Ь

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
М'який знак
Cyrillic letter Soft Sign.png
Unicode (hex)
велика: U+042c
мала: U+044c
Кирилиця
А Б В Г Ґ Д Ѓ
Ђ Е Ѐ Є Ё Ж З
Ѕ И Ѝ І Ї Й Ј
К Л Љ М Н Њ О
П Р С Т Ћ Ќ У
Ў Ф Х Ц Ч Џ Ш
Щ Ъ Ы Ь Э Ю Я
Неслов'янські літери
Ӑ Ӓ Ә Ӛ Ӕ Ғ Ӷ
Ҕ Ӗ Ҽ Ҿ Ӂ Җ Ӝ
Ҙ Ӟ Ӡ Ӥ Ӣ Ӏ Ҋ
Қ Ҟ Ҡ Ӄ Ҝ Ӆ Ӎ
Ҥ Ң Ӊ Ӈ Ӧ Ө Ӫ
Ҩ Ҧ Ҏ Ҫ Ҭ Ӳ Ӱ
Ӯ Ү Ұ Ҳ Һ Ҵ Ӵ
Ҷ Ӌ Ҹ Ӹ Ҍ Ӭ  
Застарілі літери
Ҁ Ѹ Ѡ Ѿ Ѻ Ѣ ІА
Ѥ Ѧ Ѫ Ѩ Ѭ Ѯ Ѱ
Ѳ Ѵ Ѷ        
Літери кирилиці

Ь, ь, є́рчик або знак м'якшення — тридцять перша літера української абетки, присутня в низці інших кирилічних алфавітів. У сучасній українській мові не має окремого звуку, використовується для позначення м'якості попередньої приголосної або роздільної вимови приголосної та йотованої голосної: тінь, сільський, Ньютон.

Із другої половини XIX ст. і до початку 90-х років XX ст. м'який знак був останньою літерою українського алфавіту. Такий порядок вперше застосовано в системі Желехівського, де ь та апостроф вважались не літерами, а знаками, і розміщувались після всіх літер.

Українська[ред.ред. код]

Коли пишеться Ь[ред.ред. код]

Знаком ь позначається м’якість приголосних звуків[1].

  1. Ь пишеться:
    а) після м’яких д, т, з, с, дз, ц, л, н у кінці слова та складу:
    вісь, ґедзь, кінь, мідь, наморозь, палець, суть, швець; близько, восьмий, ганьба, Грицько, дядько, кільце, молотьба[1];
    б) після м’яких приголосних у середині складу перед о:
    дьоготь, дзьоб, льон, сьомий, трьох, тьохкати[1].
    Примітка. Про вживання ь у словах іншомовного походження див. § 93; у прізвищах — § 104, п. 9, 12, а; у географічних назвах — § 109, п. 9.
  2. Зокрема ь пишеться:
    а) у словах на:
    1) -зький, -ський, -цький; -зькість, -ськість, -цькість; -зько, -сько, -цько; -зькому, -ському, -цькому; -зьки, -ськи, -цьки: близький, вузький, волинський, донецький; близькість, людськість; близько, військо, багацько; по-французькому (по-франиузьки), по-українському (по-українськи), по-німецькому (по-німецьки).
    Примітка. У словах баский, боязкий, в’язкий, дерзкий, жаский, ковзкий, плаский (плоский), порский, різкий і похідних утвореннях: боязкість, в’язкість, баско, різко тощо знак м’якшення не пишеться, оскільки тут з, с разом із к не творять суфіксів -зк-, -ск-;

2) -енька, -енько, -онька, -онько; -енький, -есенький, -ісінький, -юсінький: рученька, батенько, голівонька, соколонько; гарненький, малесенький, свіжісінький, тонюсінький; б) після м’якого л перед наступним приголосним: їдальня, кільце, ковальський, пальці, рибальство, сільський, спільник.

Примітка. Не ставиться м’який знак після л у групах -лц-, -лч-, коли вони походять із -лк-: балка — балці, галка — галці, галченя, монголка — монголці, Наталка — Наталці, Наталчин, рибалка — рибалці, рибалчин, спілка — спілці, спілчанський; але: Галька — Гальці, Гальчин;

в) у родовому відмінку множини іменників жіночого роду м’якої групи I відміни й середнього роду на -нн(я), /21/ -ц(е) II відміни: друкарень, їдалень, крамниць, матриць, пісень, робітниць, стаєнь; бажань, знань, кілець, місць, сердець і серць; г) у дієслівних формах дійсного та наказового способу: будить, будять, здається, косить, косять, коситься, робить, роблять, робиться, ходить, ходять; будь, будьте, винось, виносьте, виносься, кинь, киньте, стань, станьте, трать, тратьте (див. ще § 83, прим. 1).

Примітка. Про вживання ь у словах іншомовного походження та у власних назвах див. § 93; § 109, п. 9.

Коли Ь не пишеться[ред.ред. код]

Знак м’якшення (ь) не пишеться[2].:

  1. Після р у кінці складу або слова[2]:
    вірте, кобзар, лікар, перевір, секретар, тепер, школяр, Харків.
  2. Після н перед ж, ч, ш, щ та перед суфіксами -ств(о), -ськ(ий)[2]:
    інженер, інший, кінчик, менший, тонший, Уманщина; волинський, громадянський, освітянський, селянський; громадянство, селянство.
    Але: бриньчати, доньчин, няньчин, няньчити та ін., бо в твірних іменниках між приголосними виступає ь[2]:
    бренькіт, донька, нянька.
  3. Після м’яких приголосних, крім л, якщо за ними йдуть інші м’які приголосні[2]:
    вінця, кінцівка, користю, ланцюжок, радість, світ, свято, слід, сміх, сніг, сніп, сьогодні, танцювати, щастя;
    але: різьбяр (і різьбар), тьмяний і похідні від них[2].
    Примітка. Коли ь уживається у формі називного відмінка іменника, то він зберігається й у всіх інших відмінках; коли ж у називному відмінку його нема, то й в інших відмінках він не пишеться; пор.: Галька — Гальці, дівчинонька — дівчиноньці, письмо — на письмі, редька — редьці; але: галка — галці, сторінка — сторінці, пасмо — у пасмі.
  4. Після л в іменникових суфіксах -алн(о), -илн(о)[2]:
    держално, пужално, ціпилно;
    але в зменшених формах ь пишеться[2]:
    держальце, пужальце.
  5. Між подовженими м’якими приголосними[2]:
    буття, волосся, галуззя, гіллястий, життя, каміння, ллється, приладдя, сіллю.
  6. Після д, н, т перед суфіксами -ченк(о), -чук, -чишин[2]:
    безбатченко, Панченко, Федченко; Радчук, Степанчук; Гринчишин, Федчишин;
    але після л пишеться ь[2]:
    Михальченко, Михальчук.
  7. Після ц у кінці слів — іменників чоловічого роду іншомовного походження[2]:
    Галац, кварц, палац, паяц, Суец, шприц, а також у деяких вигуках: бац, буц, гоц, клац.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • Український правопис. — НАН України, Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні; Ін-т української мови.. — Киïв : Наукова думка, 2015. — 288 с. — ISBN 978-966-00-1509-8.
  • Українська радянська енциклопедія : у 12 томах / за ред. М. Бажана. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
  • Півторак Г. П. Українська мова: Енциклопедія. — Київ : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2000.
  • Синявський О. Н. Норми української літературної мови. — Львів : Друкарня УАН, 1941. — 363 с.
  • Український правопис. — К.: Наукова думка, 2015.