Стара Брикуля

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
село Стара Брикуля
Країна Україна Україна
Область Тернопільська область
Район/міськрада Теребовлянський район
Код КОАТУУ 6125089203
Основні дані
Населення 442
Поштовий індекс 48144
Телефонний код +380 3551
Географічні дані
Географічні координати 49°15′01″ пн. ш. 25°29′49″ сх. д. / 49.25028° пн. ш. 25.49694° сх. д. / 49.25028; 25.49694Координати: 49°15′01″ пн. ш. 25°29′49″ сх. д. / 49.25028° пн. ш. 25.49694° сх. д. / 49.25028; 25.49694
Місцева влада
Карта
Стара Брикуля is located in Україна
Стара Брикуля
Стара Брикуля
Стара Брикуля is located in Тернопільська область
Стара Брикуля
Стара Брикуля

Стара́ Брику́ля — село Теребовлянського району Тернопільської області

Село Стара Брикуля знаходиться на висоті 355 м над рівнем моря, на степовій рівнині при гостинці, що веде з Тернополя до Бучача, на віддалі 18 км від районного центру м. Теребовлі. Бита дорога, що проходить попри село, із західної сторони утворювала границю села. На захід від битої дороги лежало мале село Підбрикуля, що її назву поляки перемінили в 1934 р. на «Улануфка». На півдні Стара Брикуля межує з Хмелівкою і Підбрикулею.

Між Старою Брикулею й Хмелівкою при дорозі, що з'єднує ці села, стояла стара дерев'яна церква з половини XVIII століття. Біля цієї старої церкви розпочато будову нової, мурованої у плані церковної, але до 1939 р. побудовано тільки мури. Біля церкви було приходство, господарські будинки і цвинтар. Навпроти приходства знаходилася школа, до якої ходили діти з обох сіл.

Стара Брикуля має вигляд трикутника, вершок якого звернений у бік Хмелівки. На самому вершку стояв костел, який збудували місцеві поляки при допомозі адміністрації та польських товариств.

Через село проходить широка вулиця, що на вигоні розгалужується у трьох напрямках: одна з доріг веде в поле, зване «За селом», друга, ширша, веде до присілка «Глибока Долина», розміщеного на віддалі 3 км на схід від села, а третя — до гостинця.

Село межує від півночі з полями Дарахова, віддаленого на 7 км, від сходу — з полями Хмелівки й Романівки. На північному сході межує з полями Слобідки Струсівської, а від заходу — Брикулі Нової.

Географія села[ред.ред. код]

Окремі частини села називали: «Вигін», «Двір», «Над ставом». Колись були серед села два стави, що з часом повисихали, а залишився тільки малий потічок, що біжить селом у північному напрямі. Поодинокі ділянки поля мали такі назви як: «Похилий Камінь», «Лабаски», «Шкоди», «Жидовня», «Дубники», «Писок»[1].

Роди села[ред.ред. код]

У давнину в селі були такі родини: Кульчицькі, Табас, Шпит, Винницькі, Стролебецькі, Стромбек, Гейба, Сагайдак, Бурмас, Лозинські[1].

Заняття[ред.ред. код]

Головним заняттям селян було хліборобство, зв'язане з тваринництвом. Побічним заняттям села було ремісництво: ковальство, шевство, теслярство, бондарство, мулярство. Купецтвом займалися переважно жиди, що скуповували в селах збіжжя, клоччя, телята, яйця, масло й інші товари.

Заснування[ред.ред. код]

Хто був засновником села, не вдалося встановити. Як згадували старожили — Стара Брикуля — це досить нова оселя, що колись була присілком села Хмелівка (Винявка).

За переписом населення в 1935—1936 рр. в селі було 1150 християн, з них 854 українці — греко-католики, (74%) і 297 поляків — римо-католиків (26%).

Міжвоєнні роки[ред.ред. код]

До 1935 р. в селі проживало 5 жидівських родин. Дві з них мешкали в дворі-фільварку перед парцеляцією, а три в селі, займаючись купецтвом. До 1939 р. залишилася тільки жидівка мірка, що утримувала корчму аж до Другої світової війни.

Під час Першої світової село було досить знищене, бо в ньому стояли більше року, як друга лінія фронту, російські війська. У вересні 1915 р. фронтова лінія проходила 5 км на північ від села, де були стрілецькі окопи. Під час наступу австро-німецьких військ у 1917 р., як і в українсько-польській та в польсько-радянській війнах, село не зазнало руйнувань. У 1919—1920-і рр. багато людей у селі померло від у.

