Микулинці

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
смт Микулинці
Coat of arms of Mykulynci.png Mykylynci h.png
Герб Микулинців Хоругва Микулинців
Панорама містечка
Панорама містечка
Країна Україна Україна
Область Тернопільська область
Район/міськрада Теребовлянський район
Рада Микулинецька селищна громада
Код КОАТУУ: 6125055400
Основні дані
Засноване 1096
Статус із 1940 року
Площа км²
Населення 3676 (01.01.2017)[1]
Густота 932 осіб/км²
Поштовий індекс 48120
Телефонний код +380 3551
Географічні координати 49°23′17″ пн. ш. 25°37′04″ сх. д.H G O
Водойма річка Серет
Відстань
Найближча залізнична станція: Микулинці-Струсів
До станції: 4 км
До райцентру:
 - фізична: 12 км
 - залізницею: 10 км
 - автошляхами: 15 км
До обл. центру:
 - фізична: 18,4 км[2]
 - залізницею: 27 км
 - автошляхами: 21 км
Селищна влада
Адреса вул. С. Бандери, 11, смт Микулинці, Теребовлянський р-н, Тернопільська обл.
Голова селищної ради Осипчук Петро Іванович[3]
Карта
Микулинці. Карта розташування: Україна
Микулинці
Микулинці
Микулинці. Карта розташування: Тернопільська область
Микулинці
Микулинці

Commons-logo.svg Микулинці у Вікісховищі

Мику́линці (давні назви: Мику́лин, Мику́линь) — селище міського типу в Теребовлянському районі Тернопільської області на річці Серет, Від вересня 2015 року — центр Микулинецької селищної громади, до того — центр Микулинецької селищної ради, якій підпорядковувалися села Воля, Конопківка і Кривки. Населення — 3713[4] осіб (2015).

Найближча залізнична станція Микулинці-Струсів знаходиться за 4 км від поселення в смт Дружба.

Містечко вважається найдавнішим на Тернопільщині та одним із найдавніших у Західній Україні.

Зміст

Географія[ред. | ред. код]

Микулинці розташовані у Східній Європі, Західній Україні, у центрі Тернопільської області, на півночі Теребовлянського району.

Селище межує на півночі із селом Лучка Тернопільського району, на сході із селом Воля, на півдні Кривки, на південному заході із селом Ладичин і на заході — селом Конопківка (усі — Теребовлянського району).

Площа зелених насаджень становить 29 га.

Поблизу Микулинців проходить автомагістраль E85 Берестя — Чернівці — Одеса.

У селищі є джерела лікувальних мінеральних вод.[5]

Відстані до обласних центрів[ред. | ред. код]

Відстань до:

Рельєф[ред. | ред. код]

Містечко розташоване на підвищеній платоподібній, розчленованій ярами та балками поверхні. Схили широкої заплави Серету урвисті, річище меандрує.

Клімат[ред. | ред. код]

Середня температура січня становить −5,5 °C, липня — +18,3 °C.[5]

Середня річна кількість опадів — від 550 до 600 мм.[6]. За кліматичним районуванням Тернопільської області селище розташоване у так званому «холодному Поділлі».

Історія[ред. | ред. код]

Археологічні знахідки[ред. | ред. код]

Поблизу Микулинців виявлено археологічні пам'ятки доби мезоліту, західноподільської групи скіфського часу, давньоруської культури (ймовірно, літописного Микулина).

Біля сусіднього села Воля відкрито і досліджено поселення трипільської культури 3 — 4 тисячоліть до нашої ери.

Раннє середньовіччя[ред. | ред. код]

Околиці Микулинців. Вигляд на село Воля з польського кладовища

Перша писемна згадка — 1096 як Микулин, згідно з «Повчанням» Володимира Мономаха:

« А у В'ятичі ходив дві зими на Ходоту і на сина його, і до Кордну ходив першої зими. І ще за Ізяславичами [гналися] за Микулин, і не настигли їх. І тієї весни — до Ярополка у Броди на раду. »

[7]

За однією з версій, назва селища походить від імені його засновника — воєводи князя Василька Микули. Згідно з іншою, — від давньої церкви святого Миколая, яку збудували тут монахи[8].

У Лаврентіївському літописі «город Микулинь» згадується три рази[9][10][11] у зв'язку з князівськими міжусобицями. Зокрема є згадка під 1444 роком[12][13].

1202 поблизу Микулинців відбулася битва київського князя Рюрика Ростиславича з галицькими і володимирськими боярами.

У другій половині XI століття поселення належало до Теребовельського, від 1140-х — до Галицького, від 1199 — Галицько-Волинського князівств. На той час Микулин був значним населеним пунктом, через який проходив торговельний шлях з Галича до Києва, водночас був ніби твердинею від нападів зовнішніх ворогів.

Період польського панування[ред. | ред. код]

1387 року селище у складі Галицької землі підпало під владу Польщі й згодом почало називатися Микулинці[14] (пол. Mikulińce, Мікуліньце).

У записах Актів гродських і земських[15] зареєстровано видану[16] в таборі біля села Сапова[17] грамоту 1 липня 1459, в якій вказано, що Грицько Кердейович зобов'язаний на своєму селі Микулинці у Галицькому дистрикті[18] генеральному руському старості Анджею Одровонжу суму 60 марок широких празьких грошів. Свідками записані, зокрема, Петро Цебровський, Микола Сенявський, Якуб Копичинський.[19]

Наприкінці 15 — в першій половині 16 століть на Микулинці почастішали напади татарських орд. Для захисту від ворогів власниця містечка графиня Анна з Сенявських Йорданова — донька гетьмана короного, руського воєводи Миколая Сенявського — сприяла будівництву 1550 року мурованого замку-фортеці, що у поєднанні з вигідним географічним положенням призвело до зростання поселення, збільшення кількості населення.

1595 року Микулинці отримали статус міста[20] з правом 3-х щорічних ярмарків і кожного вівторка — торгів. Жителі міста звільнялися від податків на 6 років. Приїжджим купцям дозволялося вести безмитну торгівлю.

Jastrzębiec herb.svg
Зборовські
Herb Mniszech.PNG
Мнішеки
POL COA Leliwa.svg
Сенявські
Herb Pilawa.jpg
Потоцькі
Herb Nowina.PNG
Конопки

Потім власниками замку були Самійло Зборовський — зять Анни Сенявської-Йордан, Александр Зборовський. 1637 року містечко разом з фортецею купив Станіслав Конєцпольський.[21] Згодом селище стало власністю Зборовських, від 1637 — С. Конєцпольського, потім Мнішеків, Любомирських, з II-ї половини XVII століття Потоцьких, від 1792 — Конопків гербу Новина.

Панщина в І чверті 17 століття досягала 5-6 днів на тиждень від ланового господарства.

Під час національно-визвольної війни 16481657 фортеця зазнала руйнувань. У 16561657 роках на околицях Микулинців діяли загони опришків.

1672 року, після 15-денної облоги замку, місто захопили війська султанської Туреччини під проводом І. Шишмана. Турки перебили всіх чоловіків, а жінок, дітей та ремісників забрали в полон.[22]

Під час польсько-турецької війни пропала грамота про надання міських прав, тому на прохання власниці міста, Людвіки з Мнішеків Потоцької, 1758 року польський король Август III Фрідріх був змушений видати нову, якою підтвердив за Микулинцями статус міста і надав магдебурзьке право, а також затвердив герб містечка з зображенням Св. Йосифа Обручника, що тримає на руках немовля Ісуса, на срібному тлі.[23]

Австрійський період[ред. | ред. код]

1772 року Микулинці відійшли до Австрії.

Українці містечка отримали більше свободи виражати національну ідентичність. Від 22 березня 1776 року українська мова стає храмовою[24].

Розвиток ремесл[ред. | ред. код]

В цей час населення поділялося на міщан-ремісників, торговців, жителів передмістя. Ремісники, яких у місті було 193[25], були об'єднані у 5 цехів:

Коли ремісників якогось фаху було мало, то вони входили до іншого цеху. До ткацького цеху належали ремісники, що виготовляли решета, мотузки, килими, а до цеху гончарів — ковалі, ювеліри, бляхарі, стельмахи, бондари, мулярі та інші[26].

Кожен підмайстер, щоб стати майстром, повинен був внести грішми 24 золоті, 8 фунтів воску, 4 кварти горілки, бочку пива, а також влаштувати вечерю для всіх майстрів цеху[27]. Не маючи на це коштів, більшість з них на все життя залишалися підмайстрами.

За інвентарем Микулинецького ключа 1773 року, в місті налічувалося 104 жителі передмість, які займалися сільським господарством. Вони користувалися надільною землею. Проте ці наділи були вдвічі менші за наділи селян Микулинецького ключа. Селяни були зобов'язані виконувати тяглові та піші панщинні повинності, платити данину й чинші[28]

Соціальний устрій[ред. | ред. код]

У 1874 році було зроблено зведений перелік прибутків населення Микулинців. Згідно з ним проживало:

Міщанські двори поділялися на 2 категорії, з них 44 мали польову землю, платили грошовий чинш по 2 золоті ринські за дім і город та по 3 золоті з поля, але панщини не відробляли. 116 міщан не мали польової землі і платили чинш за дім і город від 20 крейцерів до 2 золотих ринських та данину курми. Тяглові жителі передмість відбували панщину по 3 дні на тиждень, виконували різні повинності на користь панського двору, давали данину курми.

Халупники, комірники, мельники відбували панщину й виконували різну роботу на користь пана.

Шляхта платила по 3-6 золотих ринських чиншу й виконувала за помірну плату деякі роботи на пана.

Магнату Потоцькому, у володіння якого тоді перебували Микулинці, належало 3616 моргів землі, церкві і костелу — 130 моргів, а всі інші жителі користувалися 1221 моргами. Потоцькі також мали цегельню та водяний млин. На північній околиці міста на узвишші стояв палац, що зберігся й до наших днів і охороняється державою як пам'ятка архітектури[29].

Містечко у середині XIX століття[ред. | ред. код]

18101815 Микулинці у складі Тернопільського краю перебували під владою Росії, від 1815 — знову перейшли до Австрії.

На початку XIX ст. фортеця втратила своє оборонне значення. Власник містечка і навколишніх земель барон Ян Конопка, перебудувавши відповідно давні житлові приміщення, створив у фортеці суконну фабрику, а на місці природніх сірчаних джерел, виявлених недалеко від Микулинців, побудував грязьову лікарню з пансіонатом, де лікувалася знатна шляхта. Проте незабаром суконну фабрику, яка не витримала конкуренції австрійських мануфактур, довелося закрити. А після того, як на Прикарпатті було відкрито нові мінеральні джерела, лікарня втратила свою популярність, бо містилася далеко від центральних районів Австрійської імперії. Замком з того часу також ніхто більше не цікавився. У занедбаному стані він поступово руйнувався і руйнація триває дотепер.

В 1830-х роках фільварок перейшов у володіння графа Рея. У 1846 році стався бунт селян. Микулинецькій владі довелося найняти 200 солдатів[30].

Палац Реїв — пам'ятка архітектури австрійської доби

Після революційних подій 1848 року селяни почали викуповувати землю, сума викупних платежів в Микулинцях становила на 1859 рік 2789 флоринів 15 крейцерів[31]. Великі викупні платежі призвели до швидкого розорення селянських господарств. У 1880 році до панського фільварку входило 867 моргів орної землі, 175 моргів лук, 65 моргів пасовищ, 588 моргів лісу.

На 3642 жителі міста припадало 1288 моргів землі, 233 морги лук, 171 морг пасовищ[32]. Серед жителів Микулинців було:

1883 року у Микулинцях діяв лише паровий млин. У наступні роки була заснована броварня і винокурня, цегельня, два млини. Розпочалося випалення вапна.

Герб Микулинців часів Австрії і Польщі

На початку 20 століття в Микулинцях вже працювала невелика ткацька фабрика, що виробляла оксамит, рушники й бавовняні хустки, каменоломні, кар'єр для видобутку гравію, майстерня, де виготовляли чавунні казани.

Значного розвитку набуло ремесло. У містечку налічувалося 163 ремісник 17 спеціальностей (гончарі, шевці, кравці, кушніри тощо). Наприкінці 19 — на початку 20 століття добре відомими були гарно оздоблені глечики з вузькими шийками, глеки з широкими розхилами, персневидні куманці, миски, свічники та інші вироби микулинецьких гончарів.

Культурне життя[ред. | ред. код]

1885 року в Микулинцях побував Іван Франко. Він виступав перед селянами і розповідав про те, як почалася і як скінчилася панщина в Галицькій землі.[33]

У 1890-х роках в Микулинцях працювало 3 приватні лікарні і 2 акушерки, діяла аптека.

У 1848 році існувала однокласна школа з польською мовою викладання. 1886 року відкрили трикласну школу. Але з 702 дітей її відвідували лише 375. Близько 60 % дорослого населення міста не знали грамоти, а з 4073 мешканців Микулинців читати вміли лише 77 осіб.

Центром національно-культурного життя в Микулинцях стало товариство «Просвіта», яке засноване 1890 року. Першим його головою був директор школи Рибачок А. Воно мало великий дім, де проходили різні культосвітні заходи, театральні вистави, концерти, читались лекції на різну тематику. При «Просвіті» існували товариства «Січ» і «Сокіл».

У липні 1902 внаслідок пожежі більшість будівель згоріла.

Перша світова війна та Українська революція[ред. | ред. код]

Під час І світової війни у Микулинцях стояли частини 8-ї російської армії, що вступили сюди на початку серпня 1914 року. В ході бойових дій, а також внаслідок пересування військових частин загинули посіви на значних площах. Населення голодувало.

До середини 1917 року Микулинці залишалися фронтовим містом, після чого їх захопило австрійське військо.

Після розпаду Австро-Угорщини Микулинці протягом деякого часу в листопаді 1918 року перебували у складі Західно-Української Народної Республіки. У середині липня 1919 року місто окупували польські війська.

31 липня 1920 частини 60-ї стрілецької дивізії Червоної Армії окупували Микулинці[34]. Міський ревком створив народну міліцію і комітет бідноти.

З 19 вересня 1920 року Микулинці знову під польською владою.

Друга Річ Посполита[ред. | ред. код]

Від вересня 1920 — під владою Польщі.

Микулинці ввійшли до Тернопільського повіту, їх віднесли до категорії містечок. У 1921 році тут проживало 3277 осіб. Центральна вулиця мала бруківку, була забудована невеликими одно- і двоповерховими будинками. На інших вулицях тулилися похилі мазанки, криті соломою.

Католицький («польський») цвинтар біля костелу на околиці містечка

Під час польської окупації Микулинці залишалися містечком дрібних підприємств з невеликою кількістю робітників. У 1930 році діяли пивоварня і спиртовий завод, оцтова фабрика, цегельня, 2 водяні млини. Робочий день робітників тривав 12-14 годин. У містечку проживало 40 робітників, 85 торговців[35]. Значна частина населення, зокрема, жителі околиць, займалася сільським господарством. З 1845 моргів усієї землі поміщикам та заможним сім'ям належало 1645 моргів. Більшість господарств мало по 1-2,5 морга. Через малоземелля селяни були змушені шукати будь-яких заробітків або емігрувати за океан. 1937 року в Микулинцях налічувалося понад 500 безробітних[36]

1930 року в містечку були приватний лікар, дві акушерки, аптека, але через високу плату за медичну допомогу бідне населення нею не користувалося.

Польська влада переслідувала українську мову, культуру, намагалася покатоличити українців. Навчання в чотирикласній школі, реорганізованій 1933 року у семикласну, велося виключно польською мовою. У містечку була також невелика бібліотека з фондом 362 книжки польською мовою, за користування якими вносилася плата.

1926 року тут з'явився осередок КПЗУ.

У травні 1927 року відбувся І великий страйк сільськогосподарських робітників, вимогою якого було встановлення 8-годинного робочого дня і поліпшення умов праці.

Під час пацифікації у Галичині 30 вересня 1930 року каральні загони, увійшовши в селище, розбили погруддя Тараса Шевченка, розгромили читальню, завдали великої шкоди населенню.

У квітні 1934 року застрайкували різники, які вимагали підвищення заробітної плати на 50 %. У 1937 не вийшли на роботу робітники пивоварні, вимагаючи підвищити заробітну плату. З такою самою вимогою 15 червня 1938 року виступили робітники, зайняті на будівництві дороги. Страйк тривав до 7 липня, після чого вимоги страйкарів були частково задоволені.

З 1 серпня 1934 до осені 1939 містечко було адміністративним центром сільської гміни Микулинці. Проте до складу гміни воно не входило, а утворювало окрему міську[37].

