Ь

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
М'який знак
Cyrillic letter Soft Sign.png
Unicode (hex)
велика: U+042c
мала: U+044c
Кирилиця
А Б В Г Ґ Д Ѓ
Ђ Е Ѐ Є Ё Ж З
Ѕ И Ѝ І Ї Й Ј
К Л Љ М Н Њ О
П Р С Т Ћ Ќ У
Ў Ф Х Ц Ч Џ Ш
Щ Ъ Ы Ь Э Ю Я
Неслов'янські літери
Ӑ А̄ А̊ Ӓ Ӓ̄ Ә Ә́
Ә̃ Ӛ Ӕ Ғ Г̧ Г̑ Г̄
Ӻ Ӷ Ԁ Ԃ
Ԫ Ԭ Ӗ Е̄ Е̃ Ё̄ Є̈
Ӂ Җ Ӝ Ԅ Ҙ Ӟ
Ԑ Ԑ̈ Ӡ Ԇ Ӣ И̃ Ҋ
Ӥ Қ Ӄ Ҡ Ҟ Ҝ Ԟ
Ԛ Ӆ Ԯ Ԓ Ԡ Ԉ Ԕ
Ӎ Ӊ Ң Ԩ Ӈ Ҥ Ԣ
Ԋ О̆ О̃ О̄ Ӧ Ө Ө̄
Ӫ Ҩ Ԥ Ҧ Р̌ Ҏ Ԗ
Ҫ Ԍ Ҭ Ԏ
У̃ Ӯ Ӱ Ӱ́ Ӳ Ү Ү́
Ұ Х̑ Ҳ Ӽ Ӿ Һ Һ̈
Ԧ Ӽ Ҵ Ҷ Ӵ
Ӌ Ҹ Ҽ Ҿ
Ы̆ Ы̄ Ӹ Ҍ Э̆ Э̄ Э̇
Ӭ Ӭ́ Ӭ̄ Ю̆ Ю̈ Ю̈́ Ю̄
Я̆ Я̄ Я̈ Ԙ Ԝ Ӏ  
Застарілі літери
Ҁ Ѻ
ОУ Ѡ Ѽ Ѿ
Ѣ Ѥ Ѧ
Ѫ Ѩ Ѭ Ѯ
Ѱ Ѳ Ѵ Ѷ
           
Літери кирилиці

Ь, ь, є́рчик або знак м'якшення — літера кириличної абетки. У більшості сучасних абеток на основі кирилиці не передає окремого звука, а слугує для позначення пом'якшення попереднього голосного, або (рідше) як розділовий знак.

Історія[ред.ред. код]

У старо- і церковнослов'янській абетках носить назву ѥрь (ст.-сл.) або єрь (ц.-сл.), значення якого невідоме.

У сучасній церковнослов'янській кирилиці є 31-ю літерою за порядком і має вигляд Early Cyrillic letter Yeri.png; у глаголиці за порядком 32-га, має вигляд Glagolitic yerj.svg. Числового значення не має. За походженням може являти собою видозмінену літеру Early Cyrillic letter Onu.png («он»)

Звук ь[ред.ред. код]

У старослов'янській мові букви Early Cyrillic letter Yeri.png і Glagolitic yerj.svg використовувалися для позначення редукованого голосного [ĭ]. Цей звук був успадкований старослов'янською і іншими слов'янськими мовами (зокрема, давньоруською) з праслов'янського мовного стану, де він має праіндоєвропейське походження — від короткого [ĭ]. Це підтверджується порівнянням з лексичним матеріалом споріднених мов: праслов. *lьnъ («льон») — лит. lĭnas, праслов. *vьdova («вдова») — лат. vĭdua[1], праслов. *gostь («гість») — лат. hostĭs («ворог»). На початку II тисячоліття нашої ери почався процес занепаду редукованих: у сильній позиції [ĭ] збігся з [e], у слабкій (наприклад, наприкінці слів) — зник. Але оскільки перед [ĭ] (як і перед іншими голосними переднього ряду) приголосний пом'якшувався і ця м'якість зберігалась і після втрати редукованих, то Early Cyrillic letter Yeri.png, переставши означати окрему фонему, став показником цієї м'якості попереднього приголосного[2].