З українсько-польської війни не повернулися в село кілька Стрільців, між ними і підхорунжий Теофіль Вітушинський, що загинув у Східній Україні в 1919 р. У вересні 1939 р. через Стару Брикулю втікали до Румунії поляки. Більшовики затримали транспорт польського міністерства фінансів. У вантажних автомобілях знаходилося золото, банкноти, металеві . монети від одного гроша до двох злотих. Більшовики забрали в полон сторожу (одна полька застрелилася, щоб не попасти в полон), а також забрали весь скарб.

Греко-католики Старої Брикулі належали до парафії в Хмелівці, римо-католики — до парафії в Новій могильниці. Жиди належали до тєребовлянського кагалу.

У Старій Брикулі була мала мурована капличка, в якій могло вміститися лише кільканадцять осіб, але в ній ніколи не відправляли Служби Божої.

Школу відкрито у селі після Першої світової війни. До того часу діти ходили до школи в Хмелівці, що стояла навпроти приходства. Директором цієї спільної школи був поляк Парадовський. До Першої світової в селі була польська приватна школа. Вчила в ній учителька, а згодом учитель з Хмелівки

Йосиф Драган, який після війни був управителем до кінця січня 1932 р. Другим учителем був Ян Скугра з Тернополя.

В 1937 р. прийшло подружжя Залановських, і вони вчителювали до приходу більшовиків у 1939 р. Під час більшовицької окупації вчителював Йосиф Водовіз із Нової Брикулі. Після відходу більшовиків управителем школи був Б. Добровольський. Учителями були ще в тому часі Ольга Іваницька і михайло Поперечний. Число учнів доходило до 150 чол. Шкільний будинок стояв на вигоні. Громада розпочала його будову в 1933 р. Будинок був з червоного каменю з каменоломів села Острівець, а стіни вимуровано з білого каменю села Бернадівка біля Струсова. Школа була тоді двокласова, але — будинок був запланований на трикласову школу. Тоді був війтом Іван Шельвах, парохом о. Юліян Фіцалович. Старші учні від 4 класу вчилися 5 год., молодші — від 2 класу — 3 год., а 1 клас — 2 год. мова навчання була польська, а українська була як обов'язковий предмет від 2 класу. Кожний священик учив дітей релігії їх рідною мовою. Навчали також українських пісень, дозволених польською владою.

Матеріальний стан селян був задовільний. Згідно із статистикою повітової адміністрації Стара Брикуля була на першому місці щодо кількості морґів поля на одну особу (близько 3,5 морґа).

Хати в Старій Брикулі будували з каміння, дерева й глини. З каміння ставили фундаменти, стіни й дахи з дерева. У декотрих господарів ставили стіни з цегли. Хати з глини звали ліп'янками. Пересічна хата мала дві кімнати, переділені сіньми. Замість стола була велика скриня, де був склад одягу, недалеко від печі був мисник, полиця на кухонне начиння. У гостинній кімнаті не було печі, тільки ліжко, лавки і стіл. На стінах були образи святих, родинні фотографії, портрети наших визначних людей. Громадський уряд містився в добротному будинку під цинкованою бляхою. В 1921—35 рр. в тому будинку була школа. За більшовиків цей дім перебудовано на театральну залу сільського клубу.

З 1934 по 1939 рр. солтисом був поляк Владислав Бегомовський. За більшовиків головою сільради була дівчина Е. Насипана. За німецької окупації був війтом спершу П. Заверуха, пізніше О. Осадець. Після відходу німців головою сільради був поляк Йосиф Пастух, що належав до польського підпілля. Пізніше став головою Володимир мушинський, а його заступником марійовський.

В селі була читальня «Просвіти», але культурно-освітне життя розвивалося слабо. До села приходили українські часописи «Народна Справа», «Новий Час», «Наш Прапор». Було організовано Товариство «Луг». При читальні організовано аматорський гурток, але він не проявляв великої діяльності. Була в селі і кооператива. Багато доброго зробили жіночі гуртки, які під проводом представниць Теребовлі організовували куховарські курси для господинь і дівчат, що вносили багато нового до сільського харчування, а, крім того, причинялися до гуртування молоді.

