіксу і кореня;
  • у окремих словах: въслѣдъ, обезъяна, і у всіх формах слова другъдруга, другъдругу

В деяких випадках (переважно на кінці приводів і префіксів) єр може замінюватися надрядковим знаком, званим «єрок».

Російська мова[ред.ред. код]

До реформи російського правопису в 1917—1918 рр. буква «ъ» використовувалася за тими ж церковнослов'янськими правилами, тільки без слів-винятків. На відміну від нинішньої орфографії, розділовий «ъ» ставився не тільки перед літерами йотованих голосних, але і в деяких інших випадках, ніби съэкономить, разъикаться, двухъаршинный і ін. (зокрема він дозволяв розрізняти на письмі слова подарочный і подъарочный). Проте, розділовий «ъ» був украй рідкісний (як, власне, і сьогодні), а достатньо даремний «ъ» наприкінці слів займав приблизно 4 % обсягу тексту і, за підрахунками Л. В. Успенського, до реформи правопису на нього щорічно йшло близько 8,5 млн зайвих сторінок.

Надмірність крайового «ъ» була відмічена давно; його могли не використовувати при передачі телеграфних повідомлень, у скоропису і навіть в деяких книжках (практика друку без «ъ» почала розповсюджуватися в 1870-і, але скоро була заборонена).

При проведенні реформи літера «ъ» як розділовий знак зберігалася; але для боротьби з видавцями газет і журналів, що не бажали підкорятися розпорядженням нової влади, декретом ВСНХ від 4 листопада 1918 р. клавіші і матриці літери були вилучені з друкарських кас. В результаті як розділовий знак розповсюдилося сурогатне позначення за допомогою апострофа (под'ём, ад'ютант); таке написання стало сприйматися як частина реформи, хоча насправді з погляду декрету воно було помилковим. У свій час (в кінці 1920-х — початку 1930-х) воно розповсюдилося і на книговидання, а в машинописі протрималося практично до нашого часу (для економії числа клавіш дешеві друкарські машинки робилися без «ъ»).

У сучасній російській орфографії «ъ» уживається тільки як розділовий знак між приголосною і голосною. Найчастіше використовується на стику префікса і кореня (объявление, подъезд), включаючи деякі запозичені слова (адъютант, инъекция, фельдъегерь) перед буквами е, ё, ю, я і означає їхню йотовану вимову без пом'якшення попередньої приголосної префіксу. Перед іншими голосними «ъ» може з'являтися тільки в транскрипції іноземних імен і назв: Чанъань, Дзюнъитиро і ін. Зустрічається вживання «ъ» і між голосною і приголосною, наприклад, в узбецькій мові (не є слов'янською) до переходу на латиницю (аъло, Раъно). Відмічено також використання твердого знаку перед приголосними (у назвах койсанських мов: къхонг, къган-къне і ін.), хоча допустимість таких написань з погляду російської орфографії вельми сумнівна.

Інші слов'янські мови[ред.ред. код]

З сербської абетки літера «ъ» була виключена в середині XIX століття в ході реформи Вука Караджича; розділовий знак перед йотованими голосними там не потрібний, оскільки йот пишеться явно, а тверді і м'які приголосні позначаються різними літерами: подјармити (< под + јармити) — пођачити (< по + ђачити, від ђак — «учень»).

Тільки у болгарському правописі літера «ъ» (болг. ер голям) позначає специфічний голосний звук, за вимовою приблизно рівний румунській î, тобто що знаходиться десь між «и» і «е» української мови. До реформи 1946 року єр голям використовувалася і формально в кінці слів — Бѣлградъ (Белград), міръ (мир), свѣтъ (св'ятий).

В українському правописі XIX століття літера «ъ» уживалася тільки в старих варіантах орфографії (у «ярижці» і в системі Максимовича — за російськими правилами: і як розділовий знак, і в кінці слів; у «кулішівці» — тільки як розділовий знак), а в пізнішій «желехівці» і в створеному на її основі нинішньому правописі замінена апострофом.

У білоруському і македонському правописі літери «ъ» не було з самого початку створення для них самостійних абеток нового часу. У македонському правописі болгарському «ъ» відповідає апостроф — р'ж (ръж), Б'рвеница (Бървеница).

Неслов'янські мови[ред.ред. код]

У осетинському правописі «ъ» використовується тільки в словах, запозичених з російської, і в подвійних літерах хъ, цъ, чъ.

Інше використування[ред.ред. код]

Знак «ъ» використовують у лінгвістичній реконструкції для транскрипції праслов'янської мови — він передає редукований голосний [ŭ]; а також для фонетичного запису слів у деяких слов'янських мовах (наприклад, рос. молоко транскрибують кирилицею як [мълако]).

Варіанти зображення[ред.ред. код]

Зображення букви «ъ» різноманітно переважно розмірами при збереженні форми: в уставі вона цілком в рядку, в півуставі може як бути в рядку, так і виступати своєю верхньою частиною вгору, покриваючи нею попередню літеру, але займаючи менше місця за шириною. Подібна «висока» форма увійшла і в перші варіанти гражданського шрифту і була основною до середини XVIII століття.

У деяких варіантах гражданського шрифту висока мала літера «ъ» втрачала свій гачок, тобто формою була тотожна з латинською малою b (тоді як рядкова літера ь мала нинішній вигляд).

У деяких півуставних рукописах і стародрукованих книгах (наприклад, в «Острозькій Біблії» Івана Федорова) зустрічається також зображення букви «ъ» із зарубкою зліва, що опускається до землі (тобто у вигляді склеєного буквосполучення «гъ»), хоча частіше знак такої форми позначав літеру ѣ.

Таблиця кодів[ред.ред. код]

Кодування Реєстр Десятковий код Шістнадцятковий код Вісімковий код Двійковий код
Юнікод Прописна 1066 042A 002052 00000100 00101010
Рядкова 1098 044A 002112 00000100 01001010
ISO 8859-5 Прописна 202 CA 312 11001010
Рядкова 234 EA 352 11101010
KOI-8 Прописна 255 FF 377 11111111
Рядкова 223 DF 337 11011111
Windows-1251 Прописна 218 DA 332 11011010
Рядкова 250 FA 372 11111010

У HTML прописну букву Ъ можна записати як &#1066; чи &#x42A;, а рядкову ъ — як &#1098; чи &#x44A;.

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. съвременната българска азбука