Горбач Олекса Теодорович

Олекса Теодорович Горбач
Народився	5 лютого 1918; Романів
Помер	23 травня 1997 (79 років); Берфуртd, Райхельсгайм, Оденвальд, Дармштадт, Гессен, Німеччина
Діяльність	філолог, славіст, українознавець, викладач університету, видавець
Alma mater	Львівський університет
Галузь	мовознавство
Заклад	Український вільний університет
Науковий ступінь	доктор наук[d] (квітень 1948)
У шлюбі з	Горбач Анна-Галя
Нагороди

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Горбач.

Горба́ч Олекса Теодорович (5 лютого 1918, Романів, зараз Львівський район Львівської області — 23 травня 1997, м. Райхельсгайм-Берфурт, Німеччина) — філолог (славіст, україніст), педагог, видавець. Професор університету в Франкфурті над Майном, Українського вільного університету в Мюнхені, Українського Католицького університету в Римі, дійсний член НТШ (з 1962 року). В 1975 році нагороджений польським орденом Лицарського хреста 1 ступеня.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився 5 лютого 1918 року у селі Романові Бібрського повіту (тепер село Романів Львівського району Львівської області). З 1924 до 1928 року навчався у народній школі Романова; в 1928—1936 роках — у філії Академічної гімназії у Львові, в 1936—1940 роках— на гуманістичному (згодом філологічному) факультеті Львівського університету.

В березні—вересні 1939 року, як активіст українського студентського руху був ув’язнений, перебував у львівських Бригідках.

липень-жовтень 1940 — лаборант кафедри української мови Львівського університету
жовтень 1940 — вересень 1941 р. — служба у Червоній Армії
листопад-грудень 1941 — перебував в німецькому полоні в м. Чугуєві та м. Харкові
кінець грудня 1941 р. —перейшов лінію фронту і повернувся до рідного села
1942—1943 рр. — працював на посаді секретаря у кабінеті мовознавства і одночасно викладача української мови в Малій духовній семінарії
червень 1943 р. — виїхав з України разом з дивізією «Галичина» і перебував у Чехословаччині, Словенії, Німеччині.
травень 1945 р. — січень 1947 р. — перебував в американських таборах для переміщених осіб (у Баварії та Гесії)
1947—1948 рр. — продовжив студії в Українському Вільному Університеті (УВУ) у Мюнхені, Німеччина
квітень 1948 р. — захистив докторську дисертацію „Наголос Зизанієвого «Лексису» з 1596 р.“
1948 р. — одружився з Анною-Галею Луцяк
1948—1949 рр. — працював в Українській таборовій гімназії в Мюнхені-Ляймі та в секретаріаті філософського факультету УВУ
червень 1949 — березень 1951 р. — працював на посаді наукового секретаря Головної Управи Наукового Товариства імені Т. Шевченка (НТШ)
лютий 1951 — захистив габілітаційну дисертацію «Арґо в Україні» в УВУ, почав працювати доцентом у цьому ж університеті. 1965 — професор.1952—1956 рр. Викладав польську і українську мови в університеті у Ґетінґені (як позаштатний лектор)
1956—1958 рр. — Викладав польську і українську мови в університеті у Марбурзі (як штатний лектор)
1958—1965 рр. — на посаді штатного лектора польської мови та інших славістичних дисциплін в університеті у Франкфурті над Майном, Німеччина.
1962 р. Обраний дійсним членом європейського відділу Наукового Товариства імені Т. Шевченка
1963 р. — Надзвичайний професор слов'янської філології Українського Католицького Університету в Римі., Італія.
1965 р. — Надзвичайний професор слов'янської філології університету у Франкфурті над Майном і в Українському Вільному Університеті в Мюнхені, Німеччина
1965—1979 рр. — Завідувач кафедри славістики і одночасно співкерівник Слов'янського семінару у франкфуртському університеті
1972—1974 рр. — Декан відділення східних і позаєвропейських мов і культур університету у Франкфурті над Майном
1977 р. — Переїзд на постійне проживання до Берфурта (Райхельсгайм)
1980 р. —Перехід на пенсію з викладацької роботи
1980—1997 рр. — професор-емерит Франкфуртського університету
1983 р. — Відзначення 65-річного ювілею, на честь якого видано чотиритомний Ювілейний збірник
1993 р. — Перший приїзд в Україну після 50-річної відсутності для участі у II Міжнародному конгресі україністів

Помер 23 травня 1997 року. Похований на міському кладовищі міста Берфурта.