Гітлерівсько-німецька окупація[ред.ред. код]

За німецької окупації кільканадцять осіб молоді примусово вивезено на роботи до Німеччини, і деякі з них вернулися, а дехто виїхав за океан. Як більшовики, так і німці робили облави на нашу молодь, вивозили на роботи в Німеччину, а більшовики —у Донбас, звідкіля багато не повернулося. В 1945 р. поляків переселено на Захід. На початку липня 1941 р. на територію села входять німецькі війська. Окупація продовжувалась до 21 . березня 1944 р.

16 квітня 1944 р. село піддане нальоту німецької авіації. Було спалено частину будинків, були жертви серед цивільного населення. В травні 1944 р. проходила мобілізація населення в Радянську Армію. 5 травня жителі села були виселені в Деренівку і мшанець. Повернулись жителі в липні. За роки війни було знищено майже 25 будинків, загинуло чимало людей. Після війни поступово налагоджується життя. Першим головою сільради став Йосип Пастух, якого вбили в 1945 р. Після нього був В. Мушинський. Колгосп в селі Стара Брикуля було засновано ще в 1940 р. В 1948 р. відновлено колгосп під назвою «Червона Армія». В 1963 р. колгоспи об'єднано під назвою ім. Леніна (голова Микита Іванович Фаріончук). Господарство було одним із найкращих у районі. Фаріончук головував з 1952 по 1964 рр. З 1965 р. головою стала Зінаїда Олексіївна Святецька. І господарила до 1972 р. З 1972 по 1985 рр. — головою був Бойчук Степан Захарович.

Сільради[ред.ред. код]

До 1958 р. у цій закутині було 3 сільради. В 1958 р. Новобрикульська сільська рада — об'єдналась із Старобрикульською. В 1964 р. Старобрикульська об'єднана з Хмелівською сільрадою.

Релігійне життя[ред.ред. код]

На території 3 сіл була одна парафія — Хмелівська до 1946 р. —греко-католицька. Римо-католики належали до парафії Нової могильниці. В селі була дерев'яна церква, збудована в 1740 р., її розкрали 1946 р. Ще в 1933 р. відбулось посвячення каменя під забудову нової церкви, але побудована вона не була. В 1989 р. відкрито церкву в селі Нова Брикуля (православну), а також відкрито церкву в Старій Брикулі. В Новій Брикулі церква розміщена в каплиці (проведено реконструкцію), у Старій Брикулі пристосували приміщення колишнього проборства під церкву. В 1994 р. відділилась громада Греко-Католицької Церкви.

Зараз найбільшою гордістю села є його мешканці, які сумлінно працюють. В післявоєнні роки в селі радянські органи вдавалися до варварських способів колективізації сільського господарства. При цьому застосовувалися жорстокі і репресивні заходи до тих, хто противився і не хотів записуватися в колгосп. На фоні цих жорстоких заходів до селян тьмяніло й те добре, що робилося для населення Західного регіону. мешканці села негативно відповідали на жорстокості і підтримувало бойові дії проти радянських органів з боку ОУНУПА.

В селі організовувалися підпільні організації, які здійснювали підривні акції проти місцевих радянських властей. Ця боротьба продовжувалася аж до 195 року. Як засіб боротьби проти бандерівщини, широко застосовувалися масові депортації заможних селян в Сибір. Це викликало почуття жаху і ненависті жителів села.

Становище селян після їх вступу" колгосп дуже погіршилося. Грошові доходи колгоспників були мізерними. В селі більшість мешканців жила впроголодь. Крім цього, в 1947–1951 рр. населення страждало від репресій.

Не краще становище в селі було в наступних 1970–1980 рр.

Село за незалежності[ред.ред. код]

Великі економічні і політичні зміни відбулися в селі в період перебудовних процесів у 1985–1990 рр. В селі виникає ряд демократичиих організацій. Велику роль в національному відродженні села відіграє Народний Рух. Почався новий етап у розвитку національного руху в Україні, в тому числі і в Старій Брикулі.

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б Горбач О. Говірки й словник діялектної лексики Теребовельщини / Відбиток з. «Наукових Записок» Українського Технічно-Господарського Інституту. Мюнхен, 1971. — стор. 174

Використана література[ред.ред. код]

  • «Історія міст і сіл Теребовлянщини»