Словацько-український кордон
| Кордон Словаччини та України | |
|---|---|
 Потрійний стик кордонів Словаччини, Польщі та України | |
 | |
| Країни: |  Словаччина Україна |
| Довжина: | 97 км |
| Тип: | зовнішній кордон ЄС |
| Встановлено: | 1993 |
| Остання зміна: | Відділення Закарпаття від Чехословаччини |
| Охороняють: | Поліцейські сили Словаччини (словац. Policajný zbor) Державна прикордонна служба України |
| Прикордонні адміністративні одиниці: | |
 Мультимедія на Вікісховищі | |
Слова́цько-украї́нський кордо́н — кордон між Україною та Словаччиною, що існує формально з моменту набуття незалежності Словаччини 1993 року. У 1991–1992 роках нинішній словацько-український кордон був чехословацько-українським кордоном, а до 1991 — кордоном між Чехословаччиною і Радянським Союзом. Довжина кордону становить 97 км, на кордоні розміщено 375 прикордонних знаків. Знак № 1 знаходиться на горі Кременець, знак № 375 стоїть на березі Тиси біля стариці Вір. Трифінія з Польщею маркована обеліском «Кременець», трифінія з Угорщиною маркована трьома обелісками "Тиса" на кожній зі сторін кордону.
Словацько-український кордон є також зовнішнім кордоном Європейського Союзу.
| Місце | Координати | |
|---|---|---|
| Найпівнічніша, найсхідніша |
гора Кременець, 1221 м н.р.м.; Трифінія кордонів Словаччини, Польщі та України |
49° пн. ш. 23° сх. д.H G O |
| Найпівденніша | р. Тиса Трифінія кордонів Словаччини, Угорщини та України |
48° пн. ш. 22° сх. д.H G O |
| Найзахідніша | стариця Мертва Тиса, Соломоново — Чєрна-над-Тисою | 48° пн. ш. 22° сх. д.H G O |
 | Цей розділ потребує доповнення. (вересень 2018) |
Словацько-український кордон має п'ять пунктів перетину — два автодорожні, два залізничні і один пішохідний:
2008 року словацько-український кордон перетнуло майже 2,5 млн громадян, понад 1,5 млн транспортних засобів.[1]
На початку липня 2012 року словацькою кримінальною поліцією був виявлений нелегальний канал, що таємно діяв у прикордонній зоні між селами Вишнє Німецьке та Нижнє Німецьке та вів прямо до м. Ужгорода; вихід тунелю на українській території розміщувався у приватному будинку по вул. Запорізькій, 57 в м. Ужгороді. Глибина залягання тунелю — шість метрів, довжина — близько 700 м. Був електрифікований і оснащений рейковою переправою. Використовувався переважно для контрабандного переправляння сигарет з України в Словаччину та ЄС, і, як припускають, також для нелегальної міграції. Діяв щонайменше два роки до моменту виявлення. За підрахунками міністерства фінансів Словаччини функціонування тунелю заподіяло словацькій економіці шкоду на суму приблизно п'ятдесят мільйонів євро [2].
В грудні 2012 року кримінальну справу щодо деяких осіб, причетних до функціонування тунелю, направлено на розгляд до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області.
- ↑ Transborder Cooperation within the Frame of the Carpathian Euroregion
- ↑ На українсько-словацькому кордоні знайшли підкоп від Ужгорода до Словаччини (TCH.ua) (відео) , Тунель в Європу — «Експрес» 11 — 18 квітня 2013 року. — С. 1, 6. [Архівовано 24 жовтня 2012 у Wayback Machine.], Цей таємний тунель в Європу і люди СБУ
 | ||
в Україні | Вацлав Бенеш (1921) • Роберт Гаренчар (1993—1995) • Йозеф Мігаш (1995—1996) • Ольга Мігалікова1 (1996—1999) • Васіл Грівна (1999—2005) • Урбан Руснак (2005—2009) • Павол Гамжик (2009—2013) • Юрай Сівачек (2013—2018) • Марек Шафін (2018—2024) • Павел Віздал (2024—) | |
в Словаччині | Максим Славинський2 (1919) • Михайло Левицький3 (1921—1923) • Роман Лубківський (1992—1993) • Петро Сардачук (1993—1995) • Дмитро Павличко (1995—1998) • Юрій Рилач (1998—2004) • Сергій Устич (2004—2005) • Інна Огнівець (2005—2010) • Іван Холостенко1 (2010) • Олег Гаваші (2010—2016) • Юрій Мушка (2016—2022) • Мирослав Кастран (з 2022) | |