Стара Лівонія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Герб Старої Лівонії («Балтійський гербовник»)

Стара́ Ліво́нія (нім. Alt-Livland) — у ХІІІ—XVI століттях колишня назва Лівонії, регіону на сході Балтики (сучасних Латвії та Естонії), що був завойований німецькими хрестоносцями в ході Лівонського хрестового походу (1196—1290).

Інші історичні назви — Маріїнщина, Марійщина, Маріїнська земля (ест. Maarjamaa, нім. Marienland).

2 лютого 1207 року завойовники проголосили Лівонію Марії́нським князі́вством (лат. Terra Mariana, «земля Марії») у складі Священної Римської імперії. У 1215 року римський папа Інокентій ІІІ перепорядкував його Святому Престолу.

У ХІІІ ст. папський легат Вільгельм Моденський поділив територію князівства на декілька феодальних політій:

1346 року Лівонський орден викупив данську Естонію, внаслідок чого вся Стара Лівонія опинилася під німецьким пануванням. Політії краю були об'єднані в Лівонську конфедерацію, яка, однак, так і не виробила єдиної системи управління. Регіон постійно роздирала боротьба за владу й ресурси між лівонськими єпископами, лицарями-монахами ордену, світськими німецькими лицарями, бюргерами Риги і Ревеля.

Стара Лівонія перестала існувати як єдине історико-культурне ціле внаслідок Лівонської війни. Швеція захопила північну частину (Естляндію), південна часина відійшла до Речі Посполитої (Нова Лівонія і Курляндія-Семигалія), а остів Езель (Сааремаа) став частиною Данії.

Див. також[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]