Сурб Саркіс (Феодосія)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Сурб Саркіс
Вхід до храму

45°01′19″ пн. ш. 35°23′24″ сх. д. / 45.02194° пн. ш. 35.39000° сх. д. / 45.02194; 35.39000
Статус діюча
Статус спадщини Пам'ятка архітектури національного значення
Країна  Україна
Розташування Феодосія, вул. Вірменська, 1
Конфесія Вірменська апостольська церква
Тип будівлі церква
Засновано 1363
Будівництво 1330 — 
Настоятель отець Єремія
Сурб Саркіс (Феодосія). Карта розташування: Україна
Сурб Саркіс (Феодосія)
Сурб Саркіс (Феодосія) (Україна)
Мапа

CMNS: Сурб Саркіс у Вікісховищі

Сурб Саркіс (Сурб-Саркіз, церква Святого Сергія[1]) — пам'ятка архітектури національного значення, середньовічна вірменська церква у Феодосії. Усипальниця Івана Айвазовського (Ованеса Айвазана)[2].

Історія[ред. | ред. код]

Будівництво[ред. | ред. код]

Споруджена у 1363 році[3] вірмено-григоріанською громадою на території міської цитаделі. Традиційно вважається найдавнішим вірменським храмом Феодосії.

Середньовіччя[ред. | ред. код]

У 14 — 16 століттях Сурб Саркіс був вогнищем вірменської вченості та культури. При храмі діяв один із найбільших тогочасних вірменських скрипторіїв, розвивалося мистецтво мініатюри і гравюри. Тут творили відомі художники, філософи, поети та історики: Симеон, Бабердеці, Степанос, Карнеці, Аветіс, Аракел, Крістосатур, Авраменц.

Рукописи зі скрипторію Сурб Саркіс зберігаються у Національній бібліотеці Парижу, бібліотеках вірменського Патріархату у Єрусалимі та вірменських мхитаристів у Відні, фондах Матенадарану (зокрема 29 рукописів з підписом Нікогайоса Цахкарара (†1693), вірш «Історія країни Крим» поета 18 століття Мартроса Кримеці, рукописне Євангеліє 1649 року).

19 — 20 століття[ред. | ред. код]

З 1811 року (часу утворення Феодосійського музею старожитностей) в церкві накопичувалися кам'яні плити з написами, що стали в 20 столітті основою лапідарію Феодосійського краєзнавчого музею. У зв'язку з підтопленням церкви восени 1986 року експонати вивезені в основне музейне приміщення.

У 1888 році постраждала від пожежі церква відбудована коштом її прихожанина Ованеса Айвазяна. Життя великого художника-мариніста нерозривно пов'язане із храмом — тут його хрестили у 1817 році, тут він вінчався, тут його відспівали і поховали в церковній огорожі у 1900 році. За заповітом Айвазовського церква і школа при ній отримали 50000 рублів.

При радянській владі реставрувалася протягом 19651970 років. Під час будівництва житлових будинків на прилеглій території у 1970 році було порушена старовинну дренажну систему, внаслідок чого храм почали підтоплювати ґрунтові води, що спричинило загибель залишків фрескового розпису. Наприкінці 1980-х розпочалася нова перманентна реставрація, яка фактично триває досі.

Опис[ред. | ред. код]

Архітектура[ред. | ред. код]

План церкви Сурб Саркіс

Внаслідок неодноразових перебудов Сурб Саркіс відрізняється складним внутрішнім плануванням та об'ємно-просторовим вирішенням.

Прямокутна у плані центральна частина з трьома папівкруглими абсидами, вівтар орієнтовано на схід. Із заходу широка арка веде до прямокутного у плані притвору. Приміщення, котре прилягає до центральної частини з півночі, складається з двох частин — меншої квадратної і більшої трапецієподібної. Більшість об'ємів храму завершують напівциркульні склепіння на підпружних арках (окрім квадратної частини північного приміщення, перекритої склепінням із нервюрами).

Стіни складено з великих блоків вапняку. Ззовні та зсередини у них вмуровано мармурові та вапнякові хачкари, деякі з яких значно старіші за храм[4]. Будівельні шви ретельно затерті. Дах двохскатний, вкритий черепицею.

Вхід до храму декоровано двома григоріанськими хрестами. Над ним пам'ятна плита з вірменським написом про те, що в 1888 році храм відбудовано після пожежі на кошти, виділені Айвазовським. Старовинні горіхові двері церкви Сурб Саркіс, розділені на дві частини, знаходяться у виставкових залах Ермітажу та Феодосійського краєзнавчого музею.

Інтер'єр[ред. | ред. код]

Інтер'єр було розписано фресками, проте навіть збережені станом на другу половину 20 століття фрагменти втрачено внаслідок підтоплення 1970 року. У вівтарі зберігається хрещальна купіль, прикрашена кам'яним різьбленням.

Дзвіниця[ред. | ред. код]

Перед церквою знаходиться дзвіниця, влаштована під час реконструкції 1888 року у збереженій частині порталу входу, який раніше складав із храмом єдине ціле.

«Дзвіницю-портал» споруджено в XV столітті у вірмено-малоазійському стилі. Її виконано у вигляді альтанки-ківорія. Чотири масивні стовпи з'єднані стрілчастими арками і перекриті хрестовим склепінням. Фриз з північного та південного боків прикрашено з'єднаними в пояс різьбленими розетками.

Кладовище[ред. | ред. код]

Біля церкви з часів Середньовіччя ховали найдостойніших представників вірменської громади міста. Збереглася надгробна плита художника-мініатюриста 17 століття Нікогайоса Цахкарара. Біля західної стіни храму знаходяться склепи Айвазовського та його дружини Ганни Микитівни (†1944).

Галерея[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. У реєстрі — Церква Сергія (Саркіса).
  2. Могила художника знаходиться в межах церковної огорожі.
  3. Перша згадка стосується 1361 року, у реєстрах числиться під 1363-м. Є гіпотези про її будівництво ще у візантійську епоху (10 — 11 століттях), проте скромні параметри більш властиві хритиянським храмам під мусульманською юрисдикцією.
  4. Найдавніший — в пам'ять про хлопчика Манука, який потонув у морі 1047 року.

Джерела[ред. | ред. код]