Твори[ред. | ред. код]

для Енциклопедії українознавства написав біля 100 статей
У вересні 1939: Спогади. «Вісті», 1954, № 9-10;
Філія Академічної гімназії у Львові в 1930-х рр. «Гомін України», 1956, 2 черв.;
Чого не сказали київські кагебісти з «Радянської України»? «Український самостійник», 1973, № 4;
У німецькому полоні в Чугуєві й Харкові 1941 року. «Вісті Комбатанта» (Торонто-Нью-Йорк), 1991, № 1-3;
Зібрані статті, т. 1-8. Мюнхен, 1991-97;
Шлях зі Сходу на Захід: Спогади. Львів, 1998;
Життя — не просто існування: Листування Олекси Горбача (1946—1996). Львів, 2003.

Нагороди[ред. | ред. код]

Залізний хрест 2-го класу (1945) — за заслуги у боях в Австрії; як унтерштурмфюрер військ СС і командир 9-ї батареї артилерійського полку дивізії «Галичина»/^[1]
польським орденом Лицарського хреста 1-го ступеня за заслуги в розвитку польсько-німецьких взаємин (1975);
на 2-му конгресі Міжнародної асоціації україністів у Львові отримав медаль імені М. Грушевського (1993).

Джерела та література[ред. | ред. код]

Енциклопедія Сучасної України // 2006, том 6, стр. 187; ISBN 966-02-3966-1 (том 6).
Герасимова Г. П. Горбач Олексій Теодорович [Архівовано 31 січня 2017 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2004. — Т. 2 : Г — Д. — С. 158. — 518 с. : іл. — ISBN 966-00-0405-2.
Я. В. Закревська, Н. В. Хобзей. Горбач Олекса [Архівовано 31 січня 2017 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001–2022. — ISBN 966-02-2074-X.

Література[ред. | ред. код]

Жадько В. О. Український некрополь. - К., 2005. - С.159.
Шевельов Ю. Олекса Горбач: у шістдесят п'ятий рік народження. «Сучасність», 1984, № 1/2 = Olexa Horbatsch zum 65. Geburtstag, in: Jahrbuch für Ukrainekunde 20 (1983) 243—253;
Горбач Анна-Галя. Із україністичних передруків О. Горбача. Там само, 1992, № 6;
Мушинка М. Його біографія в його наукових працях. «Дружно вперед», 1993, № 3;
Мушинка М. Лінгвістика — справа його професії і серця. «Українська діаспора», 1993, № 4;
Мушинка М. В науці двох правд не може бути. «Нове життя», 1993, № 6;
Закревська Я. Олекса Горбач: Життєписно-бібліографічний нарис. Львів, 1995;
Закревська Я. Незгасимий отчий світильник Олекси Горбача. «Сучасність», 1997, № 10;
Закревська Я.. Незламне духом подружжя О. і А.-Г.Горбачів. «Вісник НТШ», 1997, № 16-17;
Шевченко Т. Горбач Олекса. «Вісник Запорізького осередку вивчення української діаспори», 2003, вип. 1;
Комаринець М. Горбач Олекса. В кн.: Українська журналістика в іменах, вип. 10. Львів, 2003.
Шлях зі Сходу на Захід : Спогади / О. Горбач; Ін-т українознав. ім. І.Крип'якевича НАН України. - Л., 1998. - 373 c.

Примітки[ред. | ред. код]

↑ Украинцы дивизии СС «Галичина» награжденные германскими наградами/ Ukrainians with german awards. REIBERT.info (uk-UA). Архів оригіналу за 24 липня 2018. Процитовано 12 березня 2022.

[1] Украинцы дивизии СС «Галичина» награжденные германскими наградами/ Ukrainians with german awards. REIBERT.info (uk-UA). Архів оригіналу за 24 липня 2018. Процитовано 12 березня 2022.

[1]