Українська[ред.ред. код]

Ь — тридцять перша літера української абетки. У сучасній українській мові не має окремого звука, використовується для позначення м'якості попередньої приголосної або роздільної вимови приголосної та йотованої голосної: тінь, сільський, Ньютон.

Із другої половини XIX століття і до початку 90-х років XX столітті м'який знак був останньою літерою українського алфавіту. Такий порядок вперше застосовано в системі Желехівського, де ь та апостроф вважались не літерами, а знаками, і розміщувались після всіх літер.

Правила вживання[ред.ред. код]

Коли пишеться Ь

Знаком ь позначається м'якість приголосних звуків[3].

  1. Ь пишеться:
    а) після м'яких д, т, з, с, дз, ц, л, н у кінці слова та складу:
    вісь, ґедзь, кінь, мідь, наморозь, палець, суть, швець; близько, восьмий, ганьба, Грицько, дядько, кільце, молотьба[3];
    б) після м'яких приголосних у середині складу перед о:
    дьоготь, дзьоб, льон, сьомий, трьох, тьохкати[3].
    Примітка. Про вживання ь у словах іншомовного походження див. § 93; у прізвищах — § 104, п. 9, 12, а; у географічних назвах — § 109, п. 9.
  2. Зокрема, ь пишеться:
    а) у словах на:
    1) -зький, -ський, -цький; -зькість, -ськість, -цькість; -зько, -сько, -цько; -зькому, -ському, -цькому; -зьки, -ськи, -цьки: близький, вузький, волинський, донецький; близькість, людськість; близько, військо, багацько; по-французькому (по-французьки), по-українському (по-українськи), по-німецькому (по-німецьки).
    Примітка. У словах баский, боязкий, в'язкий, дерзкий, жаский, ковзкий, плаский (плоский), порский, різкий і похідних утвореннях: боязкість, в'язкість, баско, різко тощо знак м'якшення не пишеться, оскільки тут з, с разом із к не творять суфіксів -зк-, -ск-;

2) -енька, -енько, -онька, -онько; -енький, -есенький, -ісінький, -юсінький: рученька, батенько, голівонька, соколонько; гарненький, малесенький, свіжісінький, тонюсінький; б) після м'якого л перед наступним приголосним: їдальня, кільце, ковальський, пальці, рибальство, сільський, спільник.

Примітка. Не ставиться м'який знак після л у групах -лц-, -лч-, коли вони походять із -лк-: балка — балці, галка — галці, галченя, монголка — монголці, Наталка — Наталці, Наталчин, рибалка — рибалці, рибалчин, спілка — спілці, спілчанський; але: Галька — Гальці, Гальчин;

в) у родовому відмінку множини іменників жіночого роду м'якої групи I відміни й середнього роду на -нн(я), /21/ -ц(е) II відміни: друкарень, їдалень, крамниць, матриць, пісень, робітниць, стаєнь; бажань, знань, кілець, місць, сердець і серць; г) у дієслівних формах дійсного та наказового способу: будить, будять, здається, косить, косять, коситься, робить, роблять, робиться, ходить, ходять; будь, будьте, винось, виносьте, виносься, кинь, киньте, стань, станьте, трать, тратьте (див. ще § 83, прим. 1).

Примітка. Про вживання ь у словах іншомовного походження та у власних назвах див. § 93; § 109, п. 9.