Діяли «Просвіта», «Січ», «Сокіл» та інші товариства, кооператива.

Друга світова війна[ред. | ред. код]

Прихід радянської влади[ред. | ред. код]

У вересні 1939 в Микулинці увійшла Червона Армія. В січні 1940 створено Микулинецький район (існував до 1962, коли селище перейшло до Теребовлянського району), Микулинцям надано статус селища міського типу.

7 жовтня 1939 року у містечку було зачитано відозву Львівського тимчасового управління про скликання Народних зборів Західної України.

Радянська влада намагалася будь-яким чином заробити прихильність місцевого населення, тому у 1940 році було відкрито лікарню, поліклініку, аптеку. Школа стала україномовною.

Проте, разом з тим, на початку 1940 року почалися масові арешти по всьому району і вивезення «неблагодійних» на Сибір.

Німецька окупація[ред. | ред. код]

Від 5 липня 1941 до 23 березня 1944 — під німецько-нацистською окупацією. В липні 1941 року в урочищі «Стромках» на околицях Микулинців німцями було розстріляно 42 мирних жителі. 1943 гітлерівські війська знищили більшість єврейського населення. Всього за час окупації гітлерівцями було знищено у містечку та навколишніх селах 1855 жителів. На примусові роботи до Німеччини вивезли 394 юнаки і дівчини. Також під час німецько-радянської війни у Микулинцях був аеродром.

Жителі містечка Ф. та Н. Лопатинські, М. Огірок — були вписані до праведників народів світу[38]

Під час війни на теренах Микулинців діяла підпільна партизанська організація «Вуйко» та підпільна група ОРТ. Керівником групи був І. С. Охота. Обидві гетерії були організовані у вересні 1941 року колишнім головою виконкому Микулинецької районної ради Я. А. Кравченком. До середини березня 1943 року ці організації зросли до 43 осіб[39]. Я. А. Кравченку в центрі містечка 5 листопада 1965 року урочисто було відкрито пам'ятник.

23 березня 1944 року у Микулинці вступили частини 60-ї дивізії 1-го Українського фронту. На фронтах Німецько-радянської війни проти німців із радянської сторони воювало понад 300 жителів. З них 214 загинуло, 56 відзначено урядовими нагородами.

Боротьба УПА проти радянської окупації[ред. | ред. код]

28 травня 1944 року енкаведисти здійснювали облаву в Микулинецькому лісі, де перебувала сотня УПА «Буйних» (командир «Овоч»). Відбувся жорстокий бій, у якому загинули кущовий сотні Стебницький Осип «Стріла» (1923 р. н., с. Воля), Лазута Олекса «Казка» (1910 р. н.), Лазута Василь (1912 р. н.) — обидва з Мишкович, Бакалець Іван («Вірний», «Станіслав», «Софрон», 1909 р. н., с. Дворіччя) та Романів Іван (1913 р. н., Велика Лука). Великі втрати також понесли енкаведисти[40]

Неподалік Микулинців 23 березня 1946 року були оточені ворогами (50 чоловік) п'ять повстанців: «Черник», «Крук 1», «Крук 2», «Дон» і «Марко». Хлопці зуміли не лише вирватися з оточення, а навіть вбити капітана ОУМВС і переслідували втікаючих ворогів протягом цілої години. Загинув повстанець «Черник». Скільки загинуло ворогів — невідомо[40].

10 травня 1945 року під час облави на ліс біля села Микулинці, силами 500 чоловік НКВС, потрапив у оточення відділ «Бурлаки». Завдяки сконцентрованому вогневі підвідділ вирвався з оточення, залишивши на полі бою 10 вбитих та 8 поранених більшовиків. Власні втрати — 1 поранений[41].

26 червня 1947 року в районі Микулинців група військ МВС оточила підпільників Підгайного Ярослава («В'юна»), Лотоцького Ярослава («Ліщину»), «Орла» і «Ворона». В нерівному бою всі повстанці загинули. Вбито 2 енкаведисти[42]

Вояки Радянської армії, полеглі у війні[ред. | ред. код]

Вояки УПА, полеглі у війні[ред. | ред. код]

Арештовані за зв'язок з ОУН-УПА[ред. | ред. код]