Струсів

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
село Струсів
Strusiv herb.png Strusiv prapor.png
Герб Прапор
Strusiv0934.jpg
Країна Україна Україна
Область Тернопільська область
Район/міськрада Теребовлянський район
Рада/громада Струсівська сільська рада
Код КОАТУУ 6125088301
Основні дані
Засноване 1434
Населення 1 501
Територія 3.526 км²
Густота населення 425.69 осіб/км²
Поштовий індекс 48127
Телефонний код +380 3551
Географічні дані
Географічні координати 49°20′20″ пн. ш. 25°37′00″ сх. д. / 49.33889° пн. ш. 25.61667° сх. д. / 49.33889; 25.61667Координати: 49°20′20″ пн. ш. 25°37′00″ сх. д. / 49.33889° пн. ш. 25.61667° сх. д. / 49.33889; 25.61667
Водойми р. Серет
Відстань до
районного центру
9 км
Найближча залізнична станція Микулинці-Струсів
Відстань до
залізничної станції
4 км
Місцева влада
Адреса ради 48127, с.Струсів
Карта
Струсів is located in Україна
Струсів
Струсів
Струсів is located in Тернопільська область
Струсів
Струсів

CMNS: Струсів на Вікісховищі

Стру́сів — село (колишнє містечко) в Україні, Теребовлянського району Тернопільської області. Населення — 1465 осіб (2007).

Розташоване над річкою Серет на західному Поділлі.

Пам'ятки архітектури: колишній палац графа Ґолуховського в стилі ампір (XVIII ст.) і печерна церква з вівтарем, витесаним у камені, та з коморою, в стінах якої були викуті келії для монахів; поверх тієї церкви у XVIII ст. поставили нову монастирську церкву св. Миколая, у 1880-их перетворену на латинський костел св. Станислава.

Літопис[ред.ред. код]

Вигляд на церкву

Поблизу села виявлено археологічні пам'ятки давньоруської культури.

Перша писемна згадка — 1434 р. як Підбогородиче (Підбугородичин, Підгородиче, Підгородище). Згадується у тогочасних документах як власність Яна з Ориніна (званий також Януш, брат подільського воєводи Грицька Кердейовича[1]). В 1494 р. Підгородище належало синові Яна з Ориніна Кердея — теребовлянському старості Станіславу Кердею.

Від початку XVI ст. місто отримало назву від прізвища нових власників — Струсів. У цей період над урочищем Чортова Дебра побудовано замок. Напевно, тоді ж місто отримало свою символіку — герб Корчак (родовий герб Струсів).

1610 р. власник містечка Миколай Струсь отримав королівський привілей на 2 ярмарки в рік і щовівторка — торги. Донька Миколи Струса — Гелена Калиновська — була одружена з Валентієм Александром Калиновським, Струсів перейшов до В. А. Калиновського. Донька Валентія Александра Калиновського була одружена з Станіславом «Реверою» Потоцьким, Струсів перейшов до Потоцьких. Правнук «Ревери» — Станіслав «Щенсний» Потоцький — продав 1780 р. Струсів Лянцкорунським. Бездітні Лянцкорунські записали Струсів разом з кількома фільварками та степом «Панталихою» Влодзімежу Баворовському (1825—1917). Наприкінці XIX ст. В. Баворовський продав Струсів своєму родичу — Юзефові Ґолуховському. 17 березня 1771 р. містечко одержало повторний привілей на маґдебурзьке право.

1718 р. ремісники Струсова об'єдналися в цехи. У 1747 р. затверджено статут цеху столярів, римарів, колодіїв, бондарів, слюсарів, ковалів, котлярів, гончарів.

1880 р. в містечку проживало 2683 осіб і було 366 господарств.

1900 р. у Струсові працювали 2 приватні лікарі, 3 акушерки, функціонувала аптека.

1904 року парох містечка (УГКЦ, з кінця 1890-х) о. Цегельський Теодор заснував тут найбільшу в краї кредитово-щадничу кооперативу «Власна поміч», де книговодом, зокрема, працював його син Роман.[2]

1 серпня 1934 року було утворено сільську ґміну Струсів, до якої увійшли давніші навколишні ґміни[3]

До 1939 р. діяли товариства «Просвіта», «Луг», «Січ», «Союз українок», «Сільський господар» та інші товариства, «Братство тверезости», кооператив.

29 серпня 1942 р. німецькі війська розстріляли 20 жителів Струсова, 5 вересня того ж року — 30, 2 січня 1944 р. — 25 мешканців навколишніx сіл; усього під час окупації загинуло понад 500 мешканців містечка.

В листопаді 1942 року зі Струсова було перевезено до Теребовлі єврейське населення (1900 р. р. кількість євреїв у містечку становила більше 700 осіб). Частину з них було вивезено до винищувального табору у місті Белжець, а інших залишили у новоствореному Теребовлянському ґетто. У квітні-червні 1943 року ґетто було ліквідовано.

Січень 1940 — березень 1959 — райцентр Тернопільської области.

16 травня 1950 року через Струсів почало курсувати «вантажне таксі» з Бучача (відправлення о 9°°) до Тернополя (назад о 16°°).[4]

Мікротопоніми[ред.ред. код]

Поле «Дубовецка», яр «Чорлівська дебра»[5].

Поширені прізвища[ред.ред. код]

Кароль, Заяць, Бартницький, Гадзінський, Гірняк, Дерень, Іванчук, Левандовський, Раба, Ситник, Станимир, Холодницький, Янковський[5].

Пам'ятки[ред.ред. код]

Костел св. Антонія, 1903
Синагога. Пам'ятка архітектури місцевого значення (XIX ст.). Реєстр. номер: 1916
Млин, 1911

Збереглися старий парк із палацом XVIII ст., садиби-будинки Гірняків і Ситників-Сліпих (XIX ст.), млин (1911 р.).

Архітектури[ред.ред. код]

Природи[ред.ред. код]

Ботанічні пам'ятки природи місцевого значення Сосна австрійська та Теребовлянська бучина №1.

Пам'ятники[ред.ред. код]

  • Тарасу Шевченку (1993 р.)
  • насипано символічні могили УСС (1991 р.) та воякам УПА.
  • 23 серпня 2009 року урочисто відкрито пам'ятник Степану Бандері[7].
  • меморіальна таблиця родин Гірняків — Ситників — Сліпих, Теодору Цегельському, на пам'ять про трагедію 2 січня 1944 р.
  • «фігура» св. Антонія.

Некрополі[ред.ред. код]

  • Християнське кладовище; на ньому, зокрема, похований поет Степан Будний, на його могилі споруджено пам'ятник-надгробок (1961 р., скульптор Володимир  Бець). Також споруджено пам'ятник на братській могилі воїнів ЧА (1954 р.: земляний насип, у центрі якого дві вертикальні плити, розміщені поруч)[8]
  • Жидівське кладовище, розташоване навпроти християнського, поблизу автодороги Н-18, що їх розділяє.

Соціальна сфера[ред.ред. код]

Працюють ЗОШ I-III ступенів, де від 1991 р. діє літературно-меморіальний музей С. Будного, обласна санаторна школа-інтернат, дитячий табір «Зорепад», Будинок культури, бібліотека, краєзнавчий музей Струсівської закутини, засл. самодіял. капела бандуристів «Кобзар» та її музей, ТзОВ «Струсів-Авто 1962».

Відомі люди[ред.ред. код]

Народилися[ред.ред. код]

Проживали[ред.ред. код]

Працювали[ред.ред. код]

Дідичі[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Boniecki Adam. Herbarz polski: wiadomości historyczno-genealogiczne o rodach szlacheckich. — Warszawa, 1907. — Cz. 1. — t. 10. — S. 43. (пол.)
  2. І. Дем'янова, о. І. Сивак. Цегельський Теодор Томович // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2008. — Т. 3 : П — Я. — С. 569. — ISBN 978-966-528-279-2.
  3. Dz.U. 1934 nr 68 poz. 635. Rozporządzenie Ministra Spraw Wewnętrznych z dnia 21 lipca 1934 r. o podziale powiatu trembowelskiego w województwie tarnopolskiem na gminy wiejskie. (пол.)
  4. Колгоспне життя. — Бучач, 1950. — № 41. — 18 трав. — С. 2.
  5. а б Горбач О. Говірки й словник діялектної лексики Теребовельщини / Відбиток з. «Наукових Записок» Українського Технічно-Господарського Інституту. Мюнхен, 1971. — С. 174
  6. Н. Андрусяк. Минуле Бучаччини // Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник / ред. колегія Михайло Островерха та інші. — Ню Йорк — Лондон — Париж — Сидней — Торонто : НТШ, Український архів, 1972. — Т. XXVII. — С. 46.
  7. 20 хвилин. У Струсові на Тернопіллі теж встановили пам'ятник Бандері
  8. Б. Андрушків. Некрополі Тернопільщини, або про що розповідають мовчазні могили // Тернопіль: «Підручники і посібники», 1998.
  9. Мельничук Б. Гірняк Володимир Йосипович // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004. — Т. 1 : А — Й. — С. 357. — ISBN 966-528-197-6.
  10. Кушнерик Г., Мельничук Б. Гірняк Йосип Йосипович // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004. — Т. 1 : А — Й. — С. 357–358. — ISBN 966-528-197-6.
  11. Мельничук Б. Гірняк Юліян Йосипович // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004. — Т. 1 : А — Й. — С. 359. — ISBN 966-528-197-6.
  12. Ониськів М. Дмитрук Хризант-Любомир // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004. — Т. 1 : А — Й. — С. 530. — ISBN 966-528-197-6.
  13. Кушнерик Г. Земський Людвіґ // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004. — Т. 1 : А — Й. — С. 650. — ISBN 966-528-197-6.
  14. Дем'янова І., Кушнерик Г., Пиндус Б. Ситник-Сліпа Ольга Йосипівна // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2008. — Т. 3 : П — Я. — С. 261–262. — ISBN 978-966-528-279-2.
  15. Головин Б., Кушнерик Г., Пиндус Б. Сліпа Ольга Родіонівна // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2008. — Т. 3 : П — Я. — С. 288–289. — ISBN 978-966-528-279-2.
  16. Головин Б., Кушнерик Г., Пиндус Б., Ханас В. Северина Париллє // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2008. — Т. 3 : П — Я. — С. 29, 31. — ISBN 978-966-528-279-2.
  17. Указ Президента України №514/2016 "Про відзначення державними нагородами України працівників агропромислового комплексу". Процитовано 2017-01-08. 
  18. Дем'янова І. Мельничайко Володимир Ярославович // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2005. — Т. 2 : К — О. — С. 497. — ISBN 966-528-199-2.
  19. Дем'янова І. Мельничайко Олександра Іванівна // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2005. — Т. 2 : К — О. — С. 497. — ISBN 966-528-199-2.

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]


Україна Це незавершена стаття з географії України.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.