Коли Ь не пишеться

Знак м'якшення (ь) не пишеться[4].:

  1. Після р у кінці складу або слова[4]:
    вірте, кобзар, лікар, перевір, секретар, тепер, школяр, Харків.
  2. Після н перед ж, ч, ш, щ та перед суфіксами -ств(о), -ськ(ий)[4]:
    інженер, інший, кінчик, менший, тонший, Уманщина; волинський, громадянський, освітянський, селянський; громадянство, селянство.
    Але: бриньчати, доньчин, няньчин, няньчити та ін., бо в твірних іменниках між приголосними виступає ь[4]:
    бренькіт, донька, нянька.
  3. Після м'яких приголосних, крім л, якщо за ними йдуть інші м'які приголосні[4]:
    вінця, кінцівка, користю, ланцюжок, радість, світ, свято, слід, сміх, сніг, сніп, сьогодні, танцювати, щастя;
    але: різьбяр (і різьбар), тьмяний і похідні від них[4].
    Примітка. Коли ь уживається у формі називного відмінка іменника, то він зберігається й у всіх інших відмінках; коли ж у називному відмінку його нема, то й в інших відмінках він не пишеться; пор.: Галька — Гальці, дівчинонька — дівчиноньці, письмо — на письмі, редька — редьці; але: галка — галці, сторінка — сторінці, пасмо — у пасмі.
  4. Після л в іменникових суфіксах -алн(о), -илн(о)[4]:
    держално, пужално, ціпилно;
    але в зменшених формах ь пишеться[4]:
    держальце, пужальце.
  5. Між подовженими м'якими приголосними[4]:
    буття, волосся, галуззя, гіллястий, життя, каміння, ллється, приладдя, сіллю.
  6. Після д, н, т перед суфіксами -ченк(о), -чук, -чишин[4]:
    безбатченко, Панченко, Федченко; Радчук, Степанчук; Гринчишин, Федчишин;
    але після л пишеться ь[4]:
    Михальченко, Михальчук.
  7. Після ц у кінці слів — іменників чоловічого роду іншомовного походження[4]:
    Галац, кварц, палац, паяц, Суец, шприц, а також у деяких вигуках: бац, буц, гоц, клац.

В інших кириличних абетках[ред.ред. код]

Для слов'янських мов[ред.ред. код]

Російська мова
У російській абетці «ь» використовується:

  • Для позначення пом'якшення приголосного, яке може грати сенсорозрізнювальну роль (граб — грабь, кров — кровь, лад — ладь, вяз — вязь, мол — моль, лом — ломь, кон — конь, цеп — цепь, жар — жарь, вес — весь, бит — бить, граф — графь);
  • Для позначення роздільного читання приголосних з голосними. Літери для голосних «е», «ё», «ю», «я», «и» при цьому читаються йотовано («и» може не йотуватися), іноді йотуються й інші голосні (каньон — [кан’јон]);
  • За традицією пишеться після шиплячих, хоча з фонетичного погляду це є зайвим: бо в російській мові звуки [t͡ʃ] і [ɕ] (позначувані літерами «ч» і «щ») — завжди м'які, а [ʒ] і [ʃ] («ж» і «ш») — завжди тверді. М'який знак після шиплячих присутній:
    • У закінченнях іменників жіночого роду (рожь, ночь, печь, тушь);
    • У закінченнях наказового способу дієслів (режь, жарь);
    • У закінченнях форм дієслова другої особи однини (знаешь, дашь);
    • У деяких прислівниках (настежь, наотмашь);
    • У закінченнях інфінітива деяких дієслів (печь, стричь, беречь);
    • У деяких частках (лишь, вишь, бишь);
  • Після «г», «к», «х» трапляється лише в запозиченнях (Алигьери, кьянти, Донахью);
  • Після «ц» теж трапляється лише в запозиченнях (Замосць). Як і після шиплячих, після «ц» не має фонетичного сенсу, бо звук [t͡s] у російській мові завжди твердий.

Серед пропозицій щодо реформи російського правопису, що висувалися початку XX ст. (багато ідей використані у реформі 1917—1918) були присутні й такі, що приписували скасувати вживання «ь» після шиплячих, але у правопис 1918 року це правило не увійшло. Питання зайвості «ь» після шиплячих порушували й пізніше: на початку 1960-х, але це не призвело до реформ російської орфографії.

Церковнослов'янська мова
Правила написання «ь» у церковнослов'янській в цілому тотожні правилам російського правопису, але з деякими відмінностями:

  • У закінченнях «ь» пишеться не тільки в іменників жіночого роду, але й чоловічого (мечь, хвощь)
  • У закінченнях коротких пасивних дієприкметників — для відрізнення від діслівних форм (мы видимъ, але онъ видимь — «він видимий»),
  • У закінченнях коротких дієприкметників і прикметників у називному відмінку (творящь), у той час як ъ є показником знахідного відмінка (творящъ);
  • Між приголосними вживання «ь» факультативне, тобто припускає варіанти (тма/тьма, сотворшая/сотворьшая)

У деяких випадках у книгах старого друку замість «ь» могли ставити надрядковий знак — «єрокъ», але у новоцерковнослов'янській мові (з XVII ст.) «єрокъ» замінює лише літеру «ъ».

Білоруська мова
У білоруському правописі вживання м'якого знака в цілому тотожнє російському. У тарашкевиці вживається частіше: цей правопис білоруської мови вимагає зазначати м'якість кожного звука (яка в «наркомівці» розуміється сама по собі — якщо останній приголосний м'який).

Болгарська мова
До 1944 року «ь» у болгарському правописі вживався за традицією в тих словах, де він колись означав пом'якшення попереднього приголосного (наприклад, царь). Зараз ці слова, як і в українській мові, пишуться без «ь» (цар), проте, пом'якшення зберігається у формах похідних дієслів (царя, царят). Зараз м'який знак вживається здебільшого після приголосних — у сполученні «ьо».

Сербська мова
У сербському правописі м'який знак використовувався до реформ Вука Караджича, хоча не завжди означав м'якість приголосних. У сучасній сербській кирилиці (вуковиці) як окремий знак відсутній, але є складовою частиною деяких букв-лігатур, що позначають пом'якшені приголосні — «љ», «њ». Для позначення інших м'яких приголосних використовують літери «ђ», «j», «ћ».

Македонська мова
У сучасному македонському правописі, створеному за сербським зразком у 1944—1945 р.р., літера «ь» також відсутня.

Абетки для неслов'янських мов[ред.ред. код]

До 1998 року входив до абетки таджицької мови.

Окрім того, «ь» входив до так званого яналіфу або «нового тюркського алфавіту» — абетки на латинській основі, що вживалася у 1920-1930-х для низки мов СРСР. Там він позначав звук [ɨ].

Інше використування[ред.ред. код]

Знак «ь» використовують у лінгвістичній реконструкції для транскрипції праслов'янської мови — він передає редукований голосний [ĭ]. Слід зауважити, що попередній приголосний читається твердо — для позначення м'яких приголосних у транскрипції за необхідності застосовують апостроф. Цікаво, що в старослов'янському письмі, коли знак «ь» ще передавав редукований голосний, для позначення м'якості використовували (поряд з циркумфлексом над приголосним) значок, дуже схожий на апостроф[5].

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Т. А. Иванова. Старославянский язык. Учебник. С.-П.: Авалон, Азбука-классика, 2005. — С. 75
  2. Т. А. Иванова. Старославянский язык. Учебник. С.-П.: Авалон, Азбука-классика, 2005. — С. 65-67
  3. а б в Український правопис (2015:§16)
  4. а б в г д е ж и к л м н Український правопис (2015:§17)
  5. Т. А. Иванова. Старославянский язык. Учебник. С.-П.: Авалон, Азбука-классика, 2005. — С. 33

Джерела[ред.ред. код]

  • Український правопис. — НАН України, Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні; Ін-т української мови.. — Киïв : Наукова думка, 2015. — 288 с. — ISBN 978-966-00-1509-8.
  • Українська радянська енциклопедія : [у 12-ти т.] / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
  • Півторак Г. П. Українська мова: Енциклопедія. — Київ : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2000.
  • Синявський О. Н. Норми української літературної мови. — Львів : Друкарня УАН, 1941. — 363 с.
  • Український правопис. — К.: Наукова думка, 